На першому етапі розвитку (1970-1985 рр.) добровільне страхування засобів транспорту, що належав громадянам (авто-каско) встигло завоювати популярність, що підтверджується статистикою.
Наприклад, кількість діючих договорів добровільного страхування серед населення складало:
у 1961 році - 10,5 тисяч одиниць;
у 1970 році - 339,4 тис. одиниць;
у 1975 році - 1566,4 тис. одиниць;
у 1980 році - 3334,6 тис. одиниць;
у 1985 році - 5072,1 тис. одиниць.[15]
Число договорів страхування зростає з року в рік, і це доводить, що цей вид страхування користується популярністю в населення.
На цьому етапі:
1. Розширюється перелік об`єктів страхування, і більшою мірою враховано інтереси автовласників;
2. Враховуються умови експлуатації транспортних засобів, характер і причини дорожніх пригод.
3. Розширюється перелік страхових подій. В обсяг відповідальності включаються тепер сильний снігопад, провал під лід, пошкодження водогінної чи опалювальної системи.
На першому етапі розвитку автотранспортного страхування аварії – найбільш часті причини пошкодження транспортних засобів і найбільш розповсюджені страхові події. Таким чином, у власників автомобілів швидко росла потреба у забезпеченні страхового захисту автотранспортних засобів.
Авто-комбі – це вид автотранспортного страхування, що поклав початок другому етапові його розвитку в СРСР з 1 січня 1986 року. За таким договором в комплексі вважались застрахованими автомобілі (в тому числі з причепами), багаж, що знаходився в них, а також водії і пасажири на випадок їх смерті в результаті ДТП.
Зміна термінів вступу договорів в силу (з 1 липня 1987 року - з наступного дня після оплати платежів) сприяло поліпшенню умов страхування, більш повному охопленню страхуванням автотранспортних засобів і найбільш часто враховувало інтереси автовласників на другому етапі автотранспортного страхування.
Про це говорить кількість договорів страхування, укладених за цей період.
Графік 2 Число діючих договорів добровільного страхування серед населення[16] |
Аналізуючи графік 2, можна зробити висновок про те, що на другому етапі автотранспортного страхування попит на страховий захист з цього виду страхування неухильно зростає (про що свідчить зростаюче число договорів добровільного страхування автотранспорту).
Вводились пільги, спрямовані на заохочення страхувальників, які систематично поновлювали договірні відносини зі страховими органами і суворо дотримувались правил безпеки руху, не допускаючи ДТП.
Крім того, що були введені пільги, з 1989 року цей вид страхування став передбачувати відповідальність страховика за травму водія і пасажирів, отриману в результаті ДТП, що спричинила настання інвалідності I,II чи III групи.
Вперше за умов цього виду страхування (і взагалі вперше в страхуванні в нашій країні) було введено франшизу, тобто, відповідальність страховика лише з певного мінімуму збитків, або він звільнявся від відшкодування збитків в межах цього мінімуму.
Була розширена відповідальність страхових органів по авто-комбі на випадок викрадення автомобіля чи окремих його частин, деталей, приладдя та предметів багажу, а також пошкодження автомобіля чи багажу, викликаного умисними чи необережними діями третіх осіб, що зумовило тенденцію подальшого розширення страхових операцій.
З 1 січня 1988 року в умови добровільного страхування внесені суттєві зміни. Стали встановлювати знижку на спрацьованість запчастин транспорту, виходячи з терміну експлуатації. До цього визначальним показником був пробіг з початку експлуатації даного транспортного засобу і до моменту укладання договору страхування.
З часом назріла необхідність змінити умови добровільного страхування транспортних засобів. Були необхідні кілька варіантів страхового захисту, що дозволило б автолюбителю вибрати той, який найбільшою мірою відповідав би його запитам. Держстрах увів нові правила добровільного страхування транспортних засобів з 1991 року. Страхувальник отримав можливість за своїм бажанням одночасно страхувати водія і пасажирів транспортного засобу від нещасного випадку, додаткове обладнання і багаж, що перевозиться на автомобілі чи причепі. Це було дуже зручно для страхувальника. До того ж, стали передбачуватись три варіанти страхування в залежності від обсягу відповідальності.
Страхові платежі сплачувались за ставками, що встановлювались в залежності від виду транспортного засобу і варіанту страхування. Причому, за договором страхування автомобіля, що укладався з особами, які займались приватними перевезеннями, страхова плата, нарахована на загальних підставах, зростала на 50%.[17]
Страхувальник міг вибрати повне (на випадок відшкодування від будь-якої події) покриття або один з трьох варіантів часткового відшкодування.
При першому варіанті часткового покриття відшкодовувались збитки, що виникли в результаті стихійного лиха, пожежі, вибуху, ДТП (крім пошкодження шин, якщо при цьому транспортний засіб не отримав інших пошкоджень), викрадення (угону), спроби викрадення (угону), включаючи крадіжку окремих частин, деталей і приладдя транспортного засобу.
При другому варіанті – в результаті стихійного лиха, ДТП, викрадення (угону).
Третій варіант передбачав відшкодування збитків, що виникли в результаті пожежі, вибуху, ДТП.
При другому і третьому варіанті часткового покриття виключення складали бій скла та пошкодження шин, якщо при цьому транспортному засобові не завдавалось інших ушкоджень. Крім того, страхувальнику надавалось право заключати договір страхування з власною участю (франшизат) при зменшенні страхового платежу. В двох інших випадках передбачалась додаткова виплата для відшкодування збитків без урахування знижки на спрацьованість запасних частин і деталей, що підлягали заміні, у випадку їх пошкодження, і, щоб відшкодувати вартість втрати товарного вигляду за умови страхування автомобіля в розмірі його дійсної вартості.
Транспортний засіб може бути застрахований на будь-яку суму в межах його дійсної вартості. При цьому, якщо автомобіль застрахований на повну його вартість, то страхове відшкодування виплачується за системою першого ризику, згідно якої розмір страхового відшкодування повинен дорівнювати сумі фактичного збитку страхувальника, але у всіх випадках не може бути більшим за страхову суму. Якщо ж автомобіль застраховано на суму, яка менша за дійсну вартість автомобіля, то страхове відшкодування буде виплачуватись за пропорційною відповідальністю, що передбачувала виплату страхового відшкодування в проценті від розміру завданого збитку, що дорівнював відношенню страхової суми до дійсної вартості транспортного засобу.
Перехід на систему пропорційної відповідальності є одним з найважливіших нововведень існуючих правил.
За кожний день затримки виплати страхового відшкодування з вини страховика передбачалась пеня в розмірі 0,1% від нарахованої суми страхового відшкодування.
До 1991 року страхуванням в Україні займався Укрдержстрах, який за постановою Кабінету Міністрів України був перетворений на Українську державну страхову компанію, але через деякий час ця компанія була перетворена на акціонерне товариство відкритого типу – національну акціонерну страхову компанію “Оранта”. Зараз державної монополії на страхування не існує, а на страховому ринку України існує більше семисот страхових компаній, багато з яких займаються автотранспортним страхуванням (крім інших видів страхування, які ними здійснюються).
1.3. Сутність автотранспортного страхування та
специфіка комплексного підходу.
На автомобільних дорогах відбувається величезна кількість дорожньо-транспортних пригод, які спричиняють суттєві матеріальні збитки автомобілям, майну третіх осіб від автомобілів, а головне – втрачають життя і здоров`я люди – водії автотранспорту, пасажири і оточуючі – випадкові люди, які можуть стати жертвами недбалих чи умисних дій водіїв автотранспортних засобів. Ось чому по мірі розвитку автотранспортного страхування (правил, умов) прослідковується введення до умов страхування нових об`єктів страхування: згідно з правилами авто-каско на страхування приймались тільки транспортні засоби, в умовах авто-комбі вже передбачалось страхування не тільки автотранспортного засобу, а й життя і здоров`я водія і пасажирів (здоров`я водія і пасажирів почали страхувати через деякий час), а також воно було доповнене страхуванням працездатності водія і пасажирів, страхуванням багажу і додаткового приладдя автомобіля. А з 1991 року урядом планувалось введення страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів перед третіми особами. Ці умови мають величезне значення, так як забезпечують комплексне страхування, захист одночасно транспортного засобу, водія і пасажирів; багажу, що знаходився в автомобілі, і, нарешті, майна, життя і здоров`я третіх осіб, які можуть постраждати при експлуатації автотранспортних засобів.
В українських страхових компаніях страхувальник може застрахувати окремо автомобіль чи життя, здоров`я, чи громадянську відповідальність, так і все це в комплексі.
При виробленні підходів до проведення автотранспортного страхування національними страховими компаніями, можливо, більш доцільним було б звернутися до досвіду США з точки зору визначення техніки страхування, обсягів відповідальності, існуючих видів договорів.
В США прийнято вважати, що автомобільне страхування покриває ризики та збитки, пов`язані не тільки з керуванням, а й з володінням транспортним засобом. Договір страхування починається з пояснення термінів. Наприклад, “ваш застрахований автомобіль”. В якості застрахованого автомобіля може матись на увазі як ваш автомобіль, так і той, який ви в майбутньому придбаєте під час терміну дії поліса. Це значить, що в рамках дії одного страхового поліса може бути застрахований один, два і більше машин. Навіть якщо клієнт купив автомобіль у вихідний день, коли страховик не працює, наявний у клієнта генеральний поліс автоматично розповсюджується на новий автомобіль. З подібним генеральним полісом клієнт може купити автомобіль коли завгодно і де завгодно, сісти в нього і поїхати. Але він повинен в десятиденний термін повідомити страхову компанію, що він придбав машину, і продовжити на неї термін договору.