господарських зв язків між національними економіками окремих країн або відповідними суб єктами (стр. 12 из 16)
Лекція-5
Теорія специфічних факторів виробництва
1. Специфічні і мобільні фактори.
2. Внутрішня рівновага.
3. Міжнародний баланс.
Як теорія порівняльних переваг, так і теорія співвідношення факторів виробництва виходили з того, що країна забезпечена факторами виробництва, які мають змогу вільно пересуватися між галузями, але не між країнами. Однак в реальному світі повна мобільність факторів, щонайменш в короткостроковому плані, далеко не очевидна: наприклад, природні ресурси, що використовуються у машинобудуванні, не можуть бути з легкістю використані в сільському господарстві, так само як і капітал, уречевлений в сталеплавильному устаткуванні, не може бути відразу ж використаний для вирощування пшениці.
Нехай країна виробляє два товари. При цьому вона використовує три фактори виробництва – працю, капітал і землю. Праця є мобільним всередині країни фактором, що вільно пересувається між галузями і використовується для виробництва обох товарів. В той же час капітал і земля є специфічними факторами виробництва: капітал використовується тільки для виробництва товару 1, а земля – тільки для виробництва товару 2.
Специфічний фактор – фактор виробництва, характерний лише для певної галузі, який не може пересуватися між галузями.
Мобільний фактор – фактор виробництва, що вільно пересувається між галузями.
Позначимо:
L1 – праця, що використовується для виробництва товару 1;
L2 – праця, що використовується для виробництва товару 2;
K – капітал, що використовується для виробництва товару 1;
T – земля, що використовується для виробництва товару 2;
Q1 – обсяги виробництва товару 1;
Q2 – обсяги виробництва товару 2;
L – загальний обсяг робочої сили в економіці.
Теорія специфічних факторів виробництва – в основі міжнародної торгівлі лежать відмінності у відносних цінах на товари , які виникають в силу різної забезпеченості країн специфічними факторами виробництва, причому фактори, специфічні для експортного сектора, розвиваються, а фактори, специфічні для сектора, що конкурує з імпортом, скорочуються.
Теорія специфічних факторів виробництва базується на законі спадної віддачі, який стверджує, що кожна додаткова одиниця праці, вкладеної у виробництво, забезпечує все менший ріст його обсягів.
Закон спадної віддачі – при незмінній кількості інших факторів виробництва граничний продукт праці спадає при досягненні деякого обсягу виробництва.
Крива повного продукту праці показує залежність обсягів виробництва від обсягів затрат праці. При цьому приріст витрат праці на одиничну величину OL призвів до збільшення випуску продукції на величину OQ, а приріст праці на ще одну таку ж одиницю LL1 дав вже значно менший, порівняно з початковим, приріст виробництва – тільки на QQ1.
Цю ж інформацію можна представити за допомогою іншого графіка.
Гранична продуктивність праці спадає: чим більше зростають затрати праці, тим менше стає її гранична продуктивність.
Гранична продуктивність праці – це величина приросту сукупного доходу в результаті використання додаткової одиниці праці.
Якщо при ринковій ціні товару P зарплата дорівнює w, то фірмі вигідно найняти L робочої сили. Заштрихована ділянка показує віддачу на інші фактори виробництва (землю, капітал). Для цілей моделей специфічних факторів критично важливою є відмінність між постійною віддачею, при якій зростання затрат праці на одиницю збільшує випуск теж на одиницю, і спадною віддачею, при якій зростання затрат праці на одиницю теж веде до зростання виробництва, але менш, ніж на одиницю.
Графік. Виробничі можливості країни при наявності специфічного фактору виробництва.
Графіки повного продукту праці, що показують залежність обсягів виробництва, відповідно, товарів 1 і 2 від затрат праці на їх створення, можна об'єднати в один графік. Чверті ІІ і IV представляють собою криві повного продукту праці для товарів 2 і 1, але тільки дещо повернутий навколо точки О. Оскільки праця вважається мобільним фактором, то в чверті ІІІ прямої АВ, що нахилена під кутом 45˚ до осей, на яких відкладені затрати праці, показані всі можливі альтернативи затрат праці на виробництво товару 1 чи 2. при цьому вважається, що існує повна зайнятість, тобто всі наявні трудові ресурси використовуються або на виробництво товару 1, або на виробництво товару 2, або якійсь їх комбінації.
Базуючись націй інформації, можна визначити криву виробничих можливостей для економіки країни в цілому, яка випускає тільки два товари, що показує, в якій пропорції будуть вироблятися товар 1 і товар 2 при різних пропорціях затрат праці, при тій умові, що затрати інших факторів виробництва (капітал і земля) постійні. В чверті І показана крива виробничих можливостей, побудована наступним чином. Якщо вся робоча сила в країні зайнята виробництвом товару 1 (ОВ), то його виробництво складе ВЕ одиниць, визначивши кінцеву точку F графіка виробничих можливостей. Аналогічним чином, якщо вся робоча сила зайнята на виробництві товару 2 (ОА), то його виробництво складе АС, визначивши другу кінцеву точку D на графіку виробничих можливостей. Будь-який проміжний розподіл робочої сили, наприклад в точці G, де на виробництво товару 1 затрачується ОІ робочої сили, а на виробництво товару 2 – ОН робочої сили, показує, що виробництво товару 1 складає ІК, а виробництво товару 2 – HJ, і визначає точку N на кривій виробничих можливостей. Перерозподіл праці від точки G до точки G’ призводить до зсуву границі виробничих можливостей в точку N’.
Множинність таких взаємопов'язаних точок утворює криву виробничих можливостей країни FD. Її взаємозалежність з прямою розподілу трудових ресурсів в економіці АВ показує, що чим більше праці витрачається на виробництво товару 1, тим менше його гранична продуктивність при виробництві товару 1 і тим більше при виробництві товару 2. Чим більше праці витрачається на виробництво товару 2, тим менше його гранична продуктивність у виробництві товару 2 і тим вона вища у вирорбн6ицтві товару 1. тим самим крива FD показує виробничі можливості країни при постійних розмірах в кожній з галузей специфічних факторів (капіталу для товару 1 і праці для товару 2) і при змінному між галузями розмірі мобільного фактора (праці).
В чверті І в точці N, в якій крива байдужості (попит) дотикається до кривої виробничих можливостей (пропозиція) , показана рівновага в умовах відсутності торгівлі. В цьому випадку розподіл трудових ресурсів між галузями показано точкою G в чверті ІІІ. Якщо MPL – гранична продуктивність праці, Р – ціна товару, w – зарплата, то підприємцям буде вигідно наймати додаткових робітників для виробництва товарів 1 і 2, доки гранична продуктивність праці, помножена на ціну товару, не стане рівною заробітній платні, тобто
. Тим самим можна розглядати ці рівняння як функцію попиту на працю для виробництва товарів 1 і 2. Якщо зарплата падає, то підприємцю стає вигідно наймати більше робочої сили. Через те, що в моделі специфічних факторів виробництва праця є мобільним фактором, його ціна (зарплата) в різних галузях передбачається однаковою. Якщо б вона не була однаковою, то в силу своєї мобільності трудові ресурси перемістилися б в галузі з більш високою зарплатою, вирівнявши її. В той же час, як було припущено вище, загальна кількість праці в країні обмежена і вона використовується повністю. 
На базі цієї інформації можна побудувати графік розподілу робочої сили між виробництвом товарів 1 і 2. Горизонтальна вісь показує загальну кількість трудових ресурсів в економіці, з правої сторони відкладаються затрати праці на виробництво товару 1, з лівої – на виробництво товару 2, а точка G перенесена з попереднього графіка і показує розподіл трудових ресурсів між виробництвом товарів 1 і 2 при існуючому рівні попиту на них. Відштовхуючись від лівої шкали зарплати, можна отримати криву попиту на працю для виробництва товару 1 (
), яка фактично представляє собою криву граничного продукту праці помножену на ціну товару 1. Крива показує, що з ростом зарплати попит на працю зменшується. Аналогічним чином, відштовхуючись від правої шкали зарплати, можна побудувати криву попиту на працю для виробництва товару 2 ( 
), яка є також кривою граничного продукту, помноженою на ціну товару 2. Точка перетину кривих А вказує на рівень зарплати w, при якій розміри трудових ресурсів, необхідних для виробництва товару 1 і товару 2, рівні трудовим ресурсам, що є в наявності у країни, а границя їх розподілу між галузями знаходиться в точці G.Функція попиту на працю – це ціна товару помножена на граничну продуктивність праці. Відштовхуючись від лівої шкали зарплат – крива попиту на працю товару 1; відштовхуючись від правої шкали – для товару 2. чим вища зарплата, тим менший попит на працю. Під впливом цін змінюється кількість зайнятих робітників.
Попит і пропозиція робочої сили при зміні цін на товари в умовах автаркії.