- Положення Національного банку України “Про кредитування” від 10.05.1995;
- Лист Національного банку України “Про порядок проведення банками операцій з векселями” від 25.02.93;
- Лист Головної державної податкової інспекції “Про сплату державного мита за посвідчення договорів і предметів застави” від 10.01.96;
- Інструкція Міністерства юстиції України “Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”.
Крім того питання застосування норм, що регулюють заставу піднімаються в Роз”ясненнях Вищого Арбітражного суду України від 06.10.94 року.
Наявність таких підзаконних актів, які часто протирічать один одному і здоровому глуздові, серйозно перешкоджає застосуванню власне законодавства. В своїй статті присвяченій проблемам застосування застави як способу забезпечення кредитних зобов”язань, Сергій Локоть наводить слова керівника однієї з банківських установ: “По закону банки можуть володіти нерухомістю в розмірі 10% свого капіталу, що для структури іпотечного характеру - абсурд. В момент неповернення кредиту нерухомість заставодавця переходить у тимчасове володіння банку, але через норматив він не може визначати її як свою.”[48] Дісно пункт 9 Інструкції Національного банку України “Про методичні рекомендації по застосуванню банками Закону України “Про заставу” № 21315\11 від 08.10.93 (з доповненнями внесеними листом № 23011\6 від 23.01.95) предбачає, що після прийняття арбітражним судом позитивного рішення стосовно передачі (?!) заставодавцем (позичальником) майна (майнових прав), заставодержатель (банк) приймає заходи щодо його реалізації відповідно до статті 21 Закону України “Про заставу”. Далі в цьому пункті досить дивно трактується вказана стаття закону. Банк в такому випадку мусить оприбутковувати предмет застави за початковою вартістю, причому в будь-якому випадку, а не тільки тоді, коли суд передає майно банку на відповідальне зберігання. В такому випадку порушуються не лише економічні інтереси банків а й діюче законодавство про заставу.
Особдиво гостро недоліки законодавства, яке регулює відносини по заставі, відчувають кредитні установи. Тому заслуговує уваги проект закону “Про іпотеку”, розроблений спеціалістами Іпотечного банку.
В проекті іпотека визначається як застава землі, нерухомого майна, безпосередньо пов”язаного з землею, при якому земля та майно, що становлять предмет іпотеки, залишаються у заставодавця або третьої особи (майнового поручителя), а заставодержатель набуває права на задоволення забезпеченого іпотекою зобов”язання, що не виконано, за рахунок предмету іпотеки. Як бачимо, у цьому визначенні дається дещо звужене поняття предмету іпотеки. Стаття 5 проекту додає до нього ще підприємства як цілісні майнові комплекси, їх структурні підрозділи, а також інше майно, що віднесене до нерухомого. В данному випадку зрозумілим є прагнення банків залучити до цивільного обороту всього масиву нерухомості.
Серед новацій проетку також слід відмітити обов”язковість державної реєстрації іпотеки, яка покликана створити додаткові гаратії можливості отримати задоволення з заставленого майна для банків.
Проект пропонує введення нового виду цінних паперів - закладних. Використання закладних пропонується здійснювати через спеціалізовані банківські установи, які беручи їх на облік, набувають прав заставодержателя та здійснюють обслуговування закладних (отримує платежі, звертає стягнення на предмет іпотеки) в інтересах власника закладної. Такий банк може реєструвати і уступку права по закладних.
Ще одною цікавою пропозицією, яка міститься в проекті Іпотечного банку, є можливість призупинення звернення стягнення на заставлене майно (якщо воно відбувається без звернення до суду) у випадку позову особи права котрої можуть бути порушені продажем чи переходом права власності на предмет іпотеки. У випадку задоволення такого позову умови договору про безсудовий порядок зверенення стягнення кредитора на предмет іпотеки визнаються недійсними. Такий порядок дав би додатковий захист власникам майна та іншим заінтерисованим особам від незаконних дій кредиторів.
Український законотворець вживає термін “застави” не лише як засіб забезпечення зобов”язань. Закон України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”[49], передбачає, що для реєстрації в якості учасника аукціону чи конкурсу покупець зобов”язаний внести заставу в розмірі 10% початкової ціни продажу і т. д. Застава повертається покупцю після завершення торгів, а у випадку коли він придбав об”єкт - ця сумма зараховується до викупного внеску. Подібне застосування терміну “застава”, чи то “застава серйозності”, ми зустрічаємо в Положеннях затверджених Кабінетом Міністрів України: “Про порядок організації та проведення міжнародних торгів (тендерів) в Україні” від 21. 10. 93 р. та “Про проведення конкурсів (тендерів) в будівництві” від 09. 01. 95 р. Згідно цих документів для участі в тендерах обов”язково надати, в розмірі визначеному конкурсною комісією, заставу серйозності у вигляді банківської гарантії, гарантійного листа, чеку з написом банку про прийняття його до платежу і т. і.
Погоджуючись з висновком Азімова[50] про те, що Закон “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” надає заставі нову, а саме платіжну, функцію, ми зазначаємо, що в нормах регулюючих тендерні торги, застава не відіграє навіть ролі задатка. Вона лише підтверджує наміри учасника торгів укласти відповідну угоду.
Особливим видом застави можна також назвати грошову заставу за користування особливо цінними книгами чи іншими об”єктами користування, яка передбачена Законом України “Про бібліотеки та бібліотечну справу”[51]. В данному випадку застава виконує свою класичну функцію - забезпечує виконання читачем правил користування бібліотекою, але такий предмет застави, грошові кошти, не передбачений діючим законодавством України. Тому постає питання про правомірність данного положення закону.
В цій роботі вказані далеко не всі недоліки та протиріччя, які містяться в нашому законодавстві регулюючому заставу як вид забезпечення виконання зобов”язань. Крім того слід сказати, що суб”єкти підприємницької діяльності і, що найбільш неприпустимо - банки, не володіють досвідом роботи з різними видами застави. Економічна нестабільність, значний ризик банкрутств та шахрайства не стимуюють кредитні установи до здобуття такого досвіду в процесі практичної діяльності.
Враховуючи всі вищенаведені обставини банки та підприємниькі структури, які відчувають необхідність в використанні тих чи інших форм застави вимушені самі напрацьовувати зручні схеми проведення таких операцій. І хоча на їх розробку, апробацію та впровадження в повсякденну практику витрачається немало часу, вони можуть в майбутньому потіснити “чисту” заставу на фінансовому ринку. більша частина таких схем носить квазізаставний характер і містить в собі елементи відносин, які були налагоджені та перевірені раніше. Одна з них, що наводиться в додатках, створена для забезпечення економічних інтересів банків та користувачів кредитами шляхом залучення можливостей довірчого товариства та біржі нерухомості.
ДОДАТКИ
Додаток № 1
О совершенствовании
механизмов, обеспечения
возвратности кредитов
ПРЕДПОСЫЛКИ:
В настоящее время одной из главных проблем поддержания ликвидности банков является обеспечение возвратности кредитов, выдаваемых другим банкам и прямым заемщикам. Использование для этого традиционных инструментов, таких как гарантии (поручительства) банков и других предприятий не всегда эффективно, в связи с нестабильным финансовым положением большинства субъектов хозяйственной деятельности.
В связи с этим банки все чаще прибегают к использованию залога товарно-материальных ценностей и другого имущества заемщиков. В то же время действующий юридический механизм приобретения и реализации залогового права достаточно сложен и имеет ряд существенных недостатков:
1. Экспертная оценка реальной ликвидности предмета залога часто затруднена и требует привлечения узких специалистов, а также наличия обширной информационной базы о потенциальных покупателях предмета залога и состоянии рынка.
2. Во многих случаях банки не в состоянии проконтролировать или обеспечить сохранность предмета залога, особенно в случаях, когда кредиты выдаются частным предпринимательским структурам. (такие ситуации, например, имели место по сделкам с компанией HELP).
3. Банк не имеет возможности реализовать предмет залога до истечения срока действия договора, даже если невозвратность кредита становится очевидной.
4. Банк не имеет возможности объявить недобросовестного кредитора банкротом и обратить взыскание на другое имущество должника.
5. Систематическая и профессиональная работа по залогу требует привлечения большого количества специалистов, что означает дополнительные издержки для банка.
ПРЕДЛОЖЕНИЕ: Доверительное общество совместно с юридическим департаментом Банка разработал и апробировал на практике механизм, обеспечивающий устранение большинства из перечисленных выше недостатков. Его суть заключается в следующем:
ИМУЩЕСТВЕННЫЙ ТРАСТ
(ЗАЛОГ)
В настоящее время имущественный траст в качестве обеспечения выполнения обязательств может быть использован как основной элемент системы обеспечения выполнения обязательств и как равноценный в совокупности с другими ( данной ситуации речь может идти только об использовании имущественного траста в совокупности с институтом залога ).
I. Использование имущественного траста как основного элемента.
В данной ситуации трастовая компания производит проверку юридической чистоты данного имущества, т.е.: