Загальне, особливе й одиничне перебувають у нерозривному зв'язку, єдності, вони взаємопереходять одне в одне. Так у результаті дії закону зростання продуктивності праці, закону адекватності виробничих відносин рівневі й характеру розвитку продуктивних сил, що супроводжується розвитком суспільного поділу праці (ці явища характеризують загальне) виникають товарна форма організації виробництва, її закони (особливе), їхня взаємодія із законами продуктивних сил зумовлює появу одиничного - капіталістичного товарного виробництва. Загальне не існує окремо, а проявляється в особливому й одиничному. Це означає, що закони розвитку і функціонування продуктивних сил набувають специфічних форм прояву у певній суспільно-економічній формації, що загальне існує лише в окремому, через окреме, є його частинкою. Так у специфічній економічній категорії загальне є одним з елементів речового змісту, носієм суспільної форми. Загальне, особливе й одиничне необхідно розглядати у діалектичній єдності, переоцінка одного з них дає неправильне уявлення про суть економічних явищ і процесів. Так переоцінка ролі і значення загальних економічних законів, властивих всім суспільним способам виробництва, приводить до ототожнення протилежних соціально-економічних систем, властивих їм відносин, які притаманні продуктивним силам.
Систему економічних відносин у взаємодії з розвитком продуктивних сил можна вивчити лише за допомогою всієї сукупності елементів діалектичного методу дослідження.
Завершальним елементом діалектичного методу дослідження в економічній теорії є єдність наукової теорії та суспільної практики. Остання виступає основою і критерієм правильності економічної теорії. Важливою ланкою суспільної практики є економічний експеримент, перевірка ефективності запровадження нових форм управління спочатку на окремих підприємствах, у групі підприємств або у декількох галузях.
Раціональні засоби і методи економічного аналізу у працях західних науковців. До таких засобів належить, по-перше, створення моделей майбутніх вчинків людей. При цьому не враховуються деякі деталі реального стану справ, а увага концентрується на головному. Цінність моделі залежить від того, якою мірою вона забезпечує використання у ній найважливіших даних, що, у свою чергу, дає змогу перевірити її правильність. Економічні дані слід використовувати у вигляді таблиць, графіків і рисунків (діаграм). Важлива роль в економічному аналізі належить структурним даним. Так при вивченні проблем безробітних дані поділяються на такі характеристики, як вік безробітних, регіон, галузь промисловості тощо. Широко використовуються індекси (які відображають дані щодо базисного показника), номінальні та дійсні змінні (наприклад дані про номінальну та реальну заробітну плату), реальні та відносні ціни, провадяться емпіричні дослідження (вивчаються дані, зібрані за різні періоди).
В "економікс" існує окремий розділ-економетрика, метою якого є визначення взаємозв'язків на основі економічних даних.
П. Самуельсон вважає, що при економічному аналізі необхідно вдаватися до абстрагування, тобто відволікатися від нескінченної маси деталей, створювати прості гіпотези і схеми і за їхньою допомогою узагальнювати масу фактів. Критерієм обгрунтованості теорії, на його думку, в її корисність для пізнання дійсності, яка вивчається. Важливо при цьому, щоб теорія і спостереження, індукція і дедукція не суперечили одне одному, щоб аналіз був підпорядкований певній системі.
В «економікс» важливою ланкою методології при аналізі економічних відносин виступає їх персоналізація, суб'єктивна оцінка індивідумом явищ та процесів. Найбільшої завершеності така оцінка набула при визначенні вартості товару чи послуги у теорії граничної корисності. Звідси й назва методу - принцип граничності. У даному випадку економічна наука виходить з більш загального методологічного підходу - використання граничних величин і теорії оптимуму. При цьому на перше місце висувається не належність до певного соціального прошарку, класу, а продуктивність діяльності кожної окремої людини.
Близьким до суб'єктивної оцінки людиною тих чи інших явищ і процесів в використання в "економікс" психологічних оцінок. Так відомий англійський економіст Дж. М. Кейнс формулює основний психологічний закон, згідно з яким люди «схильні, як правило, збільшувати споживання із зростанням доходів, але не такою мірою, якою зростає доход».
Якщо політична економія найбільшу увагу приділяє з'ясуванню суті економічних законів і категорій, то в "економікс", не відкидаючи необхідності вивчення заходів (при цьому закони розглядаються як такі, що діють лише у середньому, із значними коливаннями навколо цього середнього), головним предметом економічного аналізу вважають відхилення від середнього, з'ясуванням закономірностей цих відхилень. У західній економічній науці відкидають моністичний принцип, підхід (наприклад, єдиним джерелом вартості у політичній економії є праця, звідси й назва трудової теорії вартості), дотримуються плюралістичного, тобто багато факторного, підходу. Так згідно з функціональною теорією ринку трудова теорія вартості, з одного боку, і теорія граничної корисності, з другого, є лише окремими ланками загальної теорії вартості. Англійський економіст А. Маршалл з цього приводу навів відоме порівняння суспільно необхідних витрат і корисності з двома лезами ножиць: «Ми могли 6 з однаковнм правом сперечатися про те, чи регулюється вартість корисністю чи витратами виробництва, як і про те, чи розрізає аркуш паперу верхиє або нижнє лезо иожиць». Щоб визначити вартість, необхідно використати метод взаємного й одночасного визначення обох. цінностей, тобто у процесі взаємодії розглянути корисність і витрати як рівноправні сили.
У функціональній теорії економічні явища аналізуються не шляхом переходу від розкриття суті до форм її прояву, до поверхневих явищ, а шляхом взаємозалежності і взаємного визначення. Вона справедливо визнає, що жодна категорія не є абсолютною, тобто не має незамінного характеру. У цьому дана теорія повністю збігається з вимогами діалектичного методу. Цей підхід передбачає заперечення абсолютних (тобто незмінних) категорій, і зокрема перехід від категорії абсолютної або кардинальної корисності до відносної (ордннарної) корисності, що відкриває шлях до кількісного аналізу споживних вартостей. У більш широкому аспекті наголос на кількісних зв'язках в економіці робиться при використанні методу міжгалузевих балансів, або методу «витрата-випуск», уперше розробленому відомим американським економістом В. Леонтьєвим.
Сучасна західна економічна наука значною мірою використовує аналіз законів, які відображають статичну рівновагу економічної системи (своєрідну миттєву фотографію потреб, ресурсів, технології тощо), і законів, що відображають явища у динаміці у процесі еволюції. Зокрема, закон спадної продуктивності має сенс лише у статичній моделі економічного роавитку. Її використання називають іще нерівноважним методом, иа противагу статистичному, або рівноважному. Найбільш повно він розроблений у працях американського економіста Й. Шумпетера. У політичній економіці має місце також розмежування економічних законів відповідно на закони функціонування і закони роавитку, але цей метод використовується недостатньо.