В кожному підкаталозі є файли з іменем "." та "..". Це файли, які створюються і використовуються DOS в кожному підкаталозі і самі трактуються як підкаталоги. Ці файли створюються DOS в момент створення підкаталогу і знищуються в момент знищення цього підкаталогу. Користувач не повинен виконувати ніяких операцій з допомогою записів, що позначають ці файли. Тільки запис ".." може бути використана для зміни поточного каталогу на вищестоящий. Ці файли представляють:
. — поточний каталог;
.. — вищестоящий каталог.
Щоб змінити поточний диск, достатньо ввести його ім'я, наприклад:
А: e — змінити поточний диск на А:;
D: e — змінити поточний диск на D:.
Команда DIR може виконуватись з параметром /р, що дає можливість висвітлювати список файлів посторінково. Якщо список файлів довгий і не вміщується на екрані, то можна поручити DOS, щоб вона висвітлювала список посторінково, тобто після заповнення монітора зупиняла вивід і чекала реакції користувача.
Центральний процесор, його будова, принцип дії і характеристика
Процесор зсередини
Всі інтегральні схеми (чіпи) в комп'ютері — це невеликі плоскі шматочки кремнію, захищені корпусом. Структура типового чіпа показана на малюнку:
| І |
нститут освіти має відносну самостійність по відношенню до своїх соціальних функцій, володіє здібністю активно впливати на функціонування і розвиток суспільства. Стан і функції цієї системи визначаються пануючими в даному суспільстві способом виробництва і економічними відносинами, які ним породжені, структурою соціальних зв’язків і відносин, а в зв’язку з цим і соціальною структурою, особливостями політичних та ідеологічних відносин.
Разом з тим соціетальні функції освіти визначаються і загальнолюдськими потребами в соціальному відтворенні і передачі нагромаджених людьми знань і навиків з покоління в покоління, тенденцією переходу нових поколінь до більш високого рівня освіти і культури, хоча історія знає і зворотні рухи.
В цьому плані закономірністю суспільства є неухильний ріст рівня освіти населення. Результати перепису населення проілюстрували той факт, що до початку 60-х років у нас була повністю ліквідована неграмотність, на даний час зросла кількість людей, які мають вищу освіту та середню спеціальну.
Ефективність системи освіти пов’язана з розв’язанням наступних протиріч:
1) між суспільною потребою в розвитку соціально-галогенного суспільства і його диференціацією, яка зберігається і в значній мірі зумовлена рівнем і якістю отриманої загальної і професійної освіти;
2) між зростаючими потребами виробництва і соціально-професійними орієнтаціями молодих людей;
3) між необхідним рівнем розвитку особистості і реальним рівнем загального розвитку випускників навчальних закладів.
В руках держави система освіти може бути одним із сильних засобів управління розвитком соціальної і професійної структур, удосконалення духовного життя суспільства.
Унаочненням цього служать такі дані: в період між переписами населення рівень освіти робітників підвищувався більш швидкими темпами, ніж службовців.
В результаті в суспільстві склалася негативна закономірність: число спеціалістів із закінченою вищою освітою зростає, а якість їх роботи спадає. Не робітничий клас, його рівень кваліфікації і професіоналізм піднімаються до рівня інтелігенції, а інтелігенція опускається до рівня робітничого класу.
В якості соціального інституту система освіти повинна здійснювати функції соціального контролю за процесами інтелектуального, морального і фізичного розвитку молодого покоління, а система професійної освіти, крім цього, і за розподілом вступаючого в трудовий процес покоління по різних елементах соціальної структури: класах, соціальних групах, шарах, трудових колективах і т. п. В цих цілях різним ланкам системи освіти надані визначені повноваження, які не тільки володіють правом (посвідченням) засвідчувати за допомогою державного документу (атестату, диплому) отримані людьми знання, але й дають право переходу на наступний освітній ступінь або на заняття відповідних отриманій освіті посад, виконання конкретних видів праці. В той же час треба відмітити що соціальна ефективність освіти залежить не тільки від об’єму і якості отриманих робітниками знань, але й від степеня їх застосування, практичної реалізації в праці і в суспільній діяльності людей. Саме в цій сфері існує зараз багато нерозв’язаних проблем.
За даними досліджень серед зайнятих в переробній промисловості тільки біля 72% робітників оцінили свою кваліфікацію як таку, що відповідає потребам виконуваної роботи, а серед виробничої інтелігенції — 66%.
З підвищенням рівня кваліфікації робітників степінь її відповідності вимогам виконуваної роботи зростає: з 64% робітників низької до 77% у робітників високої кваліфікації.
У виробничої інтелігенції існує зворотна тенденція: з ростом рівня освіти степінь відповідності кваліфікації вимогам виконуваної роботи понижується.
Отже, очевидно, що по крайній мірі 1/10 представників виробничої інтелігенції потребує перепідготовки. В той же час приблизно у 1/6 робітників переробної промисловості країни рівень кваліфікації вище вимог виконуваної роботи.
Існує значна кількість робітників високої кваліфікації і спеціалістів з вищою освітою, які не застосовують на практиці своїх знань і умінь, отриманих в системі освіти.
Дослідження стану загальної освіти в країні дозволяють виявити і ряд проблем, пов’язаних з наявністю розриву між формальним рівнем освіти і фактичним об’ємом знань у різних соціальних групах населення, між загальноосвітньою і професійною підготовкою молоді, між потребами суспільства і життєвими планами випускників шкіл.
Рівень і якість загальноосвітньої підготовки, степінь її відповідності вимогам виконуваної роботи, особистим інтересам і можливостям реалізації в праці отриманих знань зумовлюють феномен задоволеності трудящих освітою, який є важливим соціальним показником освітньої ситуації в цілому.
45,4% — задоволені освітою робітники,
40,6% — незадоволені освітою.
Серед робітників незадоволеність отриманою освітою в півтора рази вища, ніж серед інтелігенції. А серед інтелігентів незадоволеність проявляється практично у кожного третього. Це показує, що складена діяльність в системі освіти як соціального інституту лише наполовину відповідає інтересам суспільства і потребує кардинальної перебудови.