Смекни!
smekni.com

Політика та релігія (стр. 1 из 6)


К а ф е д р а п о л і т л о г і ї

Р Е Ф Е Р А Т

на тему:«Політика та релігія»


ЗМІСТ

ВСТУП

1. Релігія й церква як суб'єкти політики;

2. Релігійно-клерикальні доктрини сучасності;

3. Особливості міжконфесійних відносин в Україні;

ЗАКЛЮЧЕННЯ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Матеріали для даного реферату– це підібрані з літературних джерел, опублікованих у видавництвах або взяті взяті зі сторінок інтернету.

Корінні зміни, що відбуваються сьогодні у світі, важко собі уявити без участі релігії, зокрема без її впливу на поглиблення тенденції політизації народів. Звичайно ж, масштабність і глибина прояву цієї тенденції в кожній країні має свої особливості, оскільки відомо, що загальне діалектично відтворюється через особливе і навпаки. Такий підхід дає змогу краще розібратися в тих процесах, що відбуваються як у релігійному, так і в церковному житті, глибше з'ясувати взаємовплив політики і релігії.

1. Релігія й церква як суб'єкти політики

Важливість з'ясування того, чому релігія і церква є суб'єктами політики, зумовлена підвищенням ролі цих двох соціальних явищ у формуванні політичної свідомості, узагалі політичної культури. Кожна з існуючих сьогодні у світі релігій має своїх носіїв, які й виступають суб'єктами політичного процесу: церкви, мечеті, конфесії, релігійні громади, релігійні організації, секти, що вірують, і т.п. Для кожного з цих суб'єктів політичного процесу характерна така риса, як політична суб'єктність. Остання виявляється в тому, що релігійні організації не тільки безпо­середньо беруть участь у політичному житті, а й широко залу­чають до виконання соціально-політичних завдань світські організації (політичні партії, профспілки, молодіжні організації і т. ін.), і навіть створюють їх.

Загалом політична суб'єктність релігійних організацій обумов­лена двома обставинами: перша пов'язана з виконанням релігією однієї з найважливіших своїх функцій — зберігання і підтриму­вання встановлених у суспільстві цінностей, друга — з необхід­ністю посилювати ідеологічний вплив віруючих на політичні процеси, що відбуваються в державі, ширше залучати людей суспільства у свою релігію і в активну релігійну діяльність.

Оскільки сьогодні вплив релігії на суспільну свідомість небезпідставно прирівнюється до засобів масової інформації, то стає зрозуміло, чому політики завжди ведуть безкомпромісну боротьбу за віруючих у всіх країнах світу, у тому числі й в Україні.

В історії людства ідеал Бога — головна і самоцінна ідея релігійної віри, оскільки для основної маси віруючих вона пов'язується з проблемою сутності людського життя, з природним бажанням людини бути завжди щасливою, а отже, і політично незалежною. Тому ідею Бога навіть і сьогодні важко замінити якоюсь іншою, привабливішою і глибшою. Є підстави стверджувати, що релігійна свідомість була однієї з перших форм суспільної свідомості і пов'язувалася, насамперед, з інстинктом самозбереження людини, духовним очищенням її. Тому майже завжди й у всіх відомих культурах релігія була в епіцентрі соціальних і політичних подій, господарських процесів, а отже, і справляла визначальний вплив на духовну ситуацію часу.

Є немало підстав стверджувати, що з самого початку зародження релігійних вірувань взаємопроникнення релігійних і політичних засад було ще вагомішим, оскільки релігійні і політичні функції в ранніх суспільствах не були розділені. У таких суспільствах політичний аспект їхнього життя виявлявся в контролі і підтримці відповідної соціальної, у тому числі й релігійної, поведінки членів роду. Контроль і примус здійснювався шляхом регуляції звичок, звичаїв і за допомогою таких методів, як колективний осуд зло­чинця, позбавлення родинної підтримки, вигнання з родин і т. ін. За своїм основним змістом такі засоби впливу на людину були ритуальними, більшою мірою релігійними, оскільки реалізація їх супроводилася широким використанням релігійних обрядів, символів тощо.

Згодом релігійні і політичні інститути, що були, по суті, об'єднані в єдине ціле, трохи усамостійнилися. Саме в цей період релігія і політика як дві самостійні сфери соціальної дійсності розробляють свої системи цінностей і вірувань (ритуали, звичаї, основоположення), формують свій професійний прошарок — релігійну і політичну еліти. Формівна політична система функціонує в руслі тих, у тому числі і релігійних, цінностей, що традиційно склалися в суспільстві. Більше того, для утвердження політичної системи політична еліта залучає релігійну еліту для того, щоб легітимувати встановлений політичний лад. Релігія освячує порядок від імені Бога, а нерідко і сама виступає основою державної влади. На цьому ґрунті виникають довготермінові зв'язки релігійної і політичної еліт, які, хоч і у видозміненому вигляді, зберігаються й сьогодні.

Політична історія зберегла чимало прикладів, коли той чи інший правитель ( цар чи князь) виступає як представник Бога на землі, син Бога, втілення Бога чи пророка і т. ін. Іноді релігійні культи ставали основою створення державних структурна ці, у свою чергу, брали на утримання релігійних діячів. Усе це вказує на те, що жодна політично значуща подія не відбувалася без участі релігії. Однак це не означало, що релігія домінувала над політикою. Практично ні антична Греція, ні античний Рим не зіштовхувалися із загрозою узурпації політичної влади релігійною елітою.

Помітна зміна усталених взаємин політичних і релігійних систем відбулася в період виникнення світових релігій — буддизму, християнства і, до певної міри, ісламу (див. схему 9). За своїм основним змістом ці релігійні течії є універсальними, оскільки їхні віровчення ґрунтуються не тільки на багатовікових суто релігійних, а й на політичних традиціях народів різних регіонів світу. Нижче проведений аналіз виникнення світових релігійних течій є наочним тому підтвердженням.

Найстарішою серед релігійних течій є буддизм (6 ст. н. є.). Ця релігійна течія виникла в Стародавній Індії. Сьогодні ж основна маса буддистів зосереджена в країнах Центральної, Південної і Південно-Східної Азії. У буддизмі відправляння культів досить просте, оскільки миряни не беруть участі в богослужіннях. Культ відправляють ченці, які читають буддійський канонічний текст із релігійно-філософського збірника Стародавньої Індії — із Сутри. Буддизм має дві гілки: хінаяна і махаяна. Хінаяністи вшановують Будду не як божество, а як людину — великого вчителя. Махаяністи, навпаки, вважають Будду своїм Богом. Одним із найвпливовіших відгалужень махаяністів є ламаїзм, що виник у Тибеті у 12—14 ст., а потім поширився серед монголів, бурятів і калмиків. Найхарактернішою соціально-політичною рисою ламаїстів є беззаперечне підкорення духовній і світській владі. Таке підкорення передбачено самим вченням буддизму, оскільки виходить із того, що будь-які зв'язки, у тому числі і соціальні — це зло. Звичайно, є немало віруючих, які беруть активну участь у громадсько-політичному житті.

А християнська віра пов'язується з іменем Бога-людини — Ісуса Христа (І ст. н. є.). За своєю чисельністю сьогодні християнство є найбільшою світовою релігією, вона має своїх послідовників у багатьох країнах світу.

Світоглядні засади християнства визначено у головній книзі — Біблії. Ця книга складається з двох частин: Старого і Нового заповітів. Іудейська релігія визнає тільки Старий заповіт, а християнська вважає всі із 77 книг Біблії священними, тому всі віруючі повинні дотримуватися їхнього змісту. Християнська віра ґрунтується на положенні, що Біблія є головною книгою, книгою книг, у якій кожна людина може знайти відповіді на багато (а то й на всі!) питань, що її хвилюють.

Соціально-етичні засади християнства сприяли його перетворенню на світову релігію, а церкви, що презентували це вчення, проявили неабияку здатність пристосовуватися до різних соціально-політичних систем. Так, у 4 ст. християнство було державною релігією Римської імперії, в середні віки християнська церква освячувала феодальний лад, у 19 ст. пристосувалася до умов капіталізму і підтримала буржуазію, а в каш час намагається (і не без успіху!) модернізувати свої догмати відповідно до змін, які сталися в світі. І це за умов розколу християнства на кілька течій, найбільшими серед яких є католицизм, православ'я та протестантизм. Основою появи кожної з цих течій були не релігійні відмінності між гілками християнства, а політичні мотиви, пов'язані, насамперед, з бажанням окремих духовних пастирів мати вищу церковну посаду, а отже, і відповідну владу. Це є ще одним свідченням того, що ні православна, ні католицька, ні протестантська церкви ніколи не були й об'єктивно не можуть бути поза політикою.

Поява ісламської віри пов'язується з іменем Мухаммеда (6 ст. н. є.), якого було проголошено найвеличнішим пророком, посланцем Аллаха. Сьогодні іслам поширений у країнах Близького Сходу та в африканських країнах і відіграє політичну роль у їхньому суспільно-політичному житті. Головною святою книгою мусульман є Коран. Мусульманське вчення захищає приватну власність, майнову і соціальну нерівність, рабство, приниження жінки тощо. Життя мусульман регулюється законами шаріату. Ісламську віру поділено на дві головні течії: сунізм і шиїзм. Якщо сунізм може допускати вільне тлумачення Корану, то шиїзм будь-яку довільність у цьому плані категорично забороняє.

Історія виникнення всіх світових релігій свідчить, що, незважаючи на нерідко дуже жорстку внутрішню боротьбу всередині кожної із цих релігій, конфлікти між церковною і світською владами не призводили до тривалих непорозумінь, навпаки, кожна із них використовувала іншу у своїх інтересах.