Про поняття зброя див. також коментар до ст. 410. Застосування зброї під час опору чи примушування до порушення службових обов’язків означає фактичне використання її для фізичного впливу на начальника чи іншу особу, що виконує покладені на неї обов’язки з військової служби, коли цими діями створювалась реальна загроза здоров’ю або життю потерпілого (здійснення прицільного пострілу або інший спосіб використання її бойових властивостей), або для психічного впливу (демонстрування оголеної вогнепальної зброї, приведення її в бойове положення, прицілювання, поєднане зі словесною погрозою чи без такої).
Не повинні визнаватися застосуванням зброї такі дії, як побиття потерпілого мисливською рушницею, оскільки вона не призначена для рукопашного бою. Але побиття потерпілого прикладом автомата чи карабіна, а також малою (саперною) лопаткою повинно визнаватися застосуванням зброї на тій підставі, що автомат і карабін як штатна зброя в армії взагалі можуть використовуватися і як вогнепальна, і як холодна (з примкнутим багнетом-ножем) зброя, і як зброя ударної дії в ближньому бою, а мала (саперна) лопатка, крім основного (інженерного) призначення, має функцію спеціальної зброї для рукопашного бою, що регулюється відповідними настановами, і відповідні бойові якості (твердість сталі, загостреність леза тощо).
Застосування зброї повинно кваліфікуватися за ч. 2 ст. 404 незалежно від того, чи була заподіяна шкода здоров’ю потерпілого, тобто поняття “застосування зброї” охоплює як використання зброї за її прямим призначенням, так і спробу такого використання.
Якщо військовослужбовець не зміг застосувати зброю під час опору з причин, що не залежали від його волі, його дії мають кваліфікуватися за ст. 15 і ч. 2 ст. 404.
Для кваліфікації дій винного за ч. 2 ст. 404 не має значення, знаходилась зброя у нього на законних підставах чи ні. В останньому випадку дії особи можуть бути додатково кваліфіковані за ст. 410.
До тяжких: наслідків у ч. 2 ст. 404 слід відносити смерть однієї або більше осіб, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній, двом чи більше особам.
При цьому умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне начальнику або іншій особі, що виконує покладені на неї обов’язки з військової служби, а так само їх необережне вбивство потребують додаткової кваліфікації за відповідною частиною ст. ст. 121 або 119. Умисне заподіяння вказаним особам середньої тяжкості тілесного ушкодження внаслідок примушування їх до порушення обов’язків з військової служби або опору, поєднаного з залякуванням потерпілого, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 122 і ч. 1 ст. 404. Умисне вбивство начальника або іншої особи, що виконує покладені на неї обов’язки з військової служби, кваліфікується тільки за ч. 4 ст. 404. Спричинення внаслідок опору (примушування) побоїв, умисного легкого тілесного ушкодження, а також спричинення внаслідок опору, не поєднаного з залякуванням начальника або іншої особи, що виконує покладені на неї обов’язки з військової служби, умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження повністю охоплюється ч. 1 ст. 418.
До тяжких наслідків можна віднести також катастрофу, аварію, найбільш серйозні форми підриву військової дисципліни та боєго-товності підрозділу, частини тощо, якщо вони знаходились у причинному зв’язку із вчиненням опору або примушування.
Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є: 1) вчинення його в умовах воєнного стану або 2) в бойовій обстановці (ч. З ст. 404), а так само 3) вчинення дій, передбачених ч. ч. 2 або 3 ст. 404, якщо вони були пов’язані з умисним вбивством начальника чи іншої особи, що виконує покладені на неї обов’язки з військової служби (ч. 4 ст. 404),
За конструкцією ст. 404 опір начальникові, а також іншій особі, що виконує покладені на неї обов’язки з військової служби, або примушування їх До порушення цих обов’язків, якщо вони були пов’язані з умисним убивством такої особи, розглядаються як особливий вид тяжких наслідків, ставлення до яких може бути лише умисним.
Умисне вбивство військовослужбовцем (військовозобов’язаним під час проходження зборів) начальника не у зв’язку з опором йому чи примушуванням його до порушення обов’язків з військової служби кваліфікується за відповідною частиною ст. 115, або за ст. ст. 116 чи 118.
Якщо опір або примушування мали своїм наслідком замах на умисне убивство начальника або іншої особи, що виконує покладені на неї обов’язки з військової служби, злочин кваліфікується за ст. 15 і ч. 4 ст. 404, оскільки цей особливо кваліфікований склад злочину побудований як матеріальний і настання відповідних наслідків є умовою визнання злочину закінченим.
Закон Україна “Про загальний військовий обов’язок і військову службу” в редакції від 18 червня 1999р. (ст, 24).
Наставление по физической подготовке Совєтской Армии й Военно-Морского Флота (НФП-78). Введено в дію наказом Міністра оборони СРСР№ 140 від25травня 1978р.(п.111).