Оглянувши шкіру, треба дослідити її на дотик. Звертають увагу на гладкість або шорсткість, вологість або сухість шкіри, її температуру. Зміна кольору шкіри, її температури, поява висипань може мати як загальний, так і місцевий характер, тобто проявлятися тільки на обмежених ділянках шкіри. Еластичність шкіри досліджують, збираючи її в складку. При зневодненні і виснаженні шкіра втрачає свою еластичність і залишається якийсь час зібраною в складку після того, як відпускають пальці.
Дослідивши шкіру, оглядають видимі слизові оболонки порожнини рота, кон'юнктиви очей, зовнішніх статевих органів. Звертають увагу на колір, вологість, вираженість судинної сітки, наявність нальотів, виділень, висипань і крововиливів. Виділення можуть бути серозного, слизистого або гнійного характеру. Оглядають нігті, звертаючи увагу на їхню форму, ламкість. При хронічному кисневому голодуванні, при вроджених пороках серця нігті можуть набувати форми годинникових скелець, а кінчики пальців — барабанних паличок.
Уявлення про розвиток підшкірної основи можна дістати вже під час загального огляду дитини, оцінивши її вгодованість, її поділяють на нормальну, знижену або надмірну (еутрофія, гіпотрофія або паратрофія). Товщину підшкірної основи можна визначити, зібравши шкіру пальцями в складку разом з основою. Вимірювати товщину складки потрібно на різних ділянках тіла, оскільки підшкірна основа може розподілятися нерівномірно. У разі порушення вгодованості вона щезає спочатку на тулубі (гіпотрофія І ступеня), потім на кінцівках (гіпотрофія II ступеня) і, нарешті, на обличчі (гіпотрофія III ступеня, атрофія). Останніми зникають жирові тіла щік. При надмірному відкладенні жиру підшкірна основа іноді розподіляється нерівномірно.
З різних причин можуть виникати набряки підшкірної основи. При натискуванні на м'які тканини пальцем утворюється заглиблення, яке зникає, тільки-но припиняють натискування. Якщо заглиблення залишається ще на деякий час, це свідчить про наявність набряків. Набряки можуть бути: ледь помітними (їх виявляють описаним вище прийомом), настільки вираженими, що спотворюють тіло хворого, загальними або обмеженими. Заглиблення при натискуванні не утворюється при слизистому набряку, який виникає через зниження функції щитовидної залози.
Далі необхідно визначити тургор м'яких тканин, який оцінюється відчуттям опору при стисканні пальцями шкіри і підшкірної основи. При нормальному тургорі тканини на дотик пружні, еластичні, при зниженому — дряблі, мляві. Тургор знижується при зневодненні, гіпотрофії, паратрофії.
За допомогою огляду і пальпації досліджують також периферичні лімфатичні вузли. Для дослідження у дітей досяжні потиличні, шийні, піднижньощелепні, підпідборідні, надключичні, плечові, пахвові, ліктьові, міжреберні та надчеревні лімфатичні вузли. Периферичні лімфатичні вузли підкішкірної основи досліджують вказівним і середнім пальцями обох рук, симетрично обмацуючи їх. Для найзручнішого обмацування підщелепних і підпідборідних лімфатичних вузлів голову дитини потрібно дещо нахилити вперед. При обмацуванні пахвових вузлів пальці слід ввести в глиб пахвової ямки, де на грудній стінці промацуються лімфатичні вузли. Щоб краще виявити міжреберні вузли, руки дитини піднімають догори; залози відшукують на грудній стінці, найчастіше по передній пахвовій лінії.
Під час пальпації лімфатичних вузлів визначають; 1) кількість;
2) величину; 3) консистенцію; 4) рухомість; 5) відношення до сусідніх вузлів і до оточуючих тканин, шкіри і підшкірної основи; 6) болісність. Оцінюючи результати обстеження, особливо у новонароджених і грудних дітей, необхідно пам'ятати, що і у здорових дітей є невелика кількість м'яких середньої величини вузлів на шиї, в пахвових ямках і в надчеревних ділянках. Збільшення лімфатичних вузлів може бути множинним або мати місцевий характер. Воно спостерігається у дітей при різних інфекційних захворюваннях (грип, скарлатина, дифтерія, краснуха, інфекційний мононуклеоз, туберкульоз, ангіна та ін.), захворюваннях крові (гострий і хронічний лейкоз, лімфогранулематоз, лімфосаркома, ретикулосаркома), при гострому лімфаденіті. Для діагностики використовується пункція лімфатичного вузла з наступним дослідженням пунктату. Найбільш доступні для пункції шийні, пахвові і пахвинні лімфатичні вузли. Для пункції застосовують шприц місткістю 10 мл і голку 3-4 см завдовжки. Прокол виконують голкою з приєднаним шприцом, зафіксувавши перед цим вузол вільною рукою. Насмоктують невелику кількість вмісту лімфатичного вузла, видувають його на предметне скельце і роблять тонкі мазки для цитологічного дослідження.
У здорових дітей основна маса пунктату лімфатичного вузла — це лімфоїдні клітини: лімфобласти (0-5 %), пролімфоцити (50-70 %) і лімфоцити (25-30 %).
М'язову систему досліджують після обстеження лімфатичних вузлів. Оцінюють ступінь розвитку м'язів, пальпацією визначають пружність або в'ялість м'язів, наявність атрофії або гіпотрофії окремих м'язових груп. Атрофія м'язів, тобто їхнє нерозвинення і переродження, найчастіше спостерігається внаслідок периферичних паралічів. Надмірний розвиток м'язів, або гіпертрофія, розвивається внаслідок тренованості, фізичної роботи (у дітей буває рідко). Псевдогіпертрофія литкових м'язів спостерігається при прогресивній м'язовій дистрофії. Оцінюють м'язову силу та об'єм рухів у суглобах (див. «Дослідження нервової системи», с. 89).
Кісткову систему досліджують за допомогою огляду, пальпації, антропометрії. Дослідження починають з визначення форми черепа, ступеня вираженості лобових, тім'яних, потиличних горбів. В результаті дії родових сил або передчасного закриття швів череп може набувати незвичайних форм (наприклад, вежоподібний череп). Форма його може змінюватися через розм'якшення кісток склепіння і надмірний розвиток лобових, тім'яних горбів при рахіті (квадратна або сідницеподібна голова). Обмацуванням визначають щільність кісток черепа, стан швів і тім'ячок. При водянці головного мозку (гідроцефалії) шви можуть значно розходитися. У доношених дітей після народження відкрите звичайно тільки переднє тім'ячко. Вибухання його, напруження і пульсація спостерігаються при підвищеному внутрішньочерепному тиску, при менінгіті. Запале тім'ячко буває при зневодненні. Вибухання переднього тім'ячка можливе також у здорової дитини під час голосного крику. Краї переднього тім'ячка у здорового немовляти щільні, при рахіті іноді розм'якшуються. Може спостерігатися і більш поширене розм'якшення плоских кісток черепа — к р а н і о т а б е с, найчастіше в лусці потиличної та тім'яної кісток. Виявляють його таким чином: голову дитини охоплюють двома руками так, що пальці досліджуючого знаходяться на потилиці, і натискують ними на склепіння черепа. При краніотабесі кістки при натискуванні легко прогинаються, а потім повертаються в попереднє положення.
Звертають увагу на наявність деформацій грудної клітки і довгих трубчастих кісток, а також хребта і суглобів. Найчастіше зустрічається дзвоноподібна грудна клітка при рахіті: вона розширюється донизу, реберні дуги потовщуються. В тому місці, де грудна клітка починає розширюватися, утворюється гаррісонова борозна — деформація грудної клітки у вигляді поперечного заглиблення, розміщеного відповідно до лінії прикріплення діафрагми. На межі переходу кісткової частини ребер у хрящову з'являються потовщення — реберні чотки. Дещо рідше зустрічаються інші деформації грудної клітки: «курячі» груди, ніби стиснені з боків, із збільшеним передньозаднім розміром, «грудна клітка шевця», що характеризується заглибленням у ділянці мечовидного відростка грудини. При гіпертрофії серця, особливо при вроджених пороках, спостерігається випинання грудної клітки в ділянці грудини або парастернально — так званий серцевий горб.
Можуть виникати викривлення хребта. Якщо він викривлюється у вигляді дуги, опуклої наперед, то такий вигин називають лордозом, якщо дуга повернена опуклістю назад — кіфозом, викривлення хребта вбік — сколіозом.
Викривлення кінцівок найчастіше спостерігаються при рахіті! деформуються переважно нижні кінцівки, внаслідок чого вони стають О-подібними або Х-подібними. При запущеному, нелікованому рахіті викривлення ніг можуть набирати потворних форм. Викривлення великогомілкових кісток може бути також при природженому сифілісі: шаблеподібні гомілки. Під час огляду слід звернути увагу на можливі потовщення кісток. В окремих випадках у новонароджених дітей спостерігається природжена клишоногість. Ця та інші кісткові аномалії іноді є результатом внутрішньоутробної деформації.
При обстеженні кісткової системи необхідно перевірити, чи немає у дитини переломів кісток і вивихів суглобів. Переломи за типом зеленої гілки, без порушення цілості окістя, виникають у дітей раннього віку, які хворі на рахіт, з недосконалим остеогенезом і деякими іншими захворюваннями. Велике значення має своєчасна діагностика вродженого вивиху або дисплазії тазових суглобів. У немовляти в положенні на спині, якщо немає вивихів, нижні кінцівки, зігнуті в колінних і тазових суглобах, повинні повністю розводитися з утворенням кута між стегнами, близького до 180°. Якщо є вивих або дисплазія, розведення стегон обмежене, під час розведення їх можна відчути клацання. При однобічному вивиху спостерігаються асиметрія шкірних складок на стегнах, вкорочення ноги на боці вивиху. У старших дітей з'являється качинп хода (як при одно-, так і при двобічному вивихові). Треба уважно оглянути всі суглоби, звертаючи увагу на можливі зміни їхньої форми, рухомості, наявність припухлості, болючості. Над суглобами на дотик визначають температуру шкіри.