Реферат з журналістики
публіцистична "сміхотерапія"
на сторінках українських таборових часописів
Навіть у складних, поінколи безвихідних умовах людина прагне розради, усмішки, дотепного слова. Тому закономірною була поява сатирично-гумористичної преси на бойових фронтах чи в таборових обставинах серед стрільців, військовополонених, інтернованих, біженців, переміщених осіб українського походження. Всю розмаїту палітру засобів критичного і потішного змалювання життя (пародія, фейлетон, памфлет, байка, епіграма, шарж, карикатура, афоризм, каламбур, гротеск, алегорія тощо) можна знайти на сторінках українських видань від 1914 до 1950 р. у різних країнах Європи - на батьківщині, у Польщі, Чехії, Австрії, Німеччині, Італії, Великій Британії.
Цю традицію заклала преса українського січового стрілецтва, коли більшість видань уже в заголовку чи підзаголовку вказувала своє спрямування з обов'язковим наголосом на іронічно-дотепному і критично-глузливому сприйнятті життя. Таким "прямолінійним" чином пояснювалися і конкретні завдання: "УСС" [Українські Січові Стрільці] - "сатиричний орган неінтелігентних інтелігентів. Виходить, коли треба"; "Бомба" - неперіодичний часопис, артистичний (видавала "Артистична горстка"); "Самохотник" - сатирично-гумористичний часопис УСС; "Тифусна одноднівка" - "пам'яткова збірка кварантанників. В коші УСВ"; "Самопал" - "стріляє сам без нічиєї принуки всяку нечисть, лінь, гниль, безхарактерність та подібне хрунівство. Видає: хвабрика запорозьких самопалів"; "Червона калина" - "поважний та гумористично-сатиричний січовий місячник", "Сміх і горе січового стрільця".
Тактику "Новініяди" Романа Купчинського, що в одному примірнику подавала жартівливу "романтичну історію" стрільця Новіни, перейняли наступні січові видання, не позбуваючись у бойових умовах здатності до політичної сатири, прискіпливого погляду на буденні речі, глузливого чи іронічного опису обставин. Скажімо, "Самохотник" у передовій статті, "Телеграмах", ілюстраціях, оповіданнях ополченців, своєрідних "10 стрілецьких заповідях", постійних (щономера впродовж двох років) тематичних публікаціях "Дещо з неба" Семена Смика, віршованих переспівах і конкурсах пропонував алегоричні, смішні, ущипливі історії із побуту і надій українського вояцтва. "Самопал" відкривався бойовим закликом-переконанням:
Гей, браття, не згибла козацька ще мати,
Не згинув ще в нас для народу запал,
Любов до свободи, охота посвяти, -
Будити їх буде новий "Самопал".
..............................................
Буде безпощадно стріляти, вбивати
Між нами зневіру й знемогу усю... [1] .
У виданні можна знайти чимало вдалих віршів, спогадів, "картинок", "нарисів", карикатур, з-поміж яких "Канцелярія" А.Бея, "Дума про козацьку раду в Коші Українського Січового Війська" Р.Б., "Слово характерника" тощо.
"Усус" (УСС) - "незвичайно симпатичне як з естетичного, так і гумористичного боку" видання, що намагалося дотримуватися "безоглядної сатири". У цій манері написані численні гуморески, статті "З жалів стрільця Гриця Запеки", "Вісті з Усусущини" та інші матеріали.
"Червона калина" теж не посоромила видань-"побратимів": майже всі її сторінки у 1917 р. пронизані гостротою бачення і своєрідним відображенням хиб, поразок, недоліків. Наприклад, у серйозній політичній статті "Коли кайдани рвуться... (Роздумування під хвилю)" А.Вільшенка, де автор прагнув осмислити прийдешнє визволення, побачити розірвані кайдани неволі та здобуту свободу народу, він не уникає нагоди звернутися до мудрої народної приказки: "Коли не тепер, то у четвер вийдемо переможцями!"[2]. Поряд у журналі чимало малюнків - шаржів, карикатур (цикли "Стрілецька муза в обозі", "Бицьо на Волині"), а також гуморесок, анекдотів, жартівливих віршів. Чого варті самі підписи: Козак Незнайко, Синичка-Небиличка, Жевжик Дзавуленко, Непоправний ідеаліст! Так, Усміхнений опублікував частини з "епопеї" "Технічні клопоти", Краснобуй - "Уривок із оповіді...", без підписів друкувалися "Дрібні жарти", переспіви популярих народних мелодій.
Навіть така газета, як "Часопись для підофіцирів", що видавалася у Відні шістьма мовами Австро-Угорської імперії, зокрема й українською, прагнула "подати жовнірам в свобідних годинах розривку всякого роду", служити для піднесення рівня їхньої освіти, розширення світогляду, підготовки до майбутнього цивільного життя, коли вояк мав стати "корисним і потрібним членом суспільства"[3]. Тому поряд із воєнними інформаціями, загальноосвітніми й політичними статтями ("Як завинили ми світову війну?", "Пробоєві війська", "Як думає фронт про мир") друкувалися твори художньо-мистецького призначення (зокрема оповідання "Матусине благословіння" М.Стороженка, "Музика" Т.Шевченка, "Запорожці" І.Нечуя-Левицького, "Образці міст і країв Австро-Угорщини", "Про штуку" Карла Вахе) й сатирично-гумористичного звучання (для цього запроваджувалися рубрики "Всячина", "Жарти і сміховинки" (з малюнками), "Смішне" і т.д.).
Для справедливості щиро кажучі не завжди подібні твори мали істинну художньо-публіцистичну цінність, що добре розуміли й тодішні оглядачі та критики військової преси. Чимало оглядів і рецензій написані пером М.Угрина-Безгрішного, який стверджував на шпальтах "Червоної калини", нібито дрібні жарти "Бомби" - "слабкі й несмачні", а занадто довгі сатиричні оповіді - "пусті" й безбарвні; при цьому фахові нарікання викликали здебільшого мовні аспекти стрілецьких часописів, бо "аж пестро від різних варваризмів, архаїзмів та льокалізмів і інших недомагань"[4].
Ці видання, безумовно, виникали не тільки щоб поліпшити настрій у "приспаних, зниділих душах стрільців", які у складних воєнних умовах - у тому "розбурханому, неспокійному морі, крім того кочовничому", зуміли, на думку А.Бабюка, передати головний дух часу: "Гумористичні й сатиричні видання мають на цілі переважно всі їдким гумором чи сатирою направляти хиби одиниць або загалу, як зі стрілецького, так і з позастрілецького світа. Найдете в них цікаві нотатки з нашої політики, себто гірку іронію її діл, найдете й болючу, а правдиву сатиру зі сучасного нашого життя, щоправда, не дуже засміється, а сльози в очах закрутяться вам. Хіба ж се не доказ, що стрільці у сірім мундирі, знеможені тяжкою та довгою недолею, не забувають про своїх дорогих, що їх болить серце задля гіркої недолі власного народу?.."[5].
Певно, молодість, фантазія, здатність до веселого у прикрих, навіть жорстоких ситуаціях життя свідчили про бойову вдачу, незгасний оптимізм. Усі ці видання стрілецтва - сторінка з історії українського народу та його визвольних змагань. До того ж, пресу УСС різного часу творили відомі літератори й художники: Роман Купчинський, Микола Угрин-Безгрішний (Микола Венгжин), Антін Лотоцький, Мирослав Ірчан (Андрій Бабюк), Юрко Шкрумеляк, Василь Бобинський, Йосип Курилко, Михайло Гаврилко.
Різні сатирично-гумористичні жанри, окремі сторінки, рубрики, підзаголовки знайдемо в усіх часописах, що друкувалися у складних політичних умовах і призначалися для української громади в таборах військовополонених під час Першої світової війни. У таких часописах, як "Вільне слово" (Зальцведель, 1916-1919), "Просвітній листок / Громадська думка" (Вецляр, 1915-1918), "Розвага" (Фрайштадт, 1915-1918), "Розсвіт" (Раштат, 1916-1918), що видавалися за матеріального і творчого сприяння Союзу визволеня України, завжди знаходилося місце для самоіронії, дотепів, жартів, політичних фейлетонів.
Як зазначало зальцведельське "Вільне слово", "не гайся ніхто працювати для великого діла. Зробім нашу часопись душою цілого нашого табору, щирою товаришкою і розрадою кожного, кого доля чи недоля завела в отсю загорожу"[6]. Доречними тут виявилися сміховинка "Надмірне знання" Максима Простого, "із підслуханого" - "Заліз червак у хрін" Товариша (ч.4), "З народних уст" Ф.Якимця (ч.24), "Підслухав" Українця (ч.25), "Када ваша возмьоть, ми будем з вами" М.Дмитренка (ч.26), "Російський пан-патріот" М.Струмка (ч.29), "Свиня та пташка" Миколи Бідолахи (ч.41), "Яків Силюх" Дзьомбака (ч.45), а також іронічні оповідання Ів.Невеселого про пригоди полоненого Карпа Загонистого, спонукально-критичні статті М.Дмитренка, Ф.Якимця, Василя Верниволі (псевдонім В.Сімовича), Лубенця та інших.
У вецлярському "Просвітньому листку" (пізніше перейменованому на "Громадську думку") помітні оповідання й вірші з виразним сатирично-гумористичним відтінком: "Хитрий хахол" Трутня, "Сукняна мова" і "Впертий Дмитро" Л.Любистка, "Боявся української шапки" А.Ир-ліва, "За цигарку і згадану чарку" Н. тощо.
Часопис полонених українців у Раштаті "Розсвіт" запровадив постійний "Гумористичний куток", який найчастіше вів невідомий Бичок. У цьому відділі подавалися й гострі роздуми "Таборові політики" Лисого (ч.9), "Мрія про мрії" (ч.27), "Казки а дійсність" Максименка (ч.36), "Мобілізація в пеклі" Музички (ч.41), "Фейлетон" Пахома (ч.65) і т.п.
Повноцінні культурно-громадські обов'язки виконували й полонені у Фрайштадті. Їхніми стараннями видавалася газета "Розвага", призначена передусім для духовних потреб, а тому редакція прохала "панів земляків" привітати свій часопис, не цуратися його: "Пишіть нам про все, що каменем лягло Вам на душу, а ми по змозі, коли Вам не поможемо, то хоч від щирої душі розрадимо"[7]. Вже з перших номерів тут постав "Веселий кутик", друкувалися фейлетони на актуальні теми (наприклад, "Суперечка між дядьками в таборі" С.Полтавця), низка гострих статей Івана Павлюка ("Не поможеться, панове!", "Авантюра Корнілова"), сатиричні вірші (зокрема, "Антихрист" О.Невідомого).