| Міністерство освіти і науки України ТЕРНОПІЛЬСЬКА АКАДЕМІЯ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА Інститут міжнародного бізнесу та менеджментуКафедра історії та філософії Наукова робота на тему: Ф.А. фон Хайєк про соціалізм як загрозу свободі (за працею „Дорога до рабства”)Виконав:Ст. гр. МЕН 11Васьковський АндрійНауковий керівник:К.філософ. н., доцентРудакевич О.М Тернопіль 2004 |
Фрідріх Август фон Хайєк (1899-1992), англійський економіст і філософ, представник економічного лібералізму, що розвивав традиції австрійської школи. Народився в Австрії, працював у Великобританії, США, Німеччині й Австрії. Основні напрямки наукових досліджень: грошова теорія, методологічні проблеми економічної науки; полемізував з кейнсіанцями. Критикував ідеї і практику соціалізму. Автор праць "Дорога до рабства" (1944), "Закон, законодавство і воля" (т. 1-3, 1973-79), "Пагубна самовпевненість. Помилки соціалізму" (1988) та ін. Один з натхненників (поряд з М. Фрідманом) неоконсервативного повороту в економічній політиці країн Заходу. Нобелівський лауреат (1974, разом з Г. Мюрдалем).
1. Причиною появи тоталітаризму в Європі Хайєк вважає нехтування фундаментальними цінностями на яких побудована європейська цивілізація. Він пише: „Впродовж двадцяти п'яти років, поки примара тоталітаризму не перетворилася в реальну загрозу, ми неухильно віддалялися від фундаментальних ідей, на яких було побудовано будинок європейської цивілізації. Шлях розвитку, на який ми ступили із самими райдужними надіями, привів нас прямо до жахів тоталітаризму. І це було жорстоким ударом для цілого покоління, представники якого дотепер відмовляються вбачати зв'язок між двома цими фактами” (цит.1, ст. 344)
2. Як зауважує вчений, про ймовірність такої трансформації застерігали фундатори лібералізму: „Це, - пише Хайєк, - підтверджує правоту основоположників філософії лібералізму, послідовниками яких ми усе ще схильні себе вважати. Ми послідовно відмовилися від економічної волі, без якої свобода особи і політична в минулому ніколи не існували. І хоча найбільші політичні мислителі XІХ ст. –Де Токвіль і лорд Ектон –зовсім недвозначно стверджували, що соціалізм означає рабство, ми повільно, але вірно просувалися в напрямку до соціалізму. Тепер же, коли буквально в нас на очах з'явилися нові форми рабства, виявилося, що ми так міцно забули ці застереження, що не можемо побачити зв'язку між цими двома речами.” (цит. 2, ст.344).
І далі: „Ми демонструємо дивну готовність розстатися не тільки з поглядами Сміта і Юма чи навіть Локка і Мільтона, але і з фундаментальними цінностями нашої цивілізації, що сягають до античності і християнства. Разом з лібералізмом XVІІІ -XІХ ст. ми відкидаємо принципи індивідуалізму, успадковані від Еразма Ротердамського і Монтеня, Цицерона і Тацита, Перикла і Фукідіда”.(цит. 3, ст.344-345)
3. Хайєк погоджується з думкою нацистського лідера, який назвав націонал-соціалістичну революцію у Німеччині „контрренесансом”, адже „це був рішучий крок на шляху руйнування цивілізації, що створювалася починаючи з епохи Відродження і заснованої насамперед на принципах індивідуалізму.”(жит. 4,ст. 345).
4. Європейська цивілізація понад усе цінувала принцип індивідуалізму, який означав повагу до людини, віру у її мудрість і силу. „...Індивідуалізм, - як пише Хайєк, - який має своїм корінням християнство й античну філософію, вперше одержав повне вираження в період Ренесансу і поклав початок тієї цілісності, що ми називаємо тепер західною цивілізацією. Його основною рисою є повага до особистості як така, тобто визнання абсолютного суверенітету поглядів і нахилів людини в сфері її
Життєдіяльності, яка б специфічна вона не була, і переконання в тому, що кожна людина повинна розвивати властиві їй таланти.”(цит.5, ст. 345)
5. Що стало причиною трансформації суворої ієрархічної системи Середньовіччя у систему де цінувалася людина, її свобода, право самостійно будувати своє життя і вести пошук найкращих форм життєдіяльності? „...така трансформація тісно зв'язана з розвитком комерції. Новий світогляд, що зародився в торгових містах Північної Італії, поширився потім по торгових шляхах на захід і на північ, через Францію і Південно-Західну Німеччину в Нідерланди і на Британські острови, міцно укореняючись усюди, де не було політичної деспотії, здатної його задушити. У Нідерландах і Британії він розцвів пишним цвітом і вперше зміг розвиватися вільно протягом довгого часу, стаючи поступово наріжним каменем суспільного і політичного життя цих країн. Саме звідси наприкінці XVІІ - XVІІІ в. він почав поширюватися знову, вже в більш розвинутих формах, на захід і на схід: у Новий Світ, в Центральну Європу, де спустошливі війни і політичний гніт не дали у свій час розвиватися паросткам цієї нової ідеології.”(цит. 6, ст. 345-346)
6. Отже, розвиток економіки обґрунтував принцип економічної свободи, а той, у свою чергу –цінність політичної свободи. Хайєк у зв’язку зі сказаним пише: „Почало зростати розуміння того, що спонтанні і неконтрольовані зусилля індивідів можуть скласти фундамент складної системи економічної діяльності. Обґрунтування принципів економічної волі слідувало, таким чином, за розвитком економічної діяльності, ставшої незапланованим і несподіваним побічним продуктом волі політичної.” (цит. 7, ст. 346)
7. Опора на спонтанні сили суспільства –ось основна ідея лібералізму. „Сама природа принципів лібералізму не дозволяє перетворити його в догматичну систему. Тут немає однозначних, раз і назавжди встановлених норм і правил. Основний принцип полягає в тому, що, організовуючи ту чи іншу область життєдіяльності, ми повинні максимально спиратися на спонтанні сили суспільства і якнайменше прибігати до примусу. Принцип цей застосуємо в незліченній кількості ситуацій. Одна діло, наприклад, цілеспрямовано створювати системи, що передбачають механізм конкуренції, і зовсім інше –приймати соціальні інститути такими, які вони є.”(цит. 8, ст. 346)
І далі: „Ліберал ставиться до суспільства, як садівник, якому треба знати якомога більше про життя рослини, за якою він доглядає.”(цит. 9, ст. 346)
8. Що ж сталося у Європі на межі ХІХ і ХХ ст.? Певні суспільні сили почали ставити під сумнів причини спонтанності суспільного розвитку та індивідуалізму. „Слово „індивідуалізм”, - пише Хайєк, - набрало сьогодні негативний відтінок і асоціюється з егоїзмом і самозакоханістю. Але, протиставляючи індивідуалізм соціалізму й іншим формам колективізму, ми говоримо зовсім про іншу якість...”(цит.10, ст. 345)
І далі: „Мабуть, ніщо так не нашкодило лібералізму, як наполегливість деяких його прихильників, що твердолобо захищали які-небудь емпіричні правила, насамперед "laіssez faіre".(цит. 11, ст. 346)
9. Чому ж соціалізм витіснив лібералізм і став домінуючою доктриною? „Парадокс полягає у тому, - зазначає Хайєк, - що той самий соціалізм, котрий завжди сприймався як загроза волі і відкрито виявив себе в якості реакційної сили, спрямованої проти лібералізму Французької революції, завоював загальне визнання саме під прапором свободи.”(цит. 12, ст. 346-347)
10. Хоч соціалізм підняв прапор свободи, але він завжди в теорії дотримувався ідеї примусу. „Французькі мислителі, які заклали основи сучасного соціалізму, - підкреслює Хайєк, - ні на мить не сумнівалися, що їхні ідеї можна втілити тільки за допомогою диктатури. Соціалізм був для них спробою "довести революцію до кінця" шляхом свідомої реорганізації суспільства на ієрархічній основі і насильницькому встановленні "духовної влади". Що ж стосується волі, то засновники соціалізму висловлювалися про неї зовсім недвозначно. Коренем усіх зол суспільства дев'ятнадцятого сторіччя вони вважали свободу думки. А предтеча нинішніх адептів планування Сен-Симон пророкував, що з тими, хто не буде коритися вказівкам передбачених його теорією планових рад, стануть обходитися як з худобою.”(цит. 13, ст. 347)
11. Що ж спонукало творців соціалістичної ідеології прийти до ідеї свободи і народовладдя? Хайєк вважає, що тут вирішальну роль відіграли потужні демократичні рухи напередодні революції 1848р. „Лише під впливом могутніх демократичних рухів, що передували революції 1848 р., соціалізм почав шукати союзу з волелюбними силами.”(цит. 14, ст. 347)
12. Однак, це був неприродний, штучний альянс соціалізму з демократією та лібералізмом. „Демократія, - пише Хайєк, - будучи по своїй суті індивідуалістичним інститутом, знаходилася із соціалізмом у непримиренному протиріччі. Краще усіх зумів розгледіти це де Токвіль. „Демократія розширює сферу індивідуальної свободи, - говорив він у 1848 р., - соціалізм її обмежує. Демократія затверджує найвищу цінність кожної людини, соціалізм перетворює людину в простий засіб, у цифру. Демократія і соціалізм не мають між собою нічого спільного, крім одного слова: рівність. Але подивіться, яка різниця: якщо демократія прагне до рівності у волі; то соціалізм - до рівності в рабстві і примусі”.(цит. 15, ст. 347)
13. Висновок Хайєка такий: „Обіцянка свободи стала, безсумнівно, одним з найсильніших знарядь соціалістичної пропаганди, що посіяло в людях впевненість, що соціалізм принесе звільнення. Тим більш жорстокою буде трагедія, якщо виявиться, що обіцяний нам Шлях до Волі є в дійсності Дорога до Рабства. Саме обіцянка волі не дає побачити непримиренного протиріччя між фундаментальними принципами соціалізму і лібералізму. Саме вона змушує все менше число лібералів переходити на шлях соціалізму і нерідко дозволяє соціалістам привласнювати собі саму назву старої партії свободи. В результаті, велика частина інтелігенції прийняла соціалізм тому, що побачила в ньому продовження ліберальної традиції.”(цит. 16, ст.347)
14. Для заглиблення у суть явища трансформації суспільства до „несвободи” за умов соціалізму, філософ звертає увагу на суть соціалізму. „Це слово, - пише він, - часто використовують для позначення ідеалів соціальної справедливості, більшої рівності, соціальної захищеності, тобто кінцевих цілей соціалізму. Але соціалізм - це ж ще й особливі методи, за допомогою яких більшість прихильників цієї доктрини сподіваються цих цілей досягти, причому, як вважають багато компетентних людей, методи ефективні і незамінні. Соціалізм в цій якості означає скасування приватного підприємництва і створення системи "планової економіки", де замість підприємця, що працює для досягнення прибутку, будуть створені централізовані планувальні органи.”(цит. 17, ст. 349)