Дітям грудного віку і новонародженим адреналін уводять з розрахунку 0,05мг/кг, атропіну сульфат — у дозі 0,03 мг/кг.
Якщо неможливо швидко забезпечити венозний доступ, адреналін, атропіну сульфат уводять внутріш-ньосерцево. З цією метою здійснюють пункцію грудної клітки в ділянці III—IV міжребер'я, відступаючи на 1—2 см від лівого краю груднини.
Атропіну сульфат призначають з метою зниження тонусу блукаючого нерва, підвищення якого спричинює рефлекторну зупинку серця.
Адреналін підвищує перфузійний тиск під час зовнішнього масажу серця, стимулює спонтанне скорочення його, підвищує амплітуду фібриляції, тобто переводить дрібнохви-льову фібриляцію у великохвильову,що сприяє відновленню серцевого ритму.
Якщо на ЕКГ реєструється фібриляція шлуночків, проводять електричну дефібриляцію, завданням якої є одночасна деполяризація всіх волоконець серцевого м'яза електричним струмом, що пригнічує патологічні осередки збудження з подальшими ритмічними скороченнями від імпульсів синусового вузла.
Позаяк зупинка кровообігу супроводжується метаболічним ацидозом, прояви якого не зменшуються під час масажу і негативно впливають на міокард, усім хворим конче потрібно якомога раніше розпочати внутрішньовенне введення 8,4% розчину натрію гідрокарбонату з розрахунку
1 мл/кг або 4% його розчину по
2 мл/кг. Введення повторюють через кожні 10 хв до відновлення серцевої діяльності.
Крім цього, в умовах клініки є можливості для здійснення прямого (відкритого) масажу серця. Показання для його виконання:
1)тампонада серця;
2) ножове поранення серця;
3) розрив міокарда;
4) деформація хребетного стовпа (сколіоз, лордоз, кіфоз);
5) зміщення середостіння (пнев-мо-, гемоторакс, ателектаз легень після пневмонектомії);
6) вікончастий перелом ребер;
7) під час операцій на відкритій грудній клітці;
8) стійка фібриляція шлуночків;
9) тяжкий мітральний стеноз (коли потрібна комісуротомія);
10) у разі глибокої гіпотермії (при відкритій грудній клітці) можна швидше зігріти серце теплими розчинами.
Відкритий масаж серця здійснюють за такою методикою. Без спеціальної підготовки і анестезії виконують розтин у IV—V міжребер'ї. Його починають за 2 см від лівого краю груднини і закінчують по середній або задній аксилярній лінії. Після розтину грудної порожнини вводять руку і починають масаж серця в ритмі 60— 70 стискувань за 1 хв. Якщо через 30—60 с серцева діяльність не відновлюється, розтинають перикард і проводять масаж оголеного серця.
Реанімацію проводять до відновлення серцевої діяльності, після чого хворого поміщають у відділення реанімації й інтенсивної терапії. Якщо ж, незважаючи на всі перераховані вище засоби, на ЕКГ протягом 30 хв визначається пряма лінія (асистолія), серцево-легеневу реанімацію слід вважати неефективною, і її припиняють.
Слід пам'ятати, що після перенесеної зупинки кровообігу треба особливо уважно спостерігати за основними життєво важливими системами та органами (ЦНС, серцево-судинна, дихальна, печінка, нирки тощо).
Найчастіше після зупинки кровообігу порушується функція ЦНС. Це пов'язано з високою чутливістю клітин мозку до гіпоксії і невідповідністю між високими енергетичними вимогами мозку і його низькими енергетичними резервами, що призводить до швидкого порушення всіх енергозалежних процесів, а саме, до паралічу іонних насосів, які потрібні для підтримки трансмембранного градієнту концентрації іонів. Тому наслідки реанімації часто визначаються оборотністю змін у ЦНС. Прогноз найбільш сприятливий у хворих з короткочасною непритомністю. Він стає сумнівним за тривалого коматозного стану і несприятливим у разі відсутності захисних реакцій понад 48 год.
У разі успішного оживлення звичайно спостерігається швидкий перехід від стану глибокої коми до стану приглушення і, нарешті, до опритом-нення. Тобто відновлення функції мозку розвивається у зворотному напрямку.
Якщо хворий довго не виходить із стану непритоми, основну увагу приділяють заходам з відновлення функції ЦНС. З цією метою проводять комплекс лікувальних заходів. Продовжують ШВЛ чистим киснем у режимі гіпервентиляції із зниженням РаСО;
до ЗО—35 мм рт. ст., бо гіпокапнія зумовлює спазм судин і тим самим сприяє зменшенню набряку мозку.
Обов'язковим при набряку мозку є введення глюкокортикоідів (преднізолону у дозі 300—500 мг на добу).
З метою дегідратації призначають внутрішньовенне 20 % розчин маніту (з розрахунку 1—2 г/кг), внутрішньовенне або через зонд у шлунок уводять гліцерин (1—2 г/кг) чи сечогінні препарати (фуросемід — по 40—60 мг, урегіт —по 50—100 мг).
Під час дегідратаційної терапії слід підтримувати помірний негативний водний баланс. Це робиться для того, щоб лікворний тиск не перевищував 100— 120 мм вод. ст. і не падав нижче за 20—30 мм вод. ст., оскільки лікворна гіпотензія також негативно позначається на відновленні функції ЦНС.
При судомах і руховому збудженні показано вводити такі препарати: долан-тил, аміназин, дипразин, седуксен, димедрол, барбітурати внутрішньовенне.
Мозковий кровообіг стимулюють уведенням судинорозширюючих засобів (еуфілін, кавентон), препаратів, що поліпшують реологічні властивості крові (реополіглюкін) і знижують її згортання (гепарин).
Для поповнення енергетичних ресурсів і інтенсифікації обмінних процесів у ЦНС призначають розчини глюкози (5— 10 %) з інсуліном, а також вітамінні препарати, зокрема піридоксин, ціа-нокобаламін, аскорбінову кислоту.
Ефективні препарати з групи но-отропів (ноотропіл, пірацетам).
Враховуючи можливість вторинного погіршення неврологічного статусу, слід навіть за найсприятливішого і швидкого перебігу відновного процесу обмежувати рухову активність хворих (протягом 10—12 діб) і виписувати їх не раніше як через 2 або й 3 тиж після клінічної смерті й реанімації.
Під час закритого масажу серця нерідко виникають переломи ребер. Звичайно вони бувають поперечними в ділянці III—IV міжребер'я по серединно-ключичній лінії або в місці з'єднання ребер з грудниною.
За множинних переломів ребер об'єм легень зменшується через деформацію грудної клітки. При цьому на передній і задній поверхнях серця виникають дрібні крововиливи, які зливаються в місцях, що відповідають ділянці стискання серця між грудниною і хребетним стовпом.
Рідше спостерігається пошкодження печінки, селезінки; підшлункової залози, що завжди супроводжується клінічно недіагностованим гемоперитонеумом.
Дещо інші ускладнення бувають у разі відкритого масажу серця. Частіше при цьому спостерігаються субен-докардіальні крововиливи на передній стінці лівого і правого шлуночків. У порожнині серцевої сорочки іноді виявляють невелику кількість крові. Торакотомія з метою масажу серця іноді ускладнюється колапсом легень у зв'язку з пневмо-, гемотораксом і розтином легеневої тканини.
Патоморфологічні зміни, які пов'язані з пункцією серця, проявляються цятковими і щілинними дефектами, що оточені вузькою смужкою субейі-кардіального крововиливу. У окремих випадках після цієї маніпуляції у перикарді виявляють 50—60 мл крові. Значно рідше спостерії-ається розвиток масивної гематоми в основі міжперед-сердної перегородки. За закритої дефібриляції мікроскопічних змін у серці не виявляють. Відкрита дефібриляція супроводжується розсіяними краплинними субепікардіальними геморагіями у місцях прикладання електродів.
Одним із загрозливих ускладнень реанімації (за відсутності інтубаційної трубки в трахеї) є регургітація шлункового вмісту в дихальні шляхи. Вона виникає внаслідок попадання повітря в шлунок у разі форсованого вдування. Це, як правило, буває за недостатнього закидання голови, коли корінь язика частково перекриває вхід у трахею і основна частина повітря або кисню потрапляє не в легені, а в шлунок і перерозтягує його. Оскільки кар-діальний сфінктер у стані непритомності розслаблений, вміст шлунка витікає з нього і потрапляє в легені.