Таким чином, недостатнє нагромадження капіталів у руках вітчизняних промисловців, економічна відсталість України та Росії, орієнтація імперського уряду на зарубіжні інвестиції створювали відповідні умови для проникнення в українські губернії іноземних підприємців. Не зустрічаючи економічного опору, вони легко захоплювали ключові позиції у найважливіших галузях промисловості, тим самим активно сприяючи її розвитку, хоча й збагачувалися за рахунок освоєння наших природних багатств.
Головним фактором інтенсивного економічного розвитку Луганщини, починаючи з 70-х років й до кінця ХІХ ст.. стала реформа 1861 року. Незважаючи на її велику непослідовність і суперечливість, саме вона створила умови для розвитку тут підприємцями промислового капіталізму. У процесі буржуазної модернізації в Наддніпрянщині сформувався Південний індустріальний район, де Луганщина займала одне з провідних місць. Необхідно підкреслити, що наприкінці ХІХ ст.. в Наддніпрянській Україні, в Луганщині зокрема, йшов бурхливий процес розвитку промисловості. Колискою даного процесу був Донецький басейн, що став на зломі століть одним з найбільших центрів видобутку мінерального палива не тільки в Російській імперії, але й в Європі. Так, на кінець 70-х років у Донбасі були розвідані й розроблялися такі кам’яновугільні родовища, як Грушевське, широко відоме своїми покладами антрациту, Голубівське, Кам’янське, Успенське та інші, мінеральне паливо яких не поступалося найкращим сортам вугілля Англії і Бельгії. Слід зазначити, що Голубівське та Успенське покади вугілля безпосередньо знаходились на території Луганщини.
Подальше освоєння нових родовищ повною мірою розгорнулося тільки після спорудження Донецької залізниці (1878 р.). Залізниця стала головним чинником, що сприяв активному промисловому росту в регіоні. Бо окрім природних ресурсів, близькості залізної руди, дешевої робочої сили, підприємців ще дуже приваблювала розвинена мережа залізних доріг. Залізниця виступала як основний зв’язуючи фактор всього вище переліченого.
Уже в 1880 році видобуток вугілля в Донбасі становив 86,3 млн. пудів (43 % від загальноімперського видобутку), тобто збільшився відносно 1861 року на 80,3 млн. пудів. Таке значне зростання видобутку мінерального палива на території басейну протягом 70-х-80-х років та інтенсивне будівництво тут металургійних заводів доводить, що на кінець цього періоду Донецький вугільно-металургійний район, до складу якого входила також Луганщина, склався як таковий.
Необхідно підкреслити, що швидкому зростанню української металургії та досягненню нею провідного становища в імперії пояснюється не лише наявність значних покладів залізної руди та кам’яного вугілля. Хоча дійсно якість сировини та її вдале географічне розташування перевищувала всі інші регіони країни, але щодо величини покладів Донецький басейн не був в імперії винятковим. Отож, не тільки наявність багатьох покладів обумовлювали провідне становище Луганщини в металургійній промисловості. Цьому сприяло багато факторів, з яких головним був високий технічний рівень виробництва. Заводи на Луганщині будувалися у своїй більшості з усіма технічними нововведеннями на той час.
Треба підкреслити, що із самого початку металургійна промисловість розвивалась як галузь великих капіталовкладень. Джерелом останніх в своїй основі належав іноземним підприємцям. Сприятливі умови ринку для металургійної промисловості та машинобудуванні створилися в першу чергу через великі потреби в металі та машинах, що були спричинені масовим будівництвом залізниці.
На кінець ХІХ ст.. Луганщина завдяки саме активним діям підприємців стала значним промисловим центом. Це дало змогу Луганську вийти на третє місце в Російській імперії за темпами економічного росту.
Отже, Луганщина на зламі століть посіла провідне місце в імперії з металургійного виробництва та машинобудування. Промислова база, закладена підприємцями Луганщини в кінці ХІХ ст.. зміцнила та укріпила регіон на довгі десятиліття вперед.