Обмінний Курс Валюти є тим ключовим фактором, що зв'язує економіку країни з іншим світом. Розрізняють два види обмінних курсів: номінальний і реальний. Номінальний обмінний курс - це відносна ціна валют двох країн. Реальний - відносна ціна товару, вироблених в двох країнах. Припустимо, що американська машина коштує 1000 доларів, а аналогічна російська - 6 млн. карбованців. Щоб порівняти ці ціни їх потрібно висловити в одній валюті. При обмінному курсі в 4500 руб./ дол одержується, що американська машина коштує 4.5 млн. карбованців. Це означає - ціна російської машини рівна 1.33 ціни американської. Приклад показує, що реальний обмінний курс залежить від номінального курсу, цін товару в національних валютах і розраховується по формулі:
Р=Н Ц1/Ц2
Де Н - номінальний обмінний курс, Ц1-рівень цін в одній країні, а Ц2 - в інший. Звідси:
Н=Р Ц2/Ц1
Давайте розглянемо валютне ринок в умовах вільного флоатинга, коли реальний обмінний курс рівний 1, бо попит і пропозиція валюти регулюються за рахунок законів вільної конкуренції. Для чистоти моделі припустимо, що міжнародного кредитування, запозичення, а також спекуляції не існує. Ця передумова має на увазі, що іноземна валюта використовується тільки в угодах по експорту або імпорту товару і послуг. імпортери повинні отримати іноземну валюту, щоб оплатити свої рахунки за кордоном. Отже, імпорт є джерелом попиту на іноземну валюту. Експорт , навпаки, подає собою джерело її пропозиції. На ринку пропозиція з боку експорту зустрічається зі попитом з боку імпорту. Таким чином встановлюються обмінні курси.
Розглянемо тепер систему фіксованих валютних курсів. Класичним прикладом є так званий золотий стандарт. Ось три основних правила золотого стандарту:
1 Держава фіксує ціну золота,а, отже, і вартість своєї грошової одиниці в золотому виразі.
2.Держава підтримує конвертованість вітчизняної валюти в золото. іншими словами зобов'язане по першій вимозі купувати або продавати вітчизняну валюту за золото будь-якому що бажає.
3 Держава повинна мати запаси
золота, рівні за вартістю випущеному в звертання кількості грошей. Тобто держава випускає гроші тільки тоді, коли купує золото, і знищує їх, коли продає. Поза сумнівом, що останнє правило є основним при системі золотого стандарту. Бо його недодержання веде до дефіциту золота або грошей (звичайно золота, по цілком зрозумілим причинам) і, отже, до гіперінфляції. Щоб зрозуміти як адаптується платіжний баланс в умовах золотого стандарту припустимо, що світ існує з двох країн - Об'єднаних Штатів і Великобританії і ходовими є валюти тільки цих країн: долар і фунт стерлінгів. В обох цих країнах діє золотий стандарт. Нехай валютний паритет буде рівний 20.67 дол. За унцію золота в Об'єднаних Штатах і 4.25 фунта за унцію золота в Великобританії. З цього слідує, що валютний курс долару до фунту рівний 4.86 дол. за фунт. Тепер уявимо, що в США відбулося збільшення витрат на імпорт. Утвориться дефіцит платіжного балансу .
Тільки тепер курс не буде рости вище 4.86 долл. За фунт. Тому що будь-яка людина може купити золото в Об'єднаних Штатах по 20.67 дол. за унцію і продати його в Англії по 4.25 фунти стерлінгів за унцію, що і роблять імпортери. З часом обсяг золота і, відповідно грошова маса в США зменшуються, а в Великобританії навпаки - збільшуються, бо англійському центральному банку потрібно надрукувати додаткову кількість фунтів стерлінгів, щоб купити золото у американських імпортерів. У відповідь на скорочення грошової маси США, видатки, включаючи витрати на імпорт, теж скорочуються.
В те же час в Великобританії в зв'язку з збільшенням грошової маси видатки, включаючи і видатки на американський експорт, ростуть.
Отже в США зростає доход від експорту.
Таким чином можна стверджувати, що при золотому стандарті діє, хоча і не миттєвий, але теж автоматичний процес регулювання. Однак необхідно обов'язково слідувати трьом вищенаведеним правилам. В світовій економіці золотий стандарт діяв протягом більшої частини XIX і початку XX ст. Щоправда він був не зовсім ідеальним тому, що на практиці не можливо забезпечити співвідношення золота і грошей 1: 1, але система все-таки діяла автоматично, до тих пір доки підтримувалася конвертованість валют. Однак під час світових війн і фінансових кризи вона призупинялася. Наприклад грошова система США була формально зв'язана з золотом аж до 1971 року, хоча американські громадяни втратили право обертати гроші в золото ще в 1934 році. Бо підтримувати золотий стандарт ставало все важче і важче, в 50-і роки нашого сторіччя був введений доларовий стандарт, при якому країни фіксували вартість своїх валют в доларах. Вони повинні були зберігати певний резерв доларів і в меншому ступені золота, що міг бути використаний для задоволення вимог на іноземну валюту. При доларовому стандарті центральні банки, не будучи зв'язаними суворими правилами, змінювали грошову масу, щоб виявляти вплив на безробіття і інфляцію.
В якості проміжної мети економічної політики зміни обмінного валютного курсу можуть служити засобом управління і маніпулювання сукупним попитом майже аналогічно тому, як зміни кількості грошей, що знаходяться в оберті, або структури і обсягу державних закупівлі служать цій меті. Якщо уряд навмисне і цілеспрямовано зменшує курс валюти своєї країни, розглянутий в цей момент як проміжна мета економічної політики, дозволяючи їй знецінюватися відносно інших іноземних валют, говорять, що уряд проводить девальвацію своєї валюти. Девальвація закликана стимулювати сукупний попит, таким же образом як це відбувається при знецінюванні валюти, викликаному ринковою стихією і ринковою чинністю. Якщо уряд умисно підвищує обмінний валютний курс, дозволяючи збільшити вартість цієї валюти відносно інших, говорять, що уряд проводить ревальвацію своєї валюти. Ревальвація валюти буде обмежувати сукупний попит рівним образом, як його стримує підвищення вартості валюти під впливом ринкових чинності, що витрачаються поза сферою контролю з боку урядових органів. Такі економічні параметри, як реальні норми відсотка і темпи економічного зростання, здатні миттєво змінити поточний обмінний валютний курс.
Уряд може маніпулювати обмінним валютним курсом, купуючи або продавши долари на зовнішніх валютних ринку. Візьмемо в якості прикладу фінансову систему Об'єднаних Штатів Америки, як одну з найбільш стабільних і розвинених. інтервенція на зовнішніх валютних ринках проводиться під керівництвом Керуючими зарубіжними операціями Федерального резервного банку Нью-йорка під наглядом Федерального Комітету Відкритого Ринку. Державне Казначейство грає ведучу роль в визначенні характеру дій і часу валютної інтервенції, що втілюється в практичне життя ФРС.
Девальвація долару. Припустимо, що Державне Казначейство США задумало девальвувати долар відносно французького франка. Щоб здійснити продаж доларів, ФРС зв'яжеться з ділером, що спеціалізуються на торгівлі іноземною валютою, пропонуючи угоду по купівлі франків. На ці франки ФРС треба приносити прибуток в вигляді відсотків активів, деномінованих в франки, які Казначейство додає до тих декількох мільярдів доларів активів, деномінованихв іноземних валютах, що ФРС звичайно має на своєму платіжному балансі. ФРС розплачується за що придбають іноземні девізи, висловлені в франках, шляхом телеграфного перекладу в банк ділера. Таким чином, ФРС обмінює грошові зобов'язання продавця, висловлені в доларах, на активи, деномінованих в франках. В платіжному балансі США по зовнішньоторговельним операціям такий захід буде уявлений як зростання резервних активів федерального уряду США.
Ревальвація долару. Нехай Державнеи Казначейство США захотіло ревальвувати долар - тобто зажадати від ФРС активно скуповувати долари на зовнішніх валютних ринках замість того, щоб продавати їх. Процес ревальвації асиметричний процесу девальвації, з тієї лише різницею, що при девальвації долару ФРС може забезпечити його необмежену пропозицію, оскільки ФРС може виробити будь-яку потребну кількість доларів однім розчерком пера, а в випадку ревальвації долару супутний цьому продаж іноземної валюти повинен спиратися на будь-яке її джерело. Де же його шукатиі По-перше, можна понизити рівень активів, розміщених в іноземних девізах. Якщо ФРС компенсує іррегулярну продажу іноземної валюти відповідними закупівлею її в інших випадках, цілком можливо створити для цих мети достатній резервний запас іноземної валюти. Якщо резерви іноземної валюти вичерпуються, ФРС може звернутися до інших джерел. Один з них - так зване 'своп' - угода з яким-або іноземним центральним емісійним банком. В своїй суті 'своп' - угода - ця взаємний міждержавний короткостроковий кредит, що передбачається закупівлю іноземної валюти на ринку касових операцій з наступним в деякомуобговореному майбутньому її зворотним викупом на ринку негайних угод. інший засіб вишукування - це те, на що вистачає засобів перебує в продажі цінних паперів, розміщених в іноземні валюти. Альтернативно цьому може служити продаж спеціальних прав запозичання (СПЗ) - особливого вигляду синтетичної міжнародної валюти, що випускається Міжнародним Валютним Фондом з 1970 г. і що використається лише в операціях між центральними банками держав, вхідних в МВФ. В період активного захисту курсу долару ФРС припадало вдаватися водночас до декільком описаних вище заходів.
Існує спосіб відділити друг від друга засобів, що проводяться в рамках внутрішньої грошово-кредитної політики і механізми валютної інтервенції на зовнішніх валютних ринку. Цей засіб, що отримав назву 'стерилізація', перебує в суміщенні кожного продажу активів, деномінованих в іноземній валюті, на зовнішньому валютному ринку з рівної по величині закупівлею на відкритому ринку цінних паперів всередині країни і, відповідно, суміщення кожної закупівлі на зовнішньому ринку з рівної по величині продажу на ринку внутрішньому. Хоча стерилізація дозволяє ізолювати і виключити вплив операцій на валютному ринку від грошово-кредитних заходів внутрішнього характеру, її вплив на стан обмінних валютних курсів разом з валютною інтервенцією не дуже великою - принаймні, істотно меншою, ніж те, що забезпечує валютна інтервенція сама по собі.