Ефект дії радіації залежить також від того, які саме тканини і органи зазнали опромінення. Всі органи і частини тіла теплокровних тварин і людини за своєю радіочутливстю поліляють на окремі групи.
Залежність ураження від поглинутої дози подана в Таблиці 2.
Таблиця 2.
| Поглинена доза, Гр | Наслдіки | Прояв |
| менше 0,1 | Спадкові порушення (генетичні ефекти), які рідко виникають. | У потомстві |
| 0, 1 - 1,0 | Віддалені наслідки (соматичні ефекти). | Через кілька років |
| 1,0 - 2,0 | Легка форма променевої хвороби. Ослаблений імунітет. | Через кілька місяців |
| 2,0 - 3,0 | Гостра форма променевої хвороби. | Через 1 - 2 місяці |
| 3,0 - 10, 0 | Середня форма променевої хвроби, що переходить у важку. Ураження кісткового мозку. | Через 12 - 30 діб |
| 10, 0 - 50, 0 | Кишкова форма променевої хвороби. | 7 - 10 діб |
| 50 - 100 | Токсична форма променевої хвороби. | 4 - 8 діб |
| понад 100 | Церебральна форма променевої хвороби. | Кілька годин |
Деякі фактори, що модифікують біологічні ефекти опромінення.
Складність та різноманітність процесів, що мають місце між поглинанням радіаційної енергії та кінцевим проявом біологічного ушкодження, обумовлюють можливість багатьох модифікацій. Різні фізичні, хімічні та біологічні фактори можуть модифікувати число радіаційних пошкоджень.
Фізичні фактори, що впливають на радіаційний ефект.
Зі збільшенням дози опромінення звичайно збільшуються біологічні ушкодження. Чим більша доза - тим більший ефект. Це твердження є вірним тільки частково, бо необхідно враховувати потужність дози, якість опроміення (ЛПЕ), а також ефект фракціонування дози. В загальному випадку ефект при даній дозі опромінення зменшується із зменшенням потужності дози опромінення. Наприклад, при зменшенні потужності дози вихід двухударних аберацій на одиницю дози також зменшується.
Біологічні фактори, що впливають на радіаційний ефект.
По-перше, біологічна ефективність опромінення - радіаційна загибель клітин - залежить від фази клітинного циклу. Важливу роль в модифікації числа біологічних ушкоджень відіграють також різні репараційні механізми. По-друге, радіочутливість та радіорезистентність тканин залежить від їх проліферативної активності (закон Бергон’є - Трибондо). Будь-яка зміна проліферативної активності тканин може радикально змінити її реакцію на опромінення. По-третє, як було вже зазначено в таблиці 1, різні види тварин мають різну чутливість до опромінення. І нарешті, у всіх видів, включаючи людину, велику роль в зміні радіочутливості можуть відігравати генетичні фактори та гормональний баланс, хоча причини їх відмінностей не завжди можна пояснити.
Хімічніі фактори, що впливають на радіаційний ефект.
Хімічні фактори, що впливають на радіаційний ефект, можна поділити на дві групи - сенсибілізатори та протектори. Сполуки, що підвищують ефективіність опромінення, - сенсибілізатори; найбільш відомими з них є кисень, сенсибілізатори гіпоксичних клітин та гаплоїдні піримідини. Речовини, які знижують ефект опромінення, називаються протекторами. До них відносяться, наприклад, цистеїн, цистеанін, глутатіонін та ін. - всі ці речовини мають сульфгідрильну групу SH.
Кисневий ефект. В присутності молекулярного кисню майже всі досліджені біологічні системи є більш чутличими до рентгенівського та γ-випромінення, ніж при опроміенні в умовах низького вмісту кисню (гіпоксія) або у відсутності його (аноксія). Ця властивість кисню підвищувати ефективність опромінення має назву кисневого ефекту і є одним з найбільш фундаментальних явищ в радіобіології. Кисень кількісно модифікує вихід радіаційних ушкоджень, але не змінює їх якісно, він лише зменшує дозу випромінення, яка є необхідною для індукції певного біологічного ефекту:
1. сенсибілізація за рахунок фіксації ушкоджень;
2. сенсибілізація за рахунок електронакцепторних властивостей.
Сенсибілізатори гіпоксичних клітин. Ці речовини здатні вибірково
збільшувати чутливість гіпоксичних клітин до летального ефекту випромінення. Вони діють за тим же принципом, що і кисень і є гарними електронакцепторами. Вони не сенсибілізують добре оксигеновані, тобто нормальні тканини і здатні дифундувати в тканинах набагато дальше ніж кисень. Сенсибілізаторами є такі сполуки як: хінони, ацетофенони, нітрофурани, гліоксалі та нітроімідазоли. Наприклад, мізонідазол здатний підвищувати радіочутливість гіпоксичних клітин в пухлинах експериментальних тварин в 2,5 рази. Сенсибілізатори гіпоксичних клітин застосовуються при радіотерапії пухлин.
Протектори. Додавання хімічних захисних агентів знижує ефективність випромінення в 1,5 - 2 рази. Щоб бути достатньо ефективними, всі захисні агенти мають бути присутні під час опромінення і знаходитися достатньо близко від критичних місць радіоційного ушкодження. Пострадіаційне застосування захисних агентів є неефективним. До добре вивченої групи захисних агентів відносяться: сірковмісні амінотіоли та їх дисульфіди, включаючи цистеїн, цистамін, цистеамін, меркаптоетігунідин, S-(2-амін-етіл)-ізотіуроній-бромід та глутатіон. Механізм їх дії полягає в переносі атому водню до вільного біологічного радикалу, який таким чином репарується.
Список використаної літератури:
1. Коггл Дж. Биологические эффекты радиации. М.: Мир, 1986.
2. Гродзинский Д.М. Радиобиология растений. 1989.
3. Передерий В.А., Ткач Г.М. Источники и биологические эффекты ионизирующего излучения. 1988.
4. Журавлёв В.Ф. Токсикология радиоактивных веществ. 1990.
5. Борисова В.В. и др. Биологические эффекты при длительном поступлении радионуклиидов. 1988.
6. Москалёв Ю.И. Соматические эффекты при действии радионуклиидов на животных. Мутегенез рпи действии физических факторов. 1980.
7. Москалёв Ю.И. Радиобиология инкорпорированных радионуклиидов. 1989.
8. Мусиенко П.И. Действие радыоактивных изитопов на живые организмы. 1991.
9. Войцицький В.М. Радіобіологія. 1990.