Дуже цікавим в цьому переліку є поняття "раціональності", про яке веде мову Вебер. Визнаючи глибоку внутрішню несумісність економічного раціоналізму і відверто ірраціональних мотивів поведінки людини, яка прагне потойбічного життя сповідуючи католицизм, автор аргументовано розкриває внутрішню логіку розвитку аскетичного протестантизму. В першій частині "Протестантської етики" він протиставляє проблему зародження капіталістичного духу проблемі домінування в суспільстві ідеології традиціоналізму. Як приклад він наводить систему аккордної оплати праці. Згідно з нею розкривається така особливість людськогї психології, відповідно до якої людину завжди задовільняє її теперішній стан і вона не прагне отримати щось додаткове – “Людина “від природи” не прагне заробляти гроші, дедалі більше грошей, вона хоче просто жити, жити так, як вона звикла, і заробляти стільки, скільки потрібно для такого життя.”(1. Ст.54)
З іншого боку, традиціоналістськи налаштована особа шукає в праці максимум вигоди для себе, але взагалі не хоче докладати додаткових зусиль для цього. Для неї нема необхідності впроваджувати щось нове у виробництво, бо її зодовільняють і його традиційні методи діяльності. Дуже важливою рисою традиціоналізму є жадібність і погоня за наживою, в найгіршому сенсі цих слів. Раціональне ж розуміння слова “нажива” означає не що інше, як те, що людина тепер орієнтується не на життєві насолоди, не на споживання і комфорт і т.д., вона цілком і повністю зорієнтовона на набуття та заощадження, а задоволення отримує від самого процесу ведення бізнесу, зароблені ж при цьому блага виступають як додатковий побічний продукт. Інтерес для неї становить, насамперед, діяльність, успішність якої лише кількісно визначається величиною набутих матеріальних благ.
Кінцевий висновок Вебера простий у своїй геніальності - нестримна, вільна від будь-яких норм жага до набуття існувала протягом всієї історії людства, але для капіталістичного, раціонального ринку необхідний специфічний дух, особлива система мотивацій індивіда.
С кожним десятиліттям, с кожним витком у розвитку сучасних суспільств, які належать з різними економічними системами, відкриваються нові можливості осмислення і інтерпретації веберівського вчення про капіталізм. Не зважаючи на свою геніальність, концепція капіталізму Вебера містить також і недоліки. Зокрема, на його переконання, капіталізм як універсальна історична формація охоплює лише письменну історію людства - його не було у первісно-общинному ладі, а це 9/10 людської історії. По Веберу, у всьому світі – в Китаї, Індії, Давній Греції, Римі, Флоренції і в Європі 19ст. протягом трьох тисячолітть існував капіталізм ростовщиків, військових постачальників, крупних торгових підприємців і фінансових магнатів. Сучасна наука – економіка, політологія і соціологія (варто лише заглянути у західні підручники) – вважає, що капіталізму максимум триста років, але аж ніяк не три тисячі. Таким чином у сфері визначення хронологічних рамок капіталізму сучасна наукова думка рішуче дотримується тої традиції, яка йде від А.Сміта, К.Маркса чи В.Зомбарта.
Досліджуючи у своїй праці релігійний, духовний родовід капіталістичної економіки, її давніх забутих коренів, які сьогодні хоча й не мають будь-якого впливу на її розвиток, але свого часу відіграли не абияку роль у її становленні, Вебер залишає відкритою проблему первинності економіки та релігії. Сучасне господарське життя, стверджував Вебер ще на початку нашого століття, далеко відійшло від аскетичного духу протестантизму, і лише у понятті “професійний обов’язок” можна віднайти відгук певних релігійних ідей. Сьогодні капіталізм, наприклад американський, більше нагадує спортивні змагання, де переможець отримує приз, і цей капіталізм значно різниться від капіталістичних поглядів колишнього європейського протестантизму.
Теорія М. Вебера виявилася дієвим інструментом для вивчення самобутніх форм мотивації, і особливо господарської діяльності, яка склалася в неєвропейських регіонах… Всупереч ранньому трактуванню ідей М.Вебера, сучасні дослідники вважають, що він жодним чином не відстоював універсальності західного шляху, але підкреслював його специфіку, лишаючи відкритим питання про розвиток кожної цивілізації у відповідності до властивого їй типу раціоналізації.
Здається, не так давно, а саме у 80-ті роки ущух науковий ажіотаж навколо його спадщини, більш відомої як “веберівський ренесанс”. Але вже у 90 роки відновлюється дискусія щодо теоретичних пророцтв великого німецького мислитиля, але тепер в зв’язку з черговим витком теорії модернізації. Неокласичний варіант цієї теорії припускає існування численних шляхів розвитку людських суспільств, які вирішили збудувати ринкову економіку. Не єдиний, що називається європейським, а декілька, по великому рахунку східних, а ще точніше – незахідних шляхів розвитку.
Класична концепцїя капіталізму дала тріщину ще у 70-ті роки, коли Японія довела усьому світові, що можна ефективно побудувати капіталізм, не змінюючи сутності національних традицій. Останні, які дійшли до нас із сивої давнини, якщо дотримуватись теорії Вебера, якраз і є основною стримуючою силою на шляху становлення в Японському суспільстві капіталізму сучасного типу. Але реальність спростувала вихідні положенн веберівського вчення.
Другий удар було нанесено одразу у декількох регіонах світу. Спочатку дали про себе знати чотири східноазіатських дракона, які прорвалися у найрозвиненіші країни світу, а пізніше у “світле капіталістичне майбутнє” вступили деякі близькосхідні країни (Кувейт, Арабські Емірати, Оман), нарешті у 80-ті роки активно сформували національний капіталізм гіганти Латинської Америки – Бразилія та Аргентина. Все це не було передбачено у веберівській теорії. Жодна з цих країн не мала згаданого Вебером “капіталістичного духу”, а говорити, що він міг з‘явитися за кілька століть, що знадобилися їм для стрімкого розвитку, значить не розумітися на азах суспільних наук.
Тоді залишається зробити два висновки: або причиною капіталістичного злету, всупереч поглядам Вебера, виступають економічні фактори, або, як і вважав Вебер, культурні та релігійні, але зовсім не протестантизм. Але й цей висновок не відповідатиме веберівському вченню.
Нарешті масла у вогонь теоретичних дискусій долила Україна, яка на початку 90-их років прискореними темпами попрямувала у бік ринкової економіки та капіталізму. Але відбувся крок назад – український варіант побудови капіталізму дав катастрофічний спад промисловості (2/3 від ВВП), рівня життя, культури. Виникає питання, чи можлива взагалі реставрація капіталізму в атеїстичній країні, адже жодна країна світу не стартувала до капіталізму, знищивши перед тим релігію та культурні традиції. Іншими словами, на чому ще тоді будувати капіталізм, якщо знищено, за оцінкою Вебера, його фундамент?
Як би там не було - Україна продовжує, не зважаючи ні на що, насаджувати у себе паростки капіталізму, використовуючи так званий спосіб доганяючого розвитку, закупаючи закордонне обладнання та технології, залучаючи іноземних експертів та іноземні інвестиції. Відповідні зміни відбулися у соціальній та політичних сферах: різко змінилася система правління, введено нові владні структури, конституцію перебудовано за світовими стандартами.
Так відбувалося і в Японії 19 та 20 сторічч. Країні сонця знадобилося 20 років, щоб догнати та перегнати США, звідки вона по-великому рахунку й залучала технології та фінанси. Протилежне сталося в нашій країні – завдяки постійному відступу від реформ та непослідовному їх впровадженню перехідний період затягнувся на довгі роки. Чи здатна Україна повторити хоча б у власній інтерпретації японське диво - чим далі тим така думка стає менш вірогідною.
Можливо, що більш глибоке дослідження спадщини Вебера допоможе кращк розібратися з тими численними питаннями, які сьогодні стоять перед Україною, що переживає етап модернізації. Чи здатна традиційна культура нашої країни співіснувати із західними моделями технологічного оновлення та економічних реформ? Чи існують в українському суспільстві аналоги протестантської етики і чи так вже вони необхідні для успішного втілення реформ? Ці та багато інших питань актуальні сьогодні, а можливо будуть актуальними і завжди. Як, можливо, ніколи не втратить своєї пізнавальної цінності вчення М.Вебера.
1. Вебер Макс. Протестантська етика і дух капіталізму.- К.: Основи, 1994.
2. Скиба В.Й. та ін. Історія політичних вчень.- К., 1996.
3. Вебер Макс. Избранное. Образ общества.- М., 1990.
4. Вебер Макс. Исследования по методологии науки.- М., 1980.
5. Бендікс Р. Образ суспільства у Макса Вебера. // Образ суспільства.- М., 1994.
6. Чистозвонов А.Н. Генезис капитализма.- М., 1985.
7. Гайденко П.П. Давидов. История и рациональность.- М., 1994.
8. Ожиганов З.Н. Политическая теория Макса Вебера.- М., 1986.
9. Макаренко В.П. Вера, власть и бюрократия: критика социологии Макса Вебера.- М., 1988.
10.Гайденко П.П. та ін. История социологии в Западной Европе и США.- М., 1993.
11.Розенберг Н., Бирдцелл Л.Е. Как Запад стал богатым.- Новосибирск.: Экор, 1995.
12.Патрушев. В.Д. Расколдованый мир Макса Вебера.- М., 1992.
13.Раймон Арон. Этапы развития социологической мысли.- М.: Прогресс, 1993.
14.Кравченко А.И. Социология Макса Вебера: труд и экономика.- М.: На Воробьовых, 1997.
15.Полис. М. 1993. №1, 1994 №2.
16.Социологические исследования.- М.,1996 №12.
17.Социс. М., 1994 №2; №8\9. 1996 №1.
АНОТАЦІЯ.