Самокалічення — це штучне покалічення самому собі будь-якого органа чи тканини тіла, порушення їх функцій, викликання якого-небудь захворювання або загострення захворювання, яке вже було. Шкода здоров’ю може бути нанесена вогнепальною чи іншою зброєю, сильнодіючими, отруйними речовинами, наркотичними, механічними, термічними засобами тощо.
Самокалічення має бути суттєвим, тобто таким, що фактично унеможливлює постійне або тимчасове несення військовослужбовцем усіх або окремих обов’язків з військової служби. Проте, не обов’язково, щоб наслідком самокалічення було визнання військовослужбовця непридатним до військової служби повністю або частково.
Симуляція хвороби полягає у тому, що військовослужбовець, зображуючи певні симптоми чи синдроми, удає з себе хворого, у т.ч. перебільшує захворювання, яке у нього є насправді (агравація хвороби). Можливою є симуляція будь-яких хвороб: хірургічних, нервових, психіатричних, інфекційних, венеричних, симуляція отруєнь тощо.
Підроблення документів — це виготовлення фальшивого документа або внесення до справжнього документа неправдивих відомостей. Детальніше про поняття підроблення документів див. коментар до ст. 358. Для ухилення від несення обов’язків військової служби військовослужбовець подає командиру (начальнику) підроблений ним або на його прохання (вимогу) іншою особою документ (свідоцтво про народження дитини, документ про припинення громадянства України, телеграму про тяжку хворобу родича тощо).
Додатково кваліфікувати ухилення від військової служби, яке було вчинене шляхом підроблення документів (наприклад, запізнення із відпустки, одержаної за підробленим документом), не потрібно ні за ст. 358, ні за ст. 407. Ухилення від військової служби шляхом підроблення документів і виготовлення військовослужбовцем з такою самою метою підроблених документів для інших військовослужбовців повністю охоплюється ст. 409.
Інший обман як форма ухилення військовослужбовця від військової служби полягає у тому, що військовослужбовець доводить до відома командира (начальника) завідомо неправдиві відомості про певні події чи обставини або свідомо замовчує їх з метою ухилитися від військової служби. Це може бути подання рапорту з проханням надати короткочасну відпустку у зв’язку зі смертю близького родича, або неправдиві скарги на складні сімейні стосунки, які можуть стати підставою для переведення із віддаленого гарнізону в столицю, тощо. До іншого обману слід відносити й іншу, крім підроблення, фальсифікацію документів та пред’явлення їх командиру (начальнику) як справжніх. Про поняття обман див. також коментар до ст. ст. 142, 190.
Відмова від несення обов’язків військової служби — найбільш зухвала форма злочину, передбаченого ст. 409, — полягає у тому, що військовослужбовець відкрито, не звертаючись до обману, заявляє про своє небажання нести військову службу взагалі або постійно чи тимчасово у певній місцевості, в надзвичайних умовах, виконувати спеціальні обов’язки військової служби або виконувати обов’язки за певною спеціальністю чи у певні дні (вихідні, святкові) тощо та/або фактично припиняє їх виконувати. Тобто вказана відмова може полягати і в бездіяльності — коли військовослужбовець, хоча й знаходиться на території військової частини (у місці служби) (або, якщо він є, наприклад, особою офіцерського складу, систематично з’являється на службу), але демонстративно не виконує обов’язків військової служби, явно ігноруючи встановлений порядок її проходження.
Якщо військовослужбовець відмовляється під час бою діяти зброєю, відповідальність настає за ст. 429.
Ухилення від несення обов’язків військової служби незалежно від того, яким шляхом воно досягнуте, а також відмова від несення таких обов’язків вважаються закінченим злочином з моменту фактичного припинення несення обов’язків військової служби. Тривалість ухилення не має значення для кваліфікації і враховується тільки при призначенні покарання. Одна лише заява про небажання проходити військову службу без конкретних дій (бездіяльності), спрямованих на здійснення вказаного наміру, не може розглядатися як відмова від несення обов’язків військової служби.
Особи, направлені для відбування покарання в дисциплінарний батальйон, є військовослужбовцями строкової служби, тому ухилення їх від військової служби до прибуття в дисциплінарний батальйон, а також під час відбування там покарання, слід кваліфікувати залежно від спрямованості умислу, способу та тривалості ухилення за ст. ст. 407, 408 або 409.
3. Суб’єктом злочину є тільки військовослужбовець (незалежно від категорії). Проте, суб’єктом відмови від несення обов’язків військової служби не можуть бути: курсант у разі відмови від подальшого навчання у військовому навчальному закладі, особа, яка проходить військову службу за контрактом, чи особа офіцерського складу, яка проходить кадрову військову службу — у разі небажання її проходити.
Особи, які мають релігійні переконання і належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (адвентисти-реформісти, адвентисти сьомого дня, євангельські християни, євангельські хри-стияни-баптисти, покутники, свідки єгови та деякі інші) звичайно проходять альтернативну службу і не можуть стати суб’єктами цього злочину. Але в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження права на альтернативну службу. У цьому разі відмова від несення обов’язків військової служби може бути вчинена й особою, яка, маючи в звичайних умовах право на альтернативну службу, в цих надзвичайних умовах призвана на військову.
4. З суб’єктивної сторони злочин характеризується наявністю прямого умислу. Тому, якщо військовослужбовець під час несення вартової служби вчинив самокалічення, наприклад з метою інсценування нападу на нього й одержання заохочення, він має нести відповідальність тільки за порушення правил вартової служби. Не несе кримінальну відповідальність і військовослужбовець, який хоча й вчинив самокалічення, але умисел його був спрямований на самогубство.
5. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.
Перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Затверджений постановою КМ від 10 листопада 1999 р. № 2066.
Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України. Затверджене наказом МО від 4 січня 1994 року № 2.
Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Прикордонних військах України. Затверджене наказом Держкомкордону України від 25 червня 1996р. №277.
Інструкція про порядок переведення, відрахування та поновлення курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів Міністерства оборони України. Затверджена наказом МО від 24 грудня 1997 ра, N2 490.
Постанова ПВС від 28 грудня 1996 р. №15 “Про практику направлення військовослужбовців, які вчинили злочини, в дисциплінарний батальйон’ (п. Л).