1. Дисоціативні судоми (псевдоприпадки)(F44.5)
Трапляються зазвичай вдень, на людях, а не під час сну. У більшості випадків розвиткові передують неприємного змісту переживання, психотравмуюча ситуація. Необхідно вміти відрізнити дисоціативні судоми від епілептичного припадку.
Хворі конверсійними розладами, зазвичай падають, але не забиваються. На відміну від епілептичних припадків дисоціативні судоми безладні, театральні, химерні, вони являють собою виразні рухи (гримасу плачу, страждання, пристрасні пози у вигляді дуги, з бажанням притягнути увагу і співчуття оточуючих). Тривалість припадку найрізноманітніша – від декількох хвилин до декількох годин, залежно від поведінки присутніх, тобто чим більше свідків навколо, чим більше уваги до хворого, тим довше триває припадок.
Дуже важливо, що в той час, як після короткочасного епілептичного припадку настає оглушеність, розгубленість і тривалий сон, тривалі дисоціативні судоми не супроводжуються оглушеністю і наступною амнезією, і після закінчення припадку хворий як ні в чому не бувало продовжує перервану діяльність. Також при дисоціативних відсутні наслідки епілептичного припадку (важкі синці, прикус язика, мимовільне сечовиділення, чи в рідких випадках, дефекації).
2. Дисоціативний ступор (F44.2).
Стан загальної рухової загальмованості, що виявляється в нерухомості. Хворі в стані ступору, залишаються цілком нерухомими, застигають в одній позі, не відповідають на запитання, відмовляються від їжі.
Хворий не відповідає на запитання, пояснюється жестами, письмом.
3. Дисоціативна глухонімота – сурдомутизм (від лат. Surditas – глухота, mutismus – німота). Хворий не чує і не говорить, намагається розмовляти жестами, знаками, письмом. При дослідженні голосових зв’язок і органу слуху патологічні зміни відсутні. Іноді сурдомутизм не проходить безслідно, і змінюється заїканням.
4. Дисоціативні розлади моторики (F 44.4)
Найчастіше зустрічаються паралічі обох ніг, однієї ноги, однієї руки, і т.п. Паралічі і парези обєднуються з втратою чутливості. Спостерігається анестезія типу “панчохи”, “рукавички”, а також астазія – абазія - неможливість стояти і ходити при збереженій силі в ногах і координації рухів.
5. Синдром Ганзера (F 44.80)
Розлад представляє собою навмисну демонстрацію хворим грубої психіатричної симптоматики. Остання відповідає не якій-небудь окресленій нозологічній картині (хоча може продукуватись і психічно хворою людиною), а скоріше уявленнями погано інформованого індивіда про те, як може виглядати психіатрична патологія. Синдром частіше всього зустрічається у чоловіків( в особливості в тюремному ув’язненні), психопатія являється важливим фактором, який передую розвиткові даного синдрому. Закінчення епізоду миттєве із демонстрацією амнезії на період епізоду.
6. Дисоціативна фуга (F 44.1)
Фуга характеризується неочікуваною поїздкою чи навіть подорожі в стані відповідаючому дисоціативній амнезії.
7. Транси і стани одержимості (F 44.3)
Ці стани відомі ще з глибокої древності. Найбільш типовим прикладом у європейській культурі являється стан медіума, котрий проводить спіритичний сеанс і вважає, що його голосом, без його волі говорять визвані ним духи.
Соматоформні розлади (F 45) дана група розладів характеризується появою на фоні психосоціального стресу соматичних скарг у відсутності морфологічної зміни відповідних тканин (у багатьох випадках виявляються неспецифічні і функціональні розлади). Це відрізняє соматоформні розлади від так званих психосоматичних розладів, у клінічній картині яких також присутні психогенні фактори, але об’єктивно виявляється патологія тих чи інших органів.
- Соматизований розлад (F 45.0)
У клініці даного розладу найчастіше зустрічаються такі симптоми: нудота і блювання, труднощі при ковтанні, біль у кінцівках, ускладнення при вагітності і місячних, задишка, не пов’язана із навантаженням. Також присутня вторинна емоційна нестійкість, імпульсивність і тривожно-депресивні прояви. На цьому фоні можуть виникати суїцидальні думки, про те актуальні спроби поза вживанням психоактивних речовин не часті.
В структурі особистості переважають істероїдні та ананкастичні риси, це проявляється у бесідах з лікарями, коли хворі демонстративно та театрально подають скарги на власне здоров’я і запевняють лікаря про наявність соматичних відхилень. Про те, не дивлячись на зайву деталізованість, скарги доволі розмиті, неточні і не пов’язані із часом. У більшості хворі вихідці із соціопатичних і алкоголізованих сімей.
- Іпохондричний розлад (F 45.2)
В основі психодинамічної моделі захворювання лежить дія механізмів психологічного захисту, котрі трансформують агресивність до зовнішнього світу у соматичний симптом. Цим хворим притаманний егоцентризм, обмежений емаптичний потенціал і слабкий потребами оточуючих. Вони зазвичай вважають себе розчарованими, ображеними, покинутими, нелюбимими оточуючими.
На відміну від хворих із соматизованим розладом, іпохондричні пацієнти обтяжені не тільки симптоматичним дискомфортом, але відчувають страх наявності у них якогось, ще не найденого серйозного загрожуючого життю захворювання. Найчастіше симптоми торкаються систем кишково-шлункового тракту і серцево-судинної. Характерним є монотонне, емоційно не насичене пред’явлення скарг, які підкріпляються обширною медичною документацією.
- Соматоформна вегетативна дисфункція(F 45.3)
Широку групу вегетоневротичних розладів характеризує суб’єктивне віднесення хворими скарг до певної системи організму чи до окремого органу. Скарги носять специфічний характер вегетативного роздратування, а також можуть бути, у більшій степені, неспецифічними, сенестопатичними.
- Хронічний соматоформний больовий розлад(F 45.4)
Поведінка хворих близька до поведінки іпохондричних хворих, з частими і багаторазовими візитами до інтерністів; в особливості характерні наполягання на хірургічне втручання. Нерідко зустрічається зловживання алкоголем і іншими психоактивними речовинами. Наявність яких-небудь психологічних конфліктів заперечується. Із депресивних симптомів більш характерні не зниження ваги і психомоторна заторможеність, а ангедонія, зниження лібідо, порушення сну і роздратованість.У пацієнток із психогенними болями в районі живота підвищена наявність конфліктів, пов’язаних із вагітністю і материнством, корелюючих із такими симптомами як нудота, блювання.
До даного захворювання найбільш схильні люди сидячих професій.
- Синдром деперсоналізації-дереалізації (СДД) (F 48.1)
Даний синдром може викликатись галюциногенами. Сам по собі СДД часто зустрічається в рамках інших захворювань, а у якості окремого розладу доволі рідко. Як симптом у психіатричній клініці займає третє місце поступаючись депресії та тривозі. Слід відмітити, що у якості основної скарги даний синдром зустрічається дуже рідко. (Попов, Вид ст.230)
Найбільш характерно для СДД специфічне особливість нереальності і відчуження, котре супроводжує свідомий досвід. Відчужуватись може усе тіло загалом, або його частини, акти мислення та звичної поведінки. Такі хворі порівнюють свій стан з перебуванням у сні, говорять, що стали роботом, автоматом, який погано контролює тонкі і раніше звичні рухи. Тіло може сприйматись не тільки відчуженим, але й і зміненим у розмірах (соматопсихічна деперсоналізація, розлади схеми тіла).
Свідомість може переміститись за межі тіла, коли воно сприймається суб’єктом з боку, чи роздвоюється, даючи одночасно сприйняття зсередини і ззовні. Інколи хворі відчувають себе у двох різних місцях одночасно , навколишнє середовище можуть сприймати доволі мінливим, оточуючих людей – мертвими, штучними, автоматоподібними. Часто дезорганізується сприйняття плину часу.
Розділ 2. Експериментальне дослідження.
2.1. Організація експериментального дослідження невротичних розладів у старшокласників.
Мета: Виявити та порівняти рівень невротизації в учнів 8-го та 11-го класів загальноосвітньої школи№5.
Завдання:
1. Вивчення пов'язаних з проблемою теоретичних, літературних джерел і практичних досліджень;
2. Вибір методу проведення дослідження;
3. Проведення дослідження;
4. Обробка і аналіз результатів;
5. Перевірка висунутої гіпотези;
6. Формулювання висновків витікаючих з проведеного дослідження.
Предмет дослідження: Предметом нашого дослідження є рівень невротизації у підлітків.
Об'єкт дослідження: Підлітки двох груп віком 13-14 та 16-17 років.
Характеристика об’єкту експериментального дослідження.
У фізіологічному плані межі підліткового віку приблизно співпадають з навчанням дітей в 5-11 класах середньої школи і охоплює вік від 11-12 до 15-17 років. Особливе положення підліткового періоду в циклі розвитку відображено в інших його назвах: "перехідний", "важкий", "критичний" в них зафіксована складність і важливість що відбуваються в цьому віці процесів розвитку, пов'язаних з переходом від однієї епохи життя до іншої.
Перехід від дитинства до дорослого життя складає основний зміст і специфічну відмінність всіх сторін розвитку в цей період фізичного, розумового, етичного, соціального.
Важливість підліткового віку визначається і тим, що в ньому закладаються основи і намічаються загальні напрями формування моральних і соціальних установок особистості [25,35].
Психологічні особливості підліткового віку отримали назву "підліткового комплексу". Підлітковий комплекс включає: чутливість до оцінки сторонніх своєї зовнішності, здібностей, вміння поєднуватися з крайньою самовпевненістю і безапеляційними думками відносно оточуючих; уважність деколи співіснує з вражаючою черствістю, хвороблива соромливість з розбещеністю, бажання бути визнаним і оціненим іншими - з показною незалежністю, боротьба з авторитетами, загальноприйнятими правилами і поширеними ідеалами - з обожнюванням випадкових кумирів, а плотське фантазування з сухим мудруванням. [26]