господарських зв язків між національними економіками окремих країн або відповідними суб єктами (стр. 9 из 16)
Країна І експортує товар 1 (трудомісткий), для виробництва якого вона використовує свій надлишковий фактор виробництва (праця), а імпортує товар 2 (капіталомісткий), для виробництва якого вона використовує дефіцитний фактор виробництва (капітал).
ІІ країна.
Точка Е' – рівень споживання країни ІІ в умовах вільної торгівлі. Отже, споживається ОХ2 одиниць товару 1 та ОУ2 одиниць товару 2. Виробляється ОХ1 одиниць товару 1 та ОУ3 одиниць товару 2. Звідси випливає, що країна ІІ експортує У2У3 = С'В' одиниць товару 2 та імпортує Х1Х2 = Е'С' одиниць товару 1. Маємо С'Е'В' – торговельний трикутник.
На основі теореми Хекшера-Оліна країна ІІ експортує товар 2 (капіталомісткий), у виробництві якого вона використовує надлишковий фактор виробництва, й імпортує товар 1 (трудомісткий), у виробництві якого вона використовує дефіцитний фактор виробництва (працю).
На основі міжнародної торгівлі країни виграють, тому що на цьому графіку крива байдужості знаходиться на більш високому рівні, а це означає, що добробут країн збільшився.
Чи впливає зовнішня торгівля на фактори виробництва? На це питання відповідь дав Пол Самуельсон. У 1948 році він доповнив теорему Хекшера-Оліна.
Теорема Хекшера-Оліна-Самуельсона
Міжнародна торгівля вирівнює ціни на ідентичні фактори виробництва.
Гомогенність праці означає однаковий рівень підготовки працівників.
Маємо дві країни, які виробляють два товари. Країна І має відносний надлишок праці; країна ІІ має відносний надлишок капіталу. Тому ціна праці в країні І менша ніж ціна праці в країні ІІ, а ціна капіталу в країні ІІ менша ніж ціна капіталу в країні І. Країні І вигідно спеціалізуватися на виробництві трудомісткого товару 1; країні ІІ – капіталомісткого товару 2.
В результаті торгівлі країна І збільшить виробництво товару 1 і зросте відносна ціна заробітної плати. В країні ІІ збільшиться виробництво капіталомісткого товару 2, зросте відносний попит на капітал, а це означає, що збільшиться відносна ціна капіталу в країні ІІ.
До початку міжнародної торгівлі економічна рівновага в країні І досягалась в точці К, де відносна ціна заробітної плати дорівнювала ОА, і відносна ціна товару 1 дорівнювала ОВ.
Економічна рівновага в країні ІІ до початку міжнародної торгівлі досягалась в точці М, де відносна ціна праці дорівнює OF, а відносна ціна товару 1 дорівнює OD.
З цього графіку ми бачимо, що країна І має перевагу у виробництві товару 1, оскільки ціна праці менша ніж в країні ІІ. Країна ІІ має перевагу у виробництві товару 2.
Після початку світової торгівлі, оскільки країна І спеціалізується на виробництві товару 1, то відносний попит на працю збільшуватиметься, а це веде до збільшення відносної заробітної платні. Якщо країна ІІ спеціалізується на виробництві товару 2, то збільшиться попит на капітал, значить падає відносна ціна праці.
В точці L відносна ціна товару 1 в обох країнах балансується в точці Е, а відносна ціна праці балансується в точці С.
Таким чином в результаті розвитку міжнародної торгівлі досягнення відносною ціною на товар рівноважного стану приводить до вирівнювання відносних цін на фактори виробництва.
Доказ цієї теореми стосовно абсолютних цін на фактори виробництва припускає, що міжнародна торгівля вирівнює абсолютний рівень заробітних плат в обох країнах, що виплачуються за однакові види праці. А також вирівнює процентні ставки за однаковий тип капіталу.
Технологія не завжди може бути однакова в обох країнах. Теорема не враховує динамічний рух факторів виробництва між країнами. Ця теорема характеризує статичний стан міжнародної торгівлі.
В класичній та неокласичній теоріях не зверталася увага на доходи власників виробництва, тобто не розглядалося:
1) як МТ впливає на доходи власників факторів виробництва;
2) як збільшення пропозиції одного із факторів виробництва впливає на виробництво, на зовнішню торгівлю та доходи власників виробництва.
Відповідь на 1 запитання, а саме як поведуть себе ціни факторів виробництва при зростанні чи падінні цін на товари, для виробництва яких вони використовуються, дали американські економісти Самуельсон та Столпер у 1941 році.
Теорема Столпера-Семуельсона.
Основні припущення їхньої теореми:
1) країна виробляє 2 товари, використовуючи 2 фактори виробництва (праця та земля);
2) економіка кожної країни характеризується досконалою конкуренцією на ринках обох товарів та обох факторів виробництва;
3) пропозиція факторів виробництва не змінюється;
4) перший товар – відносно трудомісткий, а при виробництві другого товару відносно більше використовується земля;
5) існує мобільність факторів виробництва в межах країни, але вона повністю відсутня між країнами;
6) ціна товару дорівнює витратам на його виробництво;
7) розвиток торгівлі веде до зростання відносної ціни першого товару.
Теорема: За умови повного використання факторів виробництва до та після встановлення торговельних відносин, зростання ціни надлишкового фактору та зменшення ціни дефіцитного ресурсу внаслідок участі країни в МТ веде до того, що реальні доходи власників надлишкового фактору зростають, тоді як реальні доходи власників дефіцитного фактору виробництва зменшуються.
При цьому зростання чи зменшення ціни факторів відбувається в більшій мірі, ніж зростає чи спадає ціна товару, що виробляється з їх допомогою. Припустимо, що країна виробляє два товари за допомогою двох факторів виробництва – праці (l) та землі (t). Оскільки ціна товару дорівнює витратам, то тоді формула ціни кожного товару являє собою суму ціни праці і землі, що використовувались для їх виробництва.
Ціна першого товару:
,де w – ставка заробітної плати за одиницю праці (ціна праці);
r – ставка ренти за використання одиниці землі (ціна землі);
AT1 – кількість землі, необхідна для виробництва першого товару;
AL1 – кількість праці, необхідна для виробництва першого товару.
Ціна другого товару:
,де w – ставка заробітної плати за одиницю праці (ціна праці);
r – ставка ренти за використання одиниці землі (ціна землі);
AT2 – кількість землі, необхідна для виробництва другого товару;
AL2 – кількість праці, необхідна для виробництва другого товару.
Оскільки перший товар більш трудомісткий, ніж другий, це значить, що
.Наведені вище рівняння цін товарів показують, що витрати виробництва обох товарів дорівнюють їх ринковій ціні. Якщо по горизонтальній вісі відкласти зарплату, а по вертикальній – земельну ренту, то можна побудувати графік, що показує залежність ціни факторів виробництва від вартості першого та другого товарів.
Графік. Залежність ціни фактору виробництва від ціни на товар.
Для першого товару кінцеві точки означають:
- ціна праці, якщо ми використовуємо лише працю для виробництва товару 1. 
- ціна землі, якщо ми використовуємо лише землю для виробництва товару 1.Для другого товару кінцеві точки означають:
- ціна праці, якщо ми використовуємо лише працю для виробництва товару 2. 
- ціна землі, якщо ми використовуємо лише землю для виробництва товару 2.Оскільки перший товар вимагає значно більших затрат праці, ніж другий товар, то це відображається на графіку більш крутою прямою. Рівновага досягається в точці А, яка визначає ціну факторів виробництва (праці і землі) при відповідному рівневі цін на товари 1 і 2. В цій точці ціна праці, що затрачується на виробництво обох товарів дорівнює w, а рента – r.
Припустимо, що ціна першого товару з якихось причин зросла з P1 до P1’, наприклад внаслідок того, що його почали експортувати за кордон чи на його імпорт було накладено мито. В результаті того, що чисельник дробів
та збільшився, а знаменник не змінився, пряма, що визначає залежність цін на фактори виробництва від цін на товари, зсунеться праворуч. Маємо нову точку рівноваги В, яка визначає ціну факторів виробництва при зростанні ціни товару 1. Нова ціна праці становитиме w’, а нова ціна землі – r’. Як бачимо, ціна праці зросла, а ціна землі – впала.Висновок: в результаті зростання ціни на 1 товар зросла ціна на працю (фактор, що використовувався більш інтенсивно при виробництві 1 товару) та впала ціна на землю (фактор, що використовувався менш інтенсивно при виробництві 1 товару). Аналогічно можна показати, що зростання ціни на другий товар призведе до зростання ренти і зменшення зарплати.
Теорема Рибчинського.
Англійський економіст польського походження Т.М.Рибчинський в 1955 році, ще будучи студентом, звернув увагу на те, що швидкий розвиток одних галузей промисловості нерідко пригнічує розвиток інших, і довів теорему співвідношення зростання пропозиції фактору і зростання виробництва.