Розрізняють ще такі ускладнення:
а) безпосередні, що виникають у перші години після уведення препарату; б) близькі, які можуть бути наприкінці курсу хіміотерапії або через декілька днів після нього; в) відстрочені, що спостерігаються через 3—6 тиж після закінчення курсу хіміотерапії; г) віддалені (через декілька років) — атрофія м'яких тканин, недорозвинення кістки, порушення репродуктивної функції, вторинні пухлини.
Цим та іншим ускладненням хіміотерапії потрібно вчасно запобігати і проводити адекватні заходи щодо боротьби з ними.
Гормонотерапія порівняно з хіміотерапією має обмежені можливості. Вона використовується в основному за поширених форм злоякісних пухлин.
Механізм дії гормонів ще не повністю з'ясований. Вважають, що на клітини пухлини гормони впливають лише за наявності в мембрані гормональних рецепторів, з якими вони і взаємодіють.
Гормоноактивні пухлини — це частіше доброякісні новоутворення, що ростуть з органів внутрішньої секреції, виділяють гормони і впливають на організм (інсуломи призводять до гіпоглікемії).
Гормонозалежні (гормоночутливі) пухлини — це такі, за яких у процесі гормонотерапії спостерігається ефект.
Розрізняють естрогенопозитивні (з естрогенорецепторами) та естрогено-негативні пухлини.
Завдяки гормонотерапії андрогенами, антиестрогенами регресує 50—60 % естрогенопозитивних пухлин (наприклад, молочної залози), а естрогеноне-гативних лише 10 %.
Гормонотерапія доцільна лише за деяких солідних пухлин: раку молочної та передміхурової залоз, раку ендометрію.
Вживають препарати жіночих статевих гормонів — естрогени (синестрол, діетилстильбестрол), чоловічих статевих гормонів — андрогени (тестостерону пропіонат, метилтестостерон), а також інгібітори гормонів (та-моксифен). Глюкокортикоїди за механізмом дії (наприклад, при гемобла-стозах) займають проміжне місце між істинно гормональними і цитостатичними препаратами.
Виділяють 3 види гормональної терапевтичної дії: 1-ша — аблативна — пригнічення утворення гормонів за допомогою: а) хірургічних втручань (гіпофізектомія, тиреоїдектомія, адреналектомія, оваріектомія, орхідекто-мія); б) опромінення гіпофіза, яєчників (променева кастрація); в) уведення радіоактивних ізотопів (131! хворим на рак щитоподібної залози);
г) уведення негормональних фармпрепаратів (інгібітора функції надниркових залоз — хлодитану); 2-га — антагоністична — блокування дії гормонів клітин пухлини; 3-тя — адитивна — уведення гормонів у дозах, що перевищують фізіологічні.
У жінок із дисемінованими формами раку молочної залози (до клімаксу) уводять андрогени. Останніми роками застосовуються інгібітори секреції гіпофізом пролактину — бромокриптин (парлодел). Досить широко і часто ефективно використовують антиестрогени — тамоксифен.
Хворим на рак щитоподібної залози уводять тиреоїдин, в якому є 2 гормони цієї залози (тироксин і трийодтиронін). Цей гормон гальмує тиреот-ропну функцію гіпофіза.
Рак передміхурової залози регресує після орхідектомії (кастрації) та уведення естрогенів, хлортріанізену, хонвану.
Гормонотерапії властиві і побічні дії: для естрогенів — фемінізація, ди-спептичні явища, гіпертензія тощо; для андрогенів — маскулінізація, гепатит тощо.
Сучасна імунотерапія (точніше, імуностимуляція) виконує допоміжну роль у лікуванні; її застосовують для активізації імунозахисних сил організму хворого (до операції та після неї, після хіміопроменевої терапії, у разі рецидиву або метастазів), її необхідно проводити, оскільки злоякісна пухлина в організмі спричиняє імунодепресію.
Види імунотерапії:
1. Пасивна (адаптивна) імунотерапія: а) специфічна — уведення хворому протипухлинних антитіл та імунокомпетентних клітин (лімфоцитів) крові, кісткового мозку донора, якого вилікувано від раку відповідної локалізації. Вона не знайшла застосування; б) неспецифічна — уведення неспецифічних антитіл (наприклад, у-глобуліну). З відкриттям інтерлейкі-ну-2 може бути перспективною методика обробки ним лімфоцитів, одержаних із пухлини хворого. Такі лімфоцити мають знищувати ракові клітини.
2. Активна імунотерапія: а) специфічна — уведення хворому протипухлинних антигенів (після променевої чи кріогенної девіталізації клітин) первинної пухлини або метастазу; б) неспецифічна — уведення вакцин, сироваток, тобто речовин бактеріального, вірусного походження (антирабічна вакцина, БЦЖ), імуностимуляторів (зимозан, продигіозан, левамізол, тимозин, тимолін, тактивін, спленін), інтерферону, лізоциму, комплементу, чинника переносу; моноклональних і поліклональних антитіл; трансплантація ембріонального тимусу; УФО та внутрішньосудинне лазерне опромінення крові;
в) комбінована — поєднання специфічної та неспецифічної імунотерапії.
3. Елімінаційна імунотерапія — імуностимуляція шляхом виведення з організму токсичних речовин, у тому числі імунних комплексів, що блокують імунітет. Для елімінації застосовують гемосорбцію, лімфосорбцію, плазмаферез, детоксикаційну терапію з форсованим діурезом, гіпербаричну оксигенацію тощо.
Для більшої ефективності лікування хворих із місцеве поширеними пухлинами останніми роками використовують модифікатори. Найефективнішими вважають штучну гіперглікемію та локальну гіпертермію, котрі підвищують хіміочутливість і радіочутливість пухлин.
Методика штучної гіперглікемії: внутрішньовенне уводять 20 % розчин глюкози з розрахунку 0,3 мл/кг за 1 хв протягом 90 хв. У перші 60 хв, необхідних для перекислення в пухлині, уводять лише глюкозу, в останні ЗО хв — хіміопрепарати по черзі. Завдяки штучній гіперглікемії в пухлині селективне знижується рН, сповільнюється кровотік, зростає гіпоксія клітин, підвищується їх термочутливість, збільшується (майже удвічі) кількість клітин в S- та М-фазах мітотичного циклу, в яких вони більш чутливі до хіміопрепаратів та променевої терапії.
Вплив гіпертермії на пухлину цитотоксичний і радіосенсибілізувальний. Вона діє на радіорезистентні фази циклу, збільшуючи фракцію гіпоксич-них клітин, найбільш чутливих до гіпертермії. Вона посилює також цито-статичну дію хіміопрепаратів. Вивчається оптимальна послідовність компонентів лікування при полірадіомодифікації. Вважають, що найбільш до" цільною є така схема: променева терапія, після якої одразу застосовують штучну гіперглікемію, наприкінці її — поліхіміотерапію, після закінчення котрої — гіпертермію.
Симптоматичне лікування потрібно хворим із злоякісними пухлинами IV клінічної групи. До таких хворих необхідно проявляти гуманність і терпіння. Їм призначають заспокійливі, снодійні засоби, при болю — анальгетики, наркотики. Проводять психотерапію, загальнозміцнювальну терапію, виконують маніпуляції, спрямовані на полегшення загального стану (при асциті, ексудативному плевриті — пункція, лапароцентез з евакуацією рідини). Найголовніше — хворий не повинен страждати.
Вінницький медичний коледж ім. акад. Д.К.Заболотного
Циклова комісія акушерства та гінекології
Лекція:
Передракові захворювання жіночих статевих органів.
Доброякісні пухлини.
Вінницький медичний коледж ім.акад.Д.К.Заболотного
Циклова комісія акушерства та гінекології
Лекція:
Запальні захворювання жіночих статевих органів