ст. ст. 152 або 153. У випадках, коли умисне вбивство потерпілої особи з метою приховати зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом вчинено через деякий час після вчинення названих злочинів, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною ст. ст. 152 або 153 та за п. 10 ч. 2 ст. 115.
Умисним вбивством, вчиненим на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115), є умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов’язується позбавити потерпілого життя, а замовник — вчинити або не вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характеру. В останньому випадку умисне вбивство кваліфікується за п. 11 ч. 2 ст. 115 незалежно від того, коли було вчинено обіцяні виконавцеві дії матеріального чи нематеріального характеру — до чи після вбивства, виконав чи не виконав їх замовник, збирався він це робити чи ні. Під діями матеріального характеру слід, зокрема, розуміти: сплату виконавцеві винагороди за вчинення вбивства, передачу чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов’язань тощо, а під діями нематеріального характеру — будь-які дії, вчинення чи невчинення яких безпосередньо не пов’язане з матеріальними інтересами виконавця вбивства (наприклад, допомога у працевлаштуванні, вирішенні певних життєвих проблем, звільнення від кримінальної відповідальності, залучення до вчинення інших злочинів, якщо цього бажає виконавець, тощо).
Замовник умисного вбивства залежно від конкретних обставин справи є або підбурювачем, або організатором (якщо він не є спів-виконавцем цього вбивства), і його дії слід кваліфікувати за ч. ч. З або 4 ст. 27 і п. 11 ч. 2 ст. 115. Дії замовника умисного-вбивства, який був співвиконавцем цього злочину, кваліфікуються за п. 11 і 12 ч. 2 ст. 115 як умисне вбивство, вчинене на замовлення за попередньою змовою групою осіб, а за наявності підстав — і за іншими пунктами цієї статті. Якщо’ж замовник умисного вбивства, який не є співвиконавцем вбивства, керується корисливими, а виконавець — якимись іншими мотивами, дії замовника необхідно кваліфікувати за ч. З чи 4 ст. 27 і п. 6 та 11 ч. 2 ст. 115. П. 11 ч. 2 ст. 115 не може застосовуватися, коли замовлено не умисне вбивство, а будь-який інший насильницький злочин. Якщо, наприклад, замовник доручив виконавцеві заподіяти потерпілому тілесні ушкодження, а виконавець умисно вбив потерпілого, то замовник підлягає кримінальній відповідальності за співучасть у злочині, який він організував або до вчинення якого підбурював, а виконавець — за умисне вбивство.
У випадках, коли виконавець взяв на себе обов’язок позбавити потерпілого життя, але з незалежних від його волі причин умисел на вбивство до кінця не реалізував, дії замовника залежно від конкретних обставин справи повинні розглядатись як співучасть у готуванні до умисного вбивства на замовлення чи в замаху на вчинення цього злочину і кваліфікуватися за відповідними частинами ст.ст. 27, 14 (15) і п. 11 ч. 2 ст. 115.
Умисне вбивство визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115), якщо у позбавленні життя потерпілого брали участь за попередньою домовленістю як співвиконавці дві і більше осіб.
Співвиконавцями умисного вбивства повинні визнаватися також ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо було заподіяно смерть потерпілого, але, будучи об’єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, здійснили частину того обсягу дій, який група вважала за необхідне виконати з метою реалізації цього умислу.
З урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють вбивство за попередньою змовою, до таких дій можуть бути віднесені: а) застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у безпорадний стан з тим, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть; б) подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співвиконавцем (застосування до потерпілого фізичного чи психічного насильства, зв’язування його чи утримання в той час як інший співучасник завдає йому ударів з метою заподіяння смерті, тощо); в) усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це (тримання чи ізоляція особи, яка намагається або може допомогти жертві, відвернення уваги такої особи тощо), а також сприяння доступу іншій особі до жертви; г) надання особі, яка згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час вчинення вбивства шляхом передачі зброї, давання порад тощо; д) ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед убивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію спільного умислу на вбивство.
Якщо учасники групи осіб діяли узгоджено щодо декількох осіб, хоча кожен із них позбавляв життя одного потерпілого, дії кожного із них слід кваліфікувати як умисне вбивство двох і більше осіб, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. п. 1 і 12 ч. 2 ст. 115). У випадку, коли умисне вбивство вчинене бандою, дії її членів слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, ж бандитизм (ст. 257) та умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115).
Умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116— 118 КК, підлягає кваліфікації за п. 13 ч. 2 ст. 115, якщо судимість особи за раніше вчинене умисне вбивство не знята чи не погашена в установленому порядку та на момент вчинення наступного умисного вбивства не спливли строки давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Підставою для кваліфікації діяння за п. 13 ч. 2 ст. 115 є вчинення особою не лише вбивства, передбаченого ст. 115, а й умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, відповідальність за яке передбачена іншими статтями КК (зокрема ст. ст. 112, 348, 379, 400, 443).
Відповідальність за повторне умисне вбивство чи замах на нього настає незалежно від того, чи вчинила особа раніше умисне вбивство або замах на нього, чи була вона виконавцем або іншим співучасником умисного вбивства, Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене умисне вбивство або замах на нього, такі його дії підлягають самостійній кваліфікації, а наступне умисне вбивство слід кваліфікувати за п. 13 ч. 2 ст. 115. Подібним чином самостійно повинні кваліфікуватися діяння і у випадках, коли: а) спочатку вчинюється замах на умисне вбивство за обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 115), а потім умисне вбивство (ч. 1 ст. 115); б) коли спочатку вчинюється вбивство за обтяжуючих обставин, а потім замах на умисне вбивство.
Якщо винний в різний час вчинив два замахи на умисне вбивство за обтяжуючих обставин і за перший з них не був засуджений, вчинене загалом потрібно кваліфікувати за ч. ч. 2 або 3 ст. 15 і п. 13 ч. 2 ст. 115 та відповідними пунктами ч. 2 ст. 115, що передбачають обтяжуючі обставини обох замахів на умисне вбивство за обтяжуючих обставин. Коли особа вчинила декілька умисних вбивств за обтяжуючих обставин, передбачених різними пунктами ч. 2 ст. 115, її дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених цими пунктами та за п. 13 ч. 2 ст. 115.
КПК(п. 11ст. 32).
Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада І992р.(ст.52).
Закон України Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини” від 16липня 1999р. (ст. 15).
Інструкція щодо констатації смерті людини на підставі смерті мозку. Затверджена наказом МОЗ №226 від 25 вересня2000 р.
Постанова ПВС №1 від 1 квітня 1994 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини” .