• права і обов'язки людини при поводженні з радіаційними та іншими відходами;
• права і обов'язки людини в галузі безпеки продуктів харчування та продовольчої сировини;
• права та обов'язки людини при застосуванні пестицидів, агрохімікатів і засобів захисту рослин.
IV. Екологічно-правовий статус людини в зарубіжних країнах і в міжнародних відносинах включає:
• екологічно-правовий статус людини в Росії та інших країнах — членах СНД, членів Ради Європи, Європейського Союзу;
• екологічно-правовий статус людини в окремих європейських країнах і країнах інших континентів;
• міжнародний екологічно-правовий статус людини.
Такий поділ екологічно-правового статусу людини на інші спеціальні та особливі правові статуси в різних галузях і сферах екологічної діяльності дає змогу аналізувати й виявляти особливості повноважень людини в найрізноманітніших напрямах і видах екологічної діяльності, знаходити проблеми, які ще не розв'язано в правовому відношенні, формулювати пропозиції стосовно ефективності екологічної культури, правосвідомості й дотримання екологічного правопорядку в кожній країні.
У сучасних умовах екологічні права людини та громадянина в Україні, правовий захист і гарантії їх здійснення, а також обов'язки в екологічній сфері є складовою загального конституційно-правового статусу людини і громадянина в Україні. У свою чергу, вони мають самостійну систему, яка складається з конституційних норм, загальних екологічних норм і правил, а також із прав, обов'язків щодо охорони та раціонального використання окремих природних ресурсів і територій.
Провідне місце в системі екологічних прав і свобод людини належить конституційним нормам, які порівняно з іншими нормами права мають вищу юридичну силу (ст. 8). Насамперед це передбачені Конституцією права людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля, на відшкодування завданої шкоди та інформацію про стан довкілля, якість продуктів харчування і предметів побуту (ст. 50), право користуватися природними об'єктами права власності народу (ст. 13), у тому числі право власності на землю (ст. 14), конституційний обов'язок кожної людини не заподіювати шкоди природі та відшкодовувати завдані їй збитки (ст. 66).
Екологічні норми, які встановлюють найбільш загальні права людини, їх захист і гарантії здійснення, а також основні обов'язки в екологічній сфері передбачено насамперед у Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р. (розд. 2, ст. 9—12). Зокрема, цим законом передбачено право кожного громадянина України на безпечне для його життя і здоров'я навколишнє природне середовище; одержання екологічної освіти;здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів; одержання повної та достовірної інформації про стан навколишнього середовища та його вплив на здоров'я населення; об'єднання в громадські природоохоронні формування; подання до суду позовів про відшкодування шкоди, заподіяної його здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище;участь у розробці та здійсненні природоохоронних заходів, проведенні громадської екологічної експертизи, обговоренні законопроектів і матеріалів щодо екологічних проблем (ст. 9).
Закон передбачає також гарантії забезпечення екологічних прав громадян (ст. 10) і встановлює обов'язки громадян у цій галузі (ст. 12) берегти природу, здійснювати діяльність з додержанням екологічних вимог, не порушувати екологічні права інших суб'єктів тощо. Права та обов'язки громадян щодо охорони і раціонального використання окремих природних ресурсів передбачаються в законодавчих актах природоресурсового і природоохоронного права та в законодавстві в галузі екологічної безпеки.
Так, права і обов'язки в галузі використання, охорони і відтворення земель передбачено в актах земельного права. Зокрема, права і обов'язки власників землі та землекористувачів, захист і гарантії їхніх прав зазначено в гл. 6 Земельного кодексу України.
Власники земельних ділянок і землекористувачі мають право:
• господарювати самостійно на землі;
• укладати договір застави з установами, які надають кредит;
• власності на вироблену сільськогосподарську продукцію і доходи від її реалізації;
• використовувати для потреб господарства наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також експлуатувати інші корисні властивості землі;
• зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі й споруди за погодженням із сільською, селищною, міською радами;
• власності на посіви й посадки сільськогосподарських культур і насаджень;
• одержувати від нового власника землі, землекористувача або місцевої ради компенсацію за підвищення родючості землі у разі вилучення або добровільної відмови від земельної ділянки.
Поряд з наданими правами власники земельних ділянок і землекористувачі мають обов'язки землекористувачів:
• забезпечувати використання землі відповідно до цільового призначення та умов її надання;
• ефективно використовувати землю, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної безпеки на території внаслідок своєї господарської діяльності;
• здійснювати комплекс заходів щодо охорони земель;
• своєчасно вносити земельний податок або орендну плату за землю;
• не порушувати права власників інших земельних ділянок і землекористувачів, у тому числі орендарів;
• дотримувати режиму санітарних зон і територій, що особливо охороняються;
• додержувати правил добросусідства;
• дозволяти власникам і користувачам земельних ділянок прохід до доріг загального користування, а також для спорудження або ремонту межових знаків і споруд;
• не перешкоджати проведенню до суміжної ділянки необхідних комунікацій;
• вживати заходів до недопущення можливості стоку дощових і стічних вод, проникнення отрутохімікатів та мінеральних добрив на суміжну земельну ділянку.
Права та обов'язки людини і громадянина з охорони і використання надр передбачено в надровому (гірничому) праві. Найповніше права користувачів надр розкрито у ст. 32 Кодексу України про надра, якою встановлюється, що вони мають право:
• здійснювати на наданій їм ділянці геологічне вивчення, розробку родовищ корисних копалин та інші роботи згідно з умовами ліцензії;
• розпоряджатися видобутими корисними копалинами на власний розсуд;
• здійснювати в разі потреби консервацію наданого в користування родовища корисних копалин або його частини зі збереженням права на подальшу розробку;
• продовжувати строки тимчасового користування надрами;
• звертатися до місцевих рад, суду або арбітражного суду для вирішення спорів з питань користування надрами.
Основні обов'язки користувачів надр передбачено ст. 34 Кодексу України про надра, згідно з якою користувачі надр зобов'язані забезпечувати:
• використання надр відповідно до цілей, для яких їх надано;
• повноту геологічного вивчення, раціональне, комплексне використання та охорону надр;
• охорону атмосферного повітря, земель, лісів, вод, об'єктів природно-заповідного фонду, а також будівель і споруд від шкідливого впливу робіт, пов'язаних з користуванням надрами;
• безпечне ведення робіт, пов'язаних з користуванням надрами;
• приведення земельних ділянок, порушених при користуванні надрами, до стану, придатного для подальшого використання їх у суспільному виробництві.
Права і обов'язки у сфері раціонального використання, охорони та відтворення лісів визначаються в лісовому праві. Насамперед це питання регулюється Лісовим кодексом України, а самедругим розділом "Права та обов'язки лісокористувачів". Встановлено, що постійні лісокористувачі мають право:
• на ведення у встановленому порядку лісового господарства;
• на першочергове спеціальне використання у встановленому порядку лісових ресурсів, користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт;
• власності на заготовлену продукцію і доходи від її реалізації (крім доходів з реалізації продукції, одержаної від догляду за лісом та інших лісогосподарських заходів);
• здійснювати у встановленому законодавством порядку будівництво доріг, лісових складів, пожежно-хімічних станцій, господарських приміщень та інших об'єктів, необхідних для ведення лісового господарства й використання лісових ресурсів.
Водночас постійні лісокористувачі зобов'язані:
• забезпечувати відтворення, охорону, захист і підвищення продуктивності лісових насаджень та посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості грунтів, виконувати інші вимоги законодавства щодо ведення лісового господарства й використання лісових ресурсів;
• дотримувати науково обгрунтованих норм і порядку спеціального використання деревних та інших ресурсів лісу та користування земельними ділянками лісового фонду;
• вести лісове господарство, здійснювати спеціальне використання лісових ресурсів і користуватися земельними ділянками лісового фонду способами, які б забезпечували збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створювали сприятливі умови для їх охорони, захисту, використання та відтворення;
• виконувати роботи, пов'язані з відведенням у натурі земельних ділянок лісового фонду для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт;