Ми добиваємося, щоб з першого дня перебування дитини в школі в неї формувалися власні погляди і ці погляди ставали для неї священними, дорогими, як власна честь. Ми прагнемо до того, щоб усе життя і діяльність колективу, багатогранність відносин, інтереси вихованців — усе це мало ідейний, громадянський зміст, викликало глибоко особисте ставлення до того, що людина бачить, про що дізнається, що робить. Будь-яку подію, явище, що, на перший погляд, наче і не має прямого відношення до його долі, вихованець переживає як глибоко особисту справу: порушення морального принципу викликає в нього особистий неспокій, тривогу, турботу, переживається ним як образа особистої гідності.
Моральне переконання — це ідеал, вершина морального розвитку, шлях до якої лежить через єдність моральної звички і моральної свідомості/Практика глибоко переконала нас у тому, що міцна, стійка основа моральних переконань закладається в дитинстві і ранньому отроцтві, коли добро і зло, честь і безчестя, справедливість і несправедливість доступні розумінню дитини лише за умови яскравої наочності, очевидності морального змісту того, що вона бачить, робить, спостерігає. Ми добиваємося, щоб добро, честь і справедливість приносили дитині особисту радість, а зло, безчестя, несправедливість — засмучення, тривогу, навіть особисте горе.
Почуття — це кров, плоть і серце моральної переконаності, принциповості, сили духу; без почуттів моральність перетворюється на сухі, безбарвні слова, що здатні виховати лицемірів. Ось чому, образно висловлюючись, стежка від морального поняття до морального переконання починається з вчинку, із звички, насичених глибокими почуттями, особистим ставленням до того, що дитина робить, що робиться навколо неї. Зло, яке чинить хтось і яке мені особисто ніякої шкоди не завдає, буде сприйняте і пережите мною як особисте горе лише тоді, коли я не раз пережив радість, роблячи для людей добро, не дістаючи від цього ніякої вигоди, але переживаючи
задоволення тільки від того, що я творю добро, - таким правилом керуємося ми в практиці виховної роботи, добиваючись єдності поведінки і свідомості.
Життя наших учнів (особливо важливо це для маленьких дітей) проходить в атмосфері високоморальних вчинків, які стають звичкою. Ми вчимо маленьких дітей здійснювати вчинки, моральна суть яких формує їх особисте ставлення до громадянського обов'язку — прагнення робити добро суспільству і бути непримиренним до зла.
На шкільній садибі — сотні плодових дерев. З перших днів перебування в школі ми спонукаємо дітей до такого: якщо ти побачив, що на деревці надламана гілочка, дбайливо підв'яжи її, змаж рану; якщо це зроблено вміло і своєчасно, гілочка приживеться, деревце залікує пошкодження. Ми вчимо, як це робити, але це лише один бік справи. Головне в тому, щоб у дитини заболіла душа, коли вона побачила пошкоджене деревце. Ми досягаємо цього, виховуючи в дітей гаряче прагнення стверджувати красу життя і боротися проти руйнування, безплідного животіння. І якщо ми бачимо потім, що діти, помітивши надламану гілку, біжать у клас чи додому за мотузкою або, якщо їм самим зробити це не під силу, з тривогою повідомляють учителеві чи старшому товаришеві, що вітер надламав деревце, гілку, ми вважаємо мету досягнутою, для дітей деревце стало живою істотою, яку треба оберігати.
Поступово ці вчинки входять у звичку. Підліток, юнак, дівчина вже не замислюються над тим, що треба підв'язати надламану гілку, прикрити грунтом оголені зливою корені дерева, допомогти бабусі, що несе важкий чемодан; вони просто не можуть бути байдужими, пройти мимо, не звернувши уваги, не можуть не попрацювати, коли це стосується іншої людини чи суспільства. Багато разів пережите почуття радості, що супроводжує добрі вчинки в дитинстві, з часом переходить у той голос совісті, який свідчить про високу моральну свідомість. Людина не може не зробити добро не тому, що не хоче почути похвалу (заохочення в моральному вихованні дуже тонка і небезпечна річ), а тому, що, коли б вона пройшла мимо, це завдало б їй гірких переживань.
Перші вчинки, в яких ми вбачаємо основу для формування високоморальних звичок, відображають у багатьох
випадках відношення до речей, але в цих речах олюднюється праця, втілюються майстерність, працьовитість, а отже, й моральна гідність людини. Емоційне відношення через речі до праці, а через працю до людини і суспільства — це винятково важлива умова формування моральних звичок. З першого дня перебування в школі ми привчаємо дітей до таких вчинків:
якщо ти побачив грунт, який висох і потріскався навколо трояндового куща чи персикового дерева, навколо недавно пересадженої яблуньки чи куща винограду, розпуши грунт, а увечері полий дерево чи кущ;
підніми на дорозі викинутий кимось або загублений кусок металу, принеси його на шкільне подвір'я, поклади в спеціально відведене для цього місце: кожний грам металу — це маленька частинка машини;
побачив папірець у дворі, в коридорі, в класі — підніми, віднеси в ящик для сміття;
здаючи після роботи інструмент у робочій кімнаті (різець, стамеску, ножик, шерхебель, рубанок), подивися, чи не треба його наточити; якщо треба — зроби це; пам'ятай, що інструмент (чи інвентар — лопата, граблі, поливальниця), який ти здаєш, повинен бути в значно кращому стані, ніж той, в якому ти його одержав;
книжка, яку ти повертаєш до бібліотеки, повинна бути в значно кращому стані, ніж ти її одержав; пам'ятай, що книжку створює своєю працею багато людей;
помітив несправність у механізмі, яким тобі довірили керувати або на якому ти працюєш, одразу звернися по допомогу до старших товаришів, попроси їх усунути несправність; те, що зможеш, зроби сам.
Моральний зміст цих вчинків у тому, що в них виявляється повага до праці, а через працю до гідності людини-творця. Ці вчинки не просто режимна вимога, а уроки життя, які формують переконання в тому, що перекладати на інших свою працю і свої обов'язки аморально. Цю думку дитина усвідомлює щоразу, коли вона робить так, як вимагає суспільство. Але знання перетворюється в переконання не від частого повторення вчинків. Людська свідомість — не запам'ятовуючий пристрій електронної машини. Знання стає переконанням лише за умови, коли вчинок дає переживання правоти, хвилює дитину, залишає в її душі почуття радості, бадьорості, духовної піднес