Ендоскопічні дослідження (бронхоскопія, торакоскопія, езофагоскопія, гастродуоденоскопія, лапароскопія, колоноскопія, ректоскопія, цистоскопія тощо).
Термографія.
Ультразвукове дослідження (ехо-, сонографія).
Рентгенологічна діагностика (безконтрастні і з штучним контрастуванням): рентгенографія, томографія, рентгеноскопія, пневмографія, лімфо-графія, урографія, холецистографія, вірсунгографія, артеріо-, флебогра-фія тощо).
Радіонуклідна діагностика (сканування, сцинтиграфія радіонуклідами).
Комп'ютерна і магнітно-резонансна томографія (остання без опромінення). Діагностична операція — останній етап, якщо діагноз не встановлено і не знято підозру на наявність пухлини. До неї необхідно підготуватись як до лікувального втручання, тому що воно може закінчитись видаленням пухлини.
Лікування хворих із доброякісними новоутвореннями, як правило, хірургічне. Видалення пухлини необхідне: а) за наявності підозри на маліг-нізацію; б) при механічному здавленні органів чи тканинних структур; в) з метою запобігання злоякісній трансформації. Новоутворення видаляють разом із капсулою, а ще ліпше — в межах здорових тканин для запобігання рецидивам, які все-таки зустрічаються. Якщо виникла підозра , що пухлина злоякісна, проводять термінове гістологічне дослідження.
Сучасне лікування хворих із злоякісними пухлинами досить складне. Таких пацієнтів лікувати потрібно ефективно, невідкладно, навіть терміново. Для цього крім знань і уміння лікаря, необхідні апаратура для променевої терапії, гіпертермії, хіміотерапевтичні, гормональні, імунотерапев-тичні препарати. Найбільш надійними вважаються комбінований і комплексний методи. При комбінованому методі використовують 2 види лікування (хірургічний і променевий; хірургічний і хіміотерапевтичний;
променевий і хіміотерапевтичний); при комплексному — всі 3 види лікування (операція, променева терапія, поліхіміотерапія) в різних варіантах. Поєднаний метод — це різні способи одного і того самого методу (наприклад, поєднання зовнішнього і внутрішньотканинного опромінення).
Розрізняють 3 групи протипухлинних заходів: 1-ша — місцеворегіонар-ні (операції, перфузії хіміопрепаратів, променева терапія); 2-га — загальні (хіміо-, гормонотерапія); 3-тя — допоміжні (імунотерапія, гіперглікемія, гіпертермія).
Лікування може бути радикальним, паліативним і симптоматичним. Радикальне — це таке лікування, коли видаляються або іншим чином знешкоджуються всі елементи пухлини. Цей термін якоюсь мірою умовний, тому що медицина ще неспроможна виявити всю дисемінацію пухлини. Тому розрізняють клінічне (визначається одразу ж після лікування) і біологічне (за віддаленими результатими) поняття видужання.
У разі паліативного лікування через велике поширення пухлини одужання неможливе. Його мета — зменшити пухлину, затримати її ріст, зменшити інтоксикацію, подовжити життя хворого. Симптоматичним лікуванням не передбачається досягти протипухлинного ефекту. Його мета — усунути або лише зменшити прояви пухлини (протибольова терапія, накладення фістул, анастомозів у разі непрохідності тощо).
Наслідки лікування залежать від багатьох чинників. Велике, нерідко вирішальне, значення мають біологічні критерії захворювання та своєчасність і адекватність проведеного лікування.
Виділяють місцеві та загальні патофізіологічні критерії. Місцеві критерії — це біологічні властивості і стадія пухлини (локалізація, анатомічна форма росту, гістологічна структура і ступінь анаплазії, ступінь поширення, темп росту і патогенетичний тип пухлини тощо). Загальні критерії — це особливості організму хворого (вік, супутні захворювання, функціональний стан життєво важливих органів, рівень імунокомпетентності гормональних та обмінних процесів).
Показанням до хірургічного методу лікування онкологічного хворого є наявність пухлини. До радикального втручання виділяють такі протипоказання: а) абсолютні, якими є віддалені метастази; б) відносні — сукупність чинників, які обтяжують стан хворого (важкі супутні захворювання, похилий вік, велика пухлина складної локалізації тощо). Протипоказання мають бути об'єктивними, хоча особистий досвід, переконання і погляди хірурга теж є вагомими. У разі сумнівної операбельності необхідно проводити втручання, яке має бути останньою діагностичною процедурою. Відмова хірурга від операції на основі сумнівів щодо операбельності є грубою тактичною помилкою.
Розрізняють такі в іди операцій:
1. Радикальні. Пухлину видаляють разом з органом або частиною його, з ураженими тканинами і обов'язково з регіонарними лімфовузлами, тобто із зоною можливого регіонарного метастазування Критеріями радикальності служать дані клінічного, інструментального обстеження, субоперацій-ної ревізії та морфологічного дослідження шматочків, узятих по краю резекції. Але істинна радикальність здебільшого залишається невідомою і визначається віддаленими наслідками.
Серед радикальних операцій розрізняють: а) стандартні, або типові, — орган або його частину разом із пухлиною і регіонарними лімфовузлами видаляють одним блоком (en bloc); б) комбіновані — у разі проростання пухлини в суміжні органи (наприклад, шлунка в тіло і хвіст підшлункової залози), втручання проводять із повним видаленням чи резекцією ураженого і сусідніх органів (гастректомія з резекцією тіла і хвоста підшлункової залози) з регіонарними лімфовузлами одним блоком; за наявності поодинокого метастазу у віддаленому органі (печінка) виконують резекцію цього органа чи метастазектомію і резекцію чи екстирпацію органа з первинною пухлиною; такі втручання більш показані при екзофітних анатомічних формах і диференційованих гістологічних типах; в) розширені — видаляють крім регіонарних ще юкстарегіонарні лімфатичні колектори, тобто більш віддалені (III—IV стадії метастазування), з первинною пухлиною (наприклад, екстирпація прямої кишки з аорто-здухвинно-тазовою лімфа-денектомією); г) комбіновано-розширені втручання — це поєднання обох видів операцій; д) суперрадикальні операції — максимальний обсяг втручання з широким видаленням суміжних тканин і багатьох органів (евісце-рації) або значної частини тіла; е) органозберігаючі втручання — при невеликих карциномах — є функціонально найбільш вигідними.
II. Паліативні у двох варіантах: а) "радикальне" видалення пухлини за наявності віддалених метастазів, якщо таке втручання не є великим ризиком для хворого; б) неповне видалення пухлини через проростання її в життєво важливі органи.
III. Симптоматичні операції застосовують для ліквідації ускладнень пухлини та поліпшення стану хворого (трахеостомія, гастростомія, колостомія, обхідні анастомози, перев'язка судин у разі кровотечі з пухлини тощо).
Під час видалення злоякісних пухлин необхідно дотримуватися принципів абластики і антибластики (як у хірургії — асептики та антисептики). Абластика — це заходи, спрямовані на запобігання потраплянню в рану клітин пухлини. Абластична операція — це така операція, коли пухлину видалено з мінімальною травматизацією (не було також маніпуляційної дисемінації) в межах здорових тканин згідно з принципами анатомічної зональності і футлярності і в рані не залишено її елементів. Анатомічною зоною вважають ділянку тканин або орган із регіонарними лімфовузлами та структурами. Орієнтирами анатомічної зони служать місця з'єднання листків фасцій, очеревини, плеври, жирової клітковини, які саме і створюють стінку футляра, за межами якого якомога далі від пухлини і слід виконувати розрізи. Пухлина виділяється абластично завжди одним блоком у цілому футлярі і в межах анатомічної зони.
Антибластика — це комплекс заходів, спрямованих на запобігання залишенню клітин пухлини в рані та їх поширенню. Є такі антибластики:
актинічна — променева терапія до операції; субопераційно після видалення пухлини; після операції;
механічна: а) перев'язка магістральних судин, у першу чергу вени, прок-симальніше органа з пухлиною до початку його мобілізації; б) перев'язка трубчастого органа (кишка) проксимальне і по можливості дистальне від пухлини; в) часте миття рук і одноразове використання інструментів, серветок;
фізична: а) використання електроножа для розрізу тканин і гемостазу (коагуляція тканин і судин, в яких можуть бути клітини пухлини); б) використання лазера; в) кріогенна хірургія;
хімічна — знешкодження клітин пухлини 96 % етиловим спиртом під час оперативного втручання.
Нині променевій терапії підлягає 2/3 онкологічних хворих. Її можна проводити лише після морфологічної верифікації діагнозу. Завдання променевої терапії полягає в максимальній деструкції пухлини за умови мінімальних пошкоджень нормальних тканин. На їх різній радіочутливості й основана ефективність опромінення.
Променеву терапію проводять з метою: а) зменшення розмірів пухлини для підвищення резектабельності або для декомпресії життєво важливих органів; б) підвищення умов абластичності втручання: зниження життєздатності, імплантаційної активності найбільш незрілих і найбільш злоякісних, але і найбільш радіочутливих клітин пухлини, які можуть залишитися в рані; в) знищення субклінічних метастазів у ділянці регіонарної течії лімфи, яка не підлягає видаленню; г) зруйнування залишків пухлини після нерадикальної операції; д) ліквідування запального перипроцесу, завдяки чому пухлина стає рухомою і операбельною. Цим і визначається послідовність променевої терапії та хірургічного втручання.
Променева терапія може бути радикальною (життєдіяльність пухлини пригнічується повністю) і паліативною (для зменшення розмірів пухлини та компресії органів, поліпшення прохідності, зменшення болю).