Улітку 1868 року, коли експедиція займалася обстеженням долини ріки Даубихе (нині Арсеньевка), у південному Примор'я розгорілася дійсна війна. Провесною кілька тисяч хунхузів знищили багато російських поселень. Загони моряків і прикордонників закрили їм шлях до прибережних селищ. Тоді вони вирішили піти в долину Даубихе і зайнятися грабежом китайських поселень. Але бандам перепинив дорогу батальйон прикордонників підполковника МАРКОВА. До стрілок приєдналися козаки експедиції зі своїм командиром. Біля станиці Дубінінської розгорівся справжній бій. Хунхузи були розгромлені і бігли в Маньчжурію.
Експедиція Пржевальського тривала біля двох років. 7 серпня 1869 року мандрівник останній раз вийшов на берег озера Ханка.
А в 1871 році на своєму засіданні Імператорське Російське Географічне суспільство слухало доповідь капітана Генерального штабу Пржевальська про його подорож по Уссурійському краї. На виставці, улаштованої Миколою Михайловичем, було представлено більш 300 екземплярів птахів, біля десятка шкір ссавців, трохи стільник яєць і 2 тисячі трав'янистих рослин. Крім багатотомного службового звіту для штабу округу Микола Михайлович написав книгу "Подорож в Уссурійськом краї". Це був перший енциклопедичний довідник по Примор'ї. Він містив усі необхідні зведення про природу краю, його кліматі і корінних мешканцях: тазах і гольдах, китайцях і корейцях. Книга стала самим головним довідником для прибуваючих у Примор'я на государеву службу офіцерів і чиновників.
І через 135 років про мандрівника нагадують залізнична станція Пржевальська, маленький чагарник, що росте по берегах Ханки, - тимьян Пржевальськ і гірський хребет його імені, південно-західні відроги якого простягнулися уздовж півострови Муравьева-Амурского.
По пустелях і горхм Монголії і Китаю Пржевальський пройшов більш 11 800 кілометрів і наніс на карту (у масштабі 10 верст у 1 дюймі) близько 5700 кілометрів. Наукові результати цієї експедиції вразили сучасників. Пржевальськ дав докладні описи пустель Гобі, Ордоса й Алашані, високогірних районів Північного Тибету й улоговини Цайдама (відкритої ним), уперше наніс на карту Центральної Азії більш 20 хребтів, сім великих і ряд дрібних озер. Карта Пржевальська не відрізнялася точністю, тому що через дуже важкі шляхові умови він не міг робити астрономічні визначення довгот. Цей істотний недолік пізніше був виправлений ним самим і іншими російськими мандрівниками. Він зібрав колекції рослин, комах, що плазують, риб, ссавців. При цьому минулому відкриті нові види, що одержали його ім'я, - ящурка Пржевальського, розчепихвіст Пржевальського, рододендрон Пржевальського... Двотомна праця "Монголія і країна тангутів" (1875-1876) приніс автору світову популярність, був переведений на ряд європейських мов.
Російське географічне товариство присуджує йому Велику золоту медаль і "найвищі" нагороди - чин підполковника, довічну пенсію в 600 карбованців щорічно. Він одержує Золоту медаль Паризького географічного суспільства Його ім'я відтепер ставлять поруч із Семеновим-Тян-Шанским,Крузенштерном і Беллинсгаузеном, Лівінгстоном і Стенлі...
У січні 1876 року Пржевальський представив у Російське географічне товариство план нової експедиції. Він мав намір зайнятися дослідженням Східного Тянь-Шаню, дійти до Лхасі, обстежувати загадкове озеро Лобнор. Крім того, Пржевальський сподівався знайти й описати дикого верблюда, що жив там, по відомостях Марко Поло.
У лютому 1877 року Пржевальський досяг величезного очеретяного болота-озера Лобнор. По його описі, озеро мало в довжину 100 кілометрів і в ширину від 20 до 22 кілометрів.
На берегах таємничого Лобнора, у "країні Лоп", Пржевальський був другим... після Марко Поло! Озеро стало, однак, предметом суперечки між Пржевальським і Ріхтгофеном. Судячи з китайських карт початку XVIII століття, Лобнор знаходився зовсім не там, де його знайшов Пржевальський. Крім того, усупереч думці, що існувала, озеро виявилося прісним, а не солоним. Ріхтгофен вважав, що російська експедиція відкрила якесь інше озеро, а Лобнор лежить північніше. Тільки через півстоліття загадка Лобнора була вирішена остаточно. Чоло по-тібетски означає "мулистий", нір - по-монгольски "озеро". Виявилося, що це болото-озеро час від часу змінює своє місце розташування. На китайських картах воно було зображено в північній частині пустельної безстічної западини Чоло. Але потім ріки Тарим і Кончедарья перейшли на південь. Древній Лобнор поступово зник, на його місці залишилися тільки солончаки, блюдця невеликих озерець. А на півдні западини утворилося нове озеро, що відкрив і описав Пржевальський.
На початку липня експедиція повернулася в Кульджу. Пржевальський був задоволений: він вивчив Лобнор, відкрив Алтінтаг, описав дикого верблюда, добув навіть його шкіру, зібрав колекції флори і фауни.
Тут же, у Кульджі, його чекали листи і телеграми, у яких йому пропонувалося неодмінно продовжувати експедицію.
Під час подорожі 1876-1877 років Пржевальськ пройшов по Центральній Азії більше чотирьох тисяч кілометрів - йому перешкодили війна в Західному Китаї, загострення відносин між Китаєм і Росією і його хвороба: нестерпна сверблячка у всім тілі. І все-таки ця подорож ознаменувалася двома найбільшими географічними відкриттями - низов'їв Тарима з групою озер і хребта Алтінтаг.
Відпочивши, Пржевальськ у березні 1879 року почав подорож, названу ним "Першою Тибетською". Від Зайсана він направився на південний схід, повз озеро Улюнгур і уздовж ріки Урунгу до її верхів'їв, перетнув Джунгарську Гобі - "велику хвилясту рівнину" - і визначив її розміри.
Під час цієї подорожі він пройшов біля восьми тисяч кілометрів і зробив зйомку більш чотирьох тисяч кілометрів шляху через райони Центральної Азії. Уперше досліджував верхній плин Жовтої ріки (Хуанхе) протягом більш 250 кілометрів; відкрив хребти Семенова й Угуту-Ула. Описав два нових види тварин - кінь Пржевальська і ведмедя пищухоїда. Його помічник, Роборовський, зібрав величезну ботанічну колекцію: близько 12 тисяч екземплярів рослин - 1500 видів. Свої спостереження і результати досліджень Пржевальськ виклав у книзі "Із Зайсана через Грубіянь у Тибет і на верхів'я Жовтої ріки" (1883). Підсумком трьох його експедицій були принципово нові карти Центральної Азії.
Незабаром він подає в Російське географічне товариство проект про дослідження джерел Хуанхе.
У листопаді 1883 року почалася чергова, уже четверта подорож Пржевальська.
За два роки був пройдений величезний шлях - 7815 кілометрів, майже зовсім без доріг. На північній границі Тибету відкрита ціла гірська країна з величними хребтами - про їх у Європі нічого не було відоме. Досліджено джерела Хуанхе, відкриті й описані великі озера - Російське й Експедиції. У колекції з'явилися нові види птахів, ссавців і плазуючих, а також риб, у гербарії - нові види рослин.
У 1888 році побачила світло остання робота Пржевальська "Від Кяхти на джерела Жовтої ріки". У тому ж році Пржевальськ організував нову експедицію в Центральну Азію. Вони досягли селища Каракол, біля східного берега Іссик-Кулю. Тут Пржевальськ занедужав черевним тифом. Він умер 1 листопада 1888 року.
На могильному надгробку написаний скромний напис: "Мандрівник Н.М.Пржевальський". Так він заповідав. У 1889 році Каракол був перейменований у Пржевальський.
Пржевальський лише в дуже рідких випадках користався своїм правом першовідкривача, майже усюди зберігаючи місцеві назви. Як виключення з'являлися на карті "озеро Російське", "озеро Експедиції", "гора Шапка Мономаха".
ВИСНОВОК
Удар долі був несподіваний і підступний: на самому початку чергової експедиції в Центральну Азію Пржевальськ знемагав від жари і напився води з пришляхового струмка... і от людина з залізним здоров'ям умирала на руках у товаришів. Його смерть відбулася від черевного тифу на озері Іссик-Куль.
24 наукові установи Росії і Європи обрали його своїм почесним членом географічного товариства багатьох країн. Присудили йому свої вищі нагороди. Вручали йому золоту медаль навіть географи Великобританії.
За своє блукацьке життя він пройшов 35 000 км небагато «не дотягши» до екватора.
Про мандрівки він мріяв з раннього років і завзято готувався до них. Але гримнула Кримська війна, і він пішов рядовим в армію. А потім роки навчання.
На початку 1867 року Пржевальський представив у товариство план великої і ризикової експедиції в Центральну Азію. Однак зухвалість молодого офіцера показалися надмірної, і справа обмежилася дозволом «виявити які завгодно облікові вишукування». Але і це Пржевальськ зустрів із захватом.
«Я їду на Амур, відтіля на ріку Уссурі, озеро Ханка і на береги Великого океану... Завидна доля і важкий обов'язок – досліджувати місцевості, у більшій частині якої не ступала нога утвореної людини».
У цій своїй подорожі Пржевальськ залишила найбільш повний опис Уссурійського краю і придбав коштовний експедиційний досвід.
За ці 4 роки (1870-1873 р.) експедиції удалося внести істотні виправлення в географічну карту. Книга, написана Пржевальськ «Монголія» і «Країна тангутів» принесла йому світову популярність.
У 1876 році Пржевальськ друг раз бере курс на Тибет. Першим з Європи він досягає таємниче озеро Кобнор і відкриває раніше невідомий хребет Алтиндаг і визначає точну границю тибетського нагір'я, установивши, що вона знаходиться на 300 км північніше, ніж раніш. Але проникнути всередину цієї країни йому не удалося.