При цьому треба враховувати, насамперед, що нi сам Юстиніан, нi створена ним комiсiя з питань систематизацiї Римського права не мали на метi створення якогось єдинного «Суперкодексу».
Очевидно, вiрним буде висновок, що пiд дахом Зводу iснували три самостiйних законодавчих акти, кожен з яких мав не лише особливі джерела, але и свое особливе призначення: популярний виклад засад та основних положень приватного права (Iнституцiї), зiбрання вищих досягнень римськоправової думки — скорiше, iдеальний закон, нiж норми позитивного права (Дигести), збiрка законодавчих актiв «повсякденного вжитку, прикладного характеру» — Кодекс.
Цим пояснюеться i той факт, що видавши бiлыпе пiвтори сотнi конституцiй пiсля другої редакцп Кодексу, Юстинiан за тридцять рокiв так i не спромiгся на третю редакцію цього акту. У цьому просто не було практичної необхiдностi: систематизащю було завершено, пiдвалини нової правної системи закладено. Кожна частина Зводу фактично жила своїм життям: Iнституцiї — навчали, Дигести — чекали свого часу. Кодекс — працював, обростаючи и доповнюючись новими нормами, якi були реакщею на потреби сьогодення.
Треба також поставити перед собою питания: «Чи можна взагалi ощнювати роботи Юстинiана як кодифiкацiю?»
Адже за сутнiстними ознаками лише створення Кодексу Юстинiана може вважатись кодифiкацiєю, оскiльки остання припускае зведення актiв законодавства у єдину збiрку, нову не лише за формою, але и за змiстом. При цьому норми переглядаються з точки зору переоцінки ïх значения на новому єтапi розвитку сусшльства.
Що ж стосуеться Дигест, то про них цього сказати не можна. Насамперед тому, що не було перегляду чинного законодавства та його переоцшки. Незначні загалом інтерпретації не означали руйнування старої та створювання нової системи норм. Крiм того, створення Дигест не означало скасування розрiзнених нормативних актiв хоча б тому, що багато фрагментiв належали правникам, не згаданим у законі «Про цитування», i отже не були нормами права. Вони стали такими лише шсля включения ïх у Дигести.
Тому Дигести точнiше оцінювати як компіляцію, тобто визнати, що вони є несамостiйною науковоприкладною працею, побудованою на використаннi чужих творiв, за якою визнано силу закону.
Це саме можна сказати i про Iнституцiї Юстиніана.Якщо з врахуванням цих висновшв тепер ощнити усю систематизащю Юстиніана, то ïї можна охарактеризувати як сукупнiсть кодифiкацiї (Кодекс) та спроби рецепцiї Римського права (насамперед, приватного), яка проходила у формi комшляцп з римських джерел (Дигести та Iнституцiї).
Саме ця перша спроба рецепцiї Римського приватного права отворила базу для його подалыпих рецепцiй у рiзноманiтних формах, в рiзних країнах, рiзних цивiлiзацiях.
Приступаючи до вивчення характеру рецепцiї Римського права у Вiзантiї в «пiсляЮстиніанову добу», варто пригадати вже вiдомi положения про циклiчний розвиток цивiлiзацiй. 3 врахуванням ïх можна припустити, що шсля рецепцiї в часи Юстиніана I мае настати спад iнтересу до Римського права, який мае змiнитися новим витком збiлыпення iнтересу до останнього.
Перебiг подальших подiй пiдтверджує правдивiсть, такого припущення. Наприкінці IX ст. iмператор Василь Македонянин почав переробку Зводу Юстиніана з метою його вдосконалення, унiфiкацiї та модернiзацiї. Роботи було продовжено i завершено вже за правлiння його сина — Лева VI (Мудрого) на початку Х столiття. Наслiдком ïх було видання «Базилiк» — збiрки законодавства, що малапідгрунтям компiляцiю Юстиніана. Складові частини Зводу було перероблено, перекладено грецькою мовою та об'єднано в один Кодекс, подiлений на 60 книг. За своею сутшстю вони можуть бути оцiненi як парафраз Дигест, з'єднаний з коментарями до Кодексу Юстиніана.
Знайомство з лiтературою дасть змогу взнати, що Базилiки не надто схвально оцiнеш бiлыиiстю сучасних науковцiв. Щоправда, багато хто зазначае, що вони у порiвняннi з попередшм законодавством (Еклогою, Прохiроном та iн.) мали бiльш «римську сутнiсть», були спробою реставрацiї Римського права, але тут же ïх пiддають критищ за непристосованiсть до реальної юридичної практики, за те, що неможливо дати точну вiдповiдь на те, яка ïхня природа: чи це реальне законодавство, чи єнциклопедiя, чи навчальний посiбник з Римського права.
В зв'язку з цим слiд звернути увагу на некоректнiсть методологiчної основи оцiнки Базилiк.
3 одного боку, вони, як i попередне Вiзантiйське законодавство, пiддаються критищ за те, що Римське право не збережено у первiсному виглядi. 3 iншого — цi законодавчi акти (точшше — ïхнiх авторiв) докоряють у поганiй пристосованостi до потреб практики, сьогодення.
Але якщо ураховувати, що Римське приватне право було практично повнiстю сформовано вже у П — III ст ст., а Базилши було створено наприкшщ IX — на початку Х ст., тобто через 600—700 рокiв по тому, закиди у перекрученнi Римського права здаються необгрунтованими. Хiба що залишаеться припустити, що Василь та Лев мали на метi, як колись Юстиніан, зберегти положения Римського приватного права у ïхнiй первiснiй чистотi. Втiм, для таких припущень нема реальних шдстав.
Законодавча дiяльнiсть наприюнщ першого тисячолiття супроводжуеться активiзацiєю наукових правничих розвiдок. При цьому предметом ïх є не лише положения чинного законодавства, тобто Римське право у його вiзантiйськiй iнтерпретацiї, а и Римське приватне право, як таке.
Власне, можна видiлити три напрями роботи юриспруденцiї у Вiзантiї того часу.
Першi два безпосередньо пов'язанi з впровадженням у життя положень чинного законодавства.
Один з них — бiблiографiчна, методична та iн. обробки Базилiк, зокрема, це SynopsisBasilicozum — збiрка коротких статей (витягiв) з Базилiк, розмiщених за алфавiтом, а також Tipucitus — вид предметного покажчика для Базилiк, розроблений наприкшщ XI ст. вiзантiйським юристом Михаилом Патцесом. (Посiбник, шдготовлений у Х ст.) , скорочених збiрок витягiв iз законодавчих актiв — єпiтом тощо.
Нарештi третя течiя, найбiльш конструктивна з точки зору рецепцiї Римського права, полягала у створеннi схолiй, тобто коментарiв, написаних у виглядi примггок на полях книг, що мiстили юридичнi тексти. Пiдхiд тогочасних схоластiв до тлумачення та коментування Базилiк полягав у тому, що тлумачення норм позитивного права провалилось як на основі теорiй сучасних юристiв, так i на пiдставi висловлювань юристiв доюстинiанової єпохи, котрi тепер вже були юристами «стародавшми». Практично схоласти заклали шдвалини порiвняльного правознавства вiдносно класичного Римського приватного права, вiдроджуючи при цьому його iдеї.
Останнiм юридичним пам'ятником Вiзантiйського права вважають видане близько I345 року вiзантiйським правознавцем (номофiлактом) та суддею Костянтином Арменопулом «Шестикнижжя» (Hexabiblos), яке метило витяги цивiльних та кримiнальноправових норм з Базилiк, зiбранi у шести книгах.
Що стосуеться рецепцiї Римського права у «пiслявiзантiйський перiод», то тут треба звернути увагу на iснування цього явища на Балканському пiвостровi та сумiжних з ним регiонах — у країнах, що входили до так званої «Вiзантiйської спiвдружностi нацiй».
Для ознайомлення з цим питанням можна використати такi книги, як: Оболенский Д. Византийское содружество наций. Шесть портретов.— М.: I998; Харитонов Є.О. Iсторiя приватного права Європи: Схiдна традицiя.— Одеса: 2000, та iн.
Крiм того, слiд мати на увазi, що рецепцiя Римського приватного права за вiзантiйським типом вiдбувалася у Київськiй Pyci, а пiзнiше в Росiї та Українi. Тому для складення повного уявлення про цей процес слiд ознайомитися з вiдповiдною лiтературою або вiдповiдними роздiлами пiдручникiв та навчальних посiбникiв, присвячених цим питанням.