Швейцарію вже тривалий час поважають головні європейські країни за її збереження незалежності та дотримання нейтралітету, Швейцарія не брала участі і І та ІІ Світових Війнах.
Політична та економічна інтеграція Європи та роль, яку Швейцарія відігравала у О.О.Н. покращили її відносини з її країнами - сусідами. Країна не входила до ООН аж до 2002р. Швейцарія бере активну участь у міжнародних організаціях та ООН, але при цьому в усьому дотримується нейтралітету.
Територія - 41,3 тис. кв. км.
Столиця- Берн (кількість населення - 128 тис. осіб). Швейцарці офіційно називають Берн не столицею, а "федеральним містом", підкреслюючи при цьому рівноправність головних міст всіх кантонів. Берн заснований у 1191 році. Назва міста походить від німецького слова "Bar" - ведмідь. Ведмідь присутній на прапорі і гербі міста, у скульптурних композиціях фонтанів і соборів, назвах ресторанів і готелів. Берн також є адміністративним центром кантону Берн.
Дата заснування Швейцарської Конфедерації – 1 серпня 1291року, коли три лісові кантони (землі) - Урі, Швіц і Унтервальден, захищаючи незалежність від австрійських Габсбургів, уклали оборонний союз ("вічний союз") в рамках "священної Римської імперії". До речі, назва Швейцарії походить від назви одного з цих кантонів - Швіца.
Археологічні знахідки показують, що ще 100000 років до н.е. кочеві мисливці та збиральники жили у печерах на нинішніх швейцарських землях. 100 000 років пізніше римляні почали цікавитись швейцарською територією. Протягом правління римлян, швейцарські землі отримали фундамент для подальшого розвитку культури цієї території. Сьогодні можно знайти багато слідів римської культури, такі як римські будівлі, теплові Вани, амфітеатри, вони доси дуже гарно показують скарби того часу.
Розпад Римської Імперії дав можливість германській імміграції , Бургундци, Алеманнианс. Франки та лонгобарди заселяли Швейцарію до 800 років нашої ери, потім Швейцарською територією став правити Карл Великий.
Приблизно у 600 роках нашої ери, ірландські монахи почали проповідувати християнство на швейцарських землях. Багато монастирів з’явилось у той час.
Наприкінці 9 століття Велике Королівство Карла Великого розпалось, уступивши місце Швейцарським династіям, таким як династії Зарінгер, Савойер, та Габсбургер. Габсбургери поширювали свою політику на землях Німецького Королівства. Коли габсбургеги заволіли заволодіти важливим Проходом Готтард, люди Урі, Швіц, та Унтервалден почали захищатись. Результатом цих дій стало утворення федерації, ідеєю якої була незалежна вільна політична система (1273).
Рудольф – правитель Габсбургу поширів свою владу й на інші території і був навіть коронований королем Німеччини. Він помер у 1291 році, не залишивши після себе спадкоємця, це підштавхнуло пригнічений швейцарський народ боротись за свої права та свободу.Відповідно традиції, “Рулеті Оаз” вважається заснуванням Швейцарії (сьогодоні вважається національним святом, та відмічається 1 серпня).
Формування території
Швейцарське фермерство пішло на спад після низки війн, щоб поширити своє правління нові феодальні лорди Мідленда уклали союз з іншими швейцарськими мешканцями міст та долин. Спочатку було вісім(1332-1352) міст з якими уклали союз, до них входили кантони Люцерна, Цюріха, Гларуса, Цуга, та Берна. Пізніше, у 1583 році утворилась конфедерація “Тринадцяти Міст”. Насамперед ця конфедерація забезпечила захист належності та свободи, яку кожен член обрав та вимагав для себе для себе, по-друге конфедерація поставила за мету завойовування та підкорення нових територій.
Битва під Марігнано
Політика розширення імпульсивних швейцарців була припинена під час битви під Марігнано у 1515 році. Розвитку спільної політики тривалий час заважали суперечності, неузгодженість думок у конфедерації. На це були різні причини: з одного боку, це було через зв’язки з європейськими судами, які складались з швейцарських найманців, які були наймані для обслуговування іноземних армій, з іншого - це було пов’язано з релігійним розділенням швейцарців у початок реформації. У доповнення ці суперечності були між городами з правлячою аристократією та демократичними кантонами країни.
Зародження нейтралітету
Перший крок на шляху до нейтралітету було зроблено, коли швейцарці перестали брати участь у європейських конфліктах. У 1648 році, Швейцарія була формально виключена з Німецької Федерації і була признана незалежною від європейських повноважень. Найважливішою подією було зруйнування старої Конфедерації. Як це не парадоксально, саме початок французької революції покінчив з початком занепаду у Швейцарії.
Наполеонівський період
Після окупації Швейцарії французькими військами у 1798 році, було створено централістичну державу: Швейцарію, країну, яка знищила усі привілеї та країну, з наділеною культурною свободою та свободою печаті. У 1803 Наполеон вирішив завершити існуючий конфлікт між федералістами та централістами шляхом введення нової конституції. Права людей знову були обмежені у багатьох місцях, з вигодою для аристократів та держав.
Нейтралітет Швейцарії був всесвітньо признаним у 1815 році на другій Паризький Мирній Конференції. Перша Федеративна Конституція-Федеративний Договір Швейцарії (1814-1815р.р.) включала права кантонів та окремо кожного громадянина, питання існування монастирів та армії, але ця конституція була значно застарілою ніж конституція за часи посередництва.
Швейцарська конституція
Після 1830 року популярні рухи призвели до лібералізації конституції. Важливий крок на шляху від конфедерації до федерації було зроблено у 1848 році, після федеративної війни 1847 року, де ліберальні кантони одержали перемогу над сім’ю консервативними католічними кантонами, після чого вони уклали союз для захисту їх кантонального суверенітету. В центрі Європи з’явилась нова нація, з її передовими республіканськими ідеями. У 1848 році шляхом голосування була прийнята нова федеративна конституція. ЇЇ було повністю переглянуто у 1874 році, щоб конституція відповідала подіям, яки трапились за весь цей час. У 1967 році знову розпочалась підготовча робота для повного перегляду федеративної конституції. У 1999 році громадяни та кантони Швейцарії прийняли повністю оновлену версію федеративної конституції.
Державний устрій- Швейцарія - федеративна парламентська республіка.Форма уряду визначена у конституції для конфедерації і кантонів, форма-демократична республіка, у формі прямої чи представницької демократії. У зовнішній політиці Швейцарія дотримується нейтралітету. Законодавчий орган-федеративні збори, з двома Палатами, які володіють однаковими правами: рада держав(46 представників кантонів) та національна рада (200 представників). Федеративна асамблея обирає сім федеративних членів ради (виконавці) та кожен рік, з цієї групи обирає президента конфедерації. Найвищою судовою владою наділяється федеративний суд, який знаходиться у Лозанні. За питання, пов’язанні з соціальним страхуванням конфедерації, відповідає Федеративний Страховий Суд у Люцерні.
Кожен кантон має власну конституцію, парламент, уряд, та суд. Федеративна конституція надає тільки обмежену, чітко визначену владу конфедерації. У межах кантонів, близько 2800 комун достатньо велику міру автономії.
Існує близько 30 країн світу з федеративною структурою. Швейцарія найменша країна з федеративною структурою. Проте, її 26 кантонів та 4 різних державних мов роблять її однією з складніших держав.
Офіційні мови - німецька (користується 64% населення), французька (19% населення), італійська (8% населення), ретороманська (0,6% населення).
Швейцарія і міжнародні організації
Швейцарія є членом ЄАВТ (Європейської асоціації вільної торгівлі), СОТ (Світової організації торгівлі), Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового Банку, міжнародного банку реконструкції і розвитку, ОБСЄ та Організації економічної співпраці й розвитку (ОЕСР), Ради Європи (РЄ), ЄКА, МФКК.
Швейцарія і ООН
3 березня 2002 року у Швейцарії відбувся референдум щодо її вступу до ООН. "Так" членству країни в ООН сказали 54,6 відсотка учасників референдуму, ідея членства також здобула підтримку більшості виборців у 12 з 23 кантонів.
Таким чином, винесене на референдум і схвалене так званою "подвійною більшістю" (населенням в цілому і окремо - жителями більшості кантонів) питання про приєднання Швейцарії до ООН вирішено позитивно. А це, відповідно до Конституції Конфедерації, дозволяє уряду розпочати офіційне оформлення вступу країни до Організації Об'єднаних Націй. Таким чином, багатовіковий традиційний нейтралітет Швейцарії іде в минуле. За 16 років, що минули після попереднього подібного референдуму, настрої у швейцарському суспільстві дуже змінилися. За членство в ООН нині виступають уряд, більшість депутатів парламенту і три з чотирьох партій правлячої коаліції: соціал-демократи, радикальні демократи і християнські демократи.
На всіх попередніх референдумах швейцарці відхиляли таку пропозицію, оскільки вважали, що членство навіть у цій шанованій організації може загрожувати традиційному нейтралітету країни. Під час останнього волевиявлення, у 1986 році, 75 відсотків швейцарців відхилили пропозицію членства своєї країни в ООН. Десятками років тривала дивна ситуація - Швейцарія була "європейською домівкою" ООН, але сама не належала до цієї організації.