Смекни!
smekni.com

Політичні системи (стр. 1 из 2)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКА АКАДЕМІЯ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА

ІНСТИТУТ КОМП’ЮТЕРНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

АААА

Кафедра політології та

політісторії


на тему:

“Політичні системи”

Виконав:

студент групи СКБ-11

Савчишин Р

Перевірила:

Сокол З.С.

1998


П

олітична система суспільства—цілістна, впоряд-кована сукупність політичних інститутів, політичних ролей, відносин, процесів, принципів політичної організації суспільства, підпорядкованих кодексу політичних, соціальних, юридичних, ідеологічних, культурних норм, історичним традиціям і настановам політичного режиму конкретного суспільства. Політична система конкретного суспільства визначається його класовою природою, соціальним устроєм, формою правління, типом держави, характером політичного режиму, соціально-політичних відносин (стабільних чи нестабільних, помірно чи гостро-конфліктних або консенсусних), полiтико-правового статуту держави (конституційної, з розвиненими чи не розвиненими правовими структурами), характером полiтико-ідеологічних і культурних відносин в суспільстві, історичним типом державності, історичною і національною традицією укладу політичного життя.

Політична система становить одну із частин чи підсистем сукупної суспільної системи. Вона взаємодіє з іншими її підсистемами: соціальною, економічною, ідеологічною, етичною, правовою, культурною що утворююь її суспільне оточення, а також зовнішньополітичною зброєю. Центральне місце політичної системи в цій структурі визначається провідною організаційною і регулятивно-контрольною роллю самої політики.

Політична система включає організацію політичної влади, відношення між суспільством і державою, характеризує тривалість політичних процесів, що включають iнститутоалiзацію влади, стан політичної діяльності, рівень політичної творчості в суспільстві, характер політичної участі, інших політичних відносин.

Політична система, що керує суспільством, не повинна домінувати в ньому за рахунок подавлення і ослаблення інших систем, і бути достатньо життєздатною, щоб не входити в тривалі кризисні стани, що порушують функціонування інших систем суспільства.

Політична система існує в політичному просторі

суспільства, що має територіальний вимір (окреслений кордонами країни) і функціональний, що визнача- ється сферою дії політичної системи і її складових частин на різних рівнях політичної організації суспільства. В цьому змісті будуть розрізнятися простори впливу тих чи інших партій, суспільних організацій, дії політичних інститутів (влади політичного центру і місцевого самоуправління), кордонів політичного і економічного управління, сфери політичного життя суспільства і особистого життя людини і т.д. Визначення кордонів різноманітного роду функціональних просторів політичної системи—відповідальний і складний полiтико-правовий і культурний процес.

Існування політичної системи в часі характеризується як процес зміни, розвитку чи деградації політичних відносин і інститутів. Історичний процес еволюції політичної системи включає ряд закономірностей: тенденції концентрації і деконцентрації влади, її централізації і децентралізації, боротьбу цих тенденцій, що завершується на рубежі епохи, при зміні формацій кризою централiзму, децентралізацією влади і новим циклом протиріч цих двох засад (при переході від античних iмперій до ранньої феодальної роздрібленості, від феодальних монархій до буржуазної держави, від імперіалізму до прогресу демократизації), загальний процес ускладнення системи і її підсистем (появою і розмноженням партій, розвитком асоціацій), формалiзацію системи, її юридичне офомлення, розширення політичної участі, тобто більш повне включення членів суспільства в політичне життя, зокрема, формування демократичних інститутів, загальні і прямі вибори, самоуправління та ін., більш повне поєднання цивільних і політичних відносин, реорганізацію відносин між владою та народом (перехід від командно-наказових деспотичних і конфліктних відносин до договірних, конституційних, консенсусних), розвиток конституційного процесу і системи суверенітетів (влади, народу, права, державнотериторiальних утворень та ін.), формування в структурі політичної системи масових процесів (великих політичних мобілізацій в підтримку суспільних перетворень чи проти них в періоди виборів і т.д.). Розростання апаратів управління, органів примусу, армії, пропагандних, освітніх, виховних закладів, що здійснюють політичну соціалiзацію та ін.), розвиток асоціативних форм політичного життя—формування різноманітних груп однодумців, спілок, народних рухів і т.д.

Конкретні шляхи еволюції політичної системи різноманітні в різних епохах і в різних товариствах. Проте принцип її просторово-тимчасових змін постійний. Такими ж постійними є принципи її організації, чи принципи політичної організації суспільства. Політична система в кожний момент чи період її історії представляється як конкретна політична ситуація, відносно тривала в часі і стабільна. Від стану суспільних відносин, рівня розвитку суспільства залежить, буде чи ця ситуація статичною або рухливою, а отже, чи буде динамічною і сама політична система чи ні. Динамізм політичної системи відрізняється від нестабiльностi, він визначає спроможність системи розвиватися, адаптуватися до змін в суспільстві і його зовнішнього оточення, в змішаних організаційних системах і реагувати на ці зміни. Жорсткі статичні системи неминуче змушені протидіяти розвитку суспільства, вступати з ним в конфлікт, вдаватися до насильства і виживати в кінцевому результаті за рахунок суспільства.

В давнину в окремих регіонах подібні системи (деспотичного азіатського типу, зв’язані із так званим азіатським способом виробництва) існували нескінченно довго і зруйнувалися головним чином внаслідок нападів ззовні та загибелі держави. В Новий час термін життя таких систем, як правило, дуже обмежений і завершується суспільними і політичними кризами, революціями чи глибокими реформами. Пришвидшення історичного процесу і глибокі перетворення матеріального і духовного життя сучасного людства привели до утворення нового динамічного типу політичної організації суспільства з дуже вільними відносинами між частинами і елементами політичної системи.

Політична система також являє собою процес політичних відносин і політичної діяльності та їх iнстiтутоалізації, тому що неiнститутоональні форми політичного життя (групи по інтересам, ініціативні рухи, самоуправління різних видів і т.д.) в процесі їх самоорганiзації неминуче виділяють керуючі центри, лідерів, їх оточення, формують правила поводження та iнстiтутоціональьні органи. Процес iнститутоалізації включає в себе формування і підтримку центрів влади. Політична система забезпечує їх зв’язок із функціональною політичною периферiєю.

Політична система складаєтся із підсистем трьох рівней влади і політичних відносин: двох iнститутоціональних—вищого чи верхнього (мегарівень), середнього чи проміжного (мезорівень) і неiнститутоціонального—нижнього, масового (мікрорівень). В свою чергу, вони діляться на паралельні, звичайно конкуруючі структури (на тих же рівнях): легальні і тіньові. Всередині цих структур політична система включає ділення на суб’єкти політичних відносин (керівників, керуючих) і носiїв влади, виконавця, рядових членів масових асоціацій, їх соціальної бази.

Таким чином, на макросистемному рівні політична система включає центральний апарат державної влади (розділеної в демократичному суспільстві і в правововій державі на законодавчу, виконавчу і судову). Вид політичної системи залежить від типу суспільства і керівництва: приорітет влади голови уряду (тобто приорітет виконавчої влади), президента (аж до так званої президентської форми правління, що допускає тимчасове чи тривале зміщення функцій разділеної влади), монарха, парламенту (якщо він наділений прерогативами контролю і виконавчої влади), керуючій партії, верховного чи конституційного суду (при приорітеті права і закону).

Особливу арбітражну роль відіграє суспільний контроль державної влади. Він організовується на різних рівнях (макро- та мезо-) і багатьма засобами: масової інформації (яку зараз нерідко вважають четвертою, інформаційною владою), асоціаціями (партіями, профспілками, масовими організаціями—екологічними, антивоєнними чи військовими, промисловими, культурними та ін.) масовими рухами (страйковими та ін.), народними товариствами (ветеранськими, молодіжними, жіночими, творчими організаціями і т.д.). Безпосередньо в макросистему входять різні форми політичної опозиції (парламентської, партійної).

На тому ж рівні розташовуються тіньові, приховані політичні структури і функції макровлади: приховані дії легальних закладів вищих рангів (державних, партійних), секретні документи, розпорядження, накази і т.д. акти (державні та ін. секрети і таємниці), прихований зміст відкритих політичних дій (iнтрига, гра), політичних текстів (доповідей, речей, бесід і т.д.), негласні функції і неявная роль різноманітних офіційних лідерів і центральних органів влади і управління, керівництва закладами, партіями, армією, керівництва промисловістю та ін., офіційні і легально існуючі заклади з секретними функціями (органи безпеки) і повністю законспiровані заклади (розвідки чи контррозвідки і т.д.).

Інший ряд легально існуючих, в будь-якому випадку неконспiративних, об’єднань, що примикають до макрорівня політичної системи чи неофиційно і неформально входячих до нього, утворюють різноманітного роду елiти і елiтарні співдружності (клуби, парламентскi фракції, товариські групи і т.д.), групи тиску (близьке оточення державної адміністрації, мозкові центри при керівниках держави і партій і т.д.). Аналогічна по своїй будові середня (мезо-) структура політичної системи. Вона утворена апаратами управління, органами виборчої і влади, що визначає, що безпосередньо злиті зі структурами макрорівня, але складають його перiферiю. Вони розташовані в політичному просторі між вищими ешелонами державної влади і суспільством, що вони пов’язані з державою. Це так звані апарати і органи, регіональна і муніципальна адміністрації, Ради різних рангів, iєрархiя партійних, профспілкових та інших асоціативних структур (товариств, спілок), великі підприємства, лідери економіки, органи правосуддя і органи порядку, інші заклади, крізь які здійснюється політична соціалiзація (школа, армія).