Смекни!
smekni.com

Застосування систем лінійних рівнянь для апроксимації експериментальних даних (стр. 3 из 4)

Аналіз показує, що функцією (15) можна користуватися при розрахунках великих партій купівель зошитів та ручок (при x= 8 іy= 3 похибка розрахунків складає 1 копійку). Для розрахунків ціни малої кількості ручок та зошитів функція (15) непридатна, тому що, наприклад, при x= 2 іy= 1 похибка складає 79 коп., тобто [(2-0,79)/2]x100%=61%.

2.4. Апроксимація показниково-степінною функцією

Відмовимося від розрахунків за формулою (8) та виберемо іншу функцію, наприклад:

(16)

Приведемо функцію (16) до лінійного вигляду логарифмуванням обох часток, беручи за основуе:

ln C = ln R + S ln x +V ln y + (x + y) ln u

Введемо позначення:

lnR = r; lnu = l

Рис.5. Графік функціїС = 0,1244х2 + 0,5778y2 – 0,3644ху + 2,3822.

За аналогією з вчинками над рівнянням (7) складемо наступну систему рівнянь, що базується на 4-х купівлях зошитів і ручок:

або

(17)

В результаті рішення системи (17) рівняння (16) прийме вигляд:

(18)

Графік функції (18) наданий на рис.6.

Рис.6. Графік функції.

Слід відмітити:

- параметр u = 0,9877~1 показує, що спільний вплив аргументівxіyпрактично відсутній;

- рівняння (18) непридатне для обчислюваньвартості купівлі тільки одного з приладів для навчання в ліцеї (чи то ручок, чи то зошитів), тому що при x = 0 абоy = 0 С = 0;

- оскільки при купівлях, як правило,x 1 іy1, крім того,SіVзадовольняють нерівностіV > S (V > 0, S > 0), то з наданого вище випливає, що аргумент yбільш суттєво впливає на зміну вартостіC, ніж аргумент x.

Таким чином, тип рівняння (16, 18) виявився не зовсім придатним для нашої задачі, хоча дозволяв з більшою точністю прогнозувати вартість купівель всередині діапазону [xmin , xmax] і [ymin, ymax].

3. Вибір функцій для апроксимаціїекспериментальних даних

В загальному випадку вибір придатного вигляду функції, що найбільш точно описує результати експерименту, математично обґрунтовується і являється досить складною задачею, що виходить за межі наданої роботи.

Частіш за все дослідники використовують рівняння регресії типу:

(19)

де n – натуральне число, n>0.

Вибір таких рівнянь (19), як правило, математично не обґрунтовується, а його вірність доказується невеликими розбіжностями даних, що обчислюються, з результатами експерименту.

Для більшості випадків існують формули, що виведені теоретично, і задача зводиться до того, щоб на підставі результатів експерименту знайти коефіцієнти, що входять в формулу.

Існує емпіричний спосіб підбора функцій. За експериментальними даними будують графік і за його виглядом вибирають функцію з кількох можливих [2, 3].

Для нашого випадку важливо, щоб вибрану функцію можна було б потім привести до лінійного вигляду (за допомогою зміни перемінних, логарифмування обох часток тощо). В табл..1 надані найбільш уживані емпіричні формули та заходи приведення їх до лінійного вигляду.

Однак якщо точне перетворення функції неможливе, її можна з розумним наближенням привести до лінійного вигляду шляхом розкладання, наприклад, в ряд Тейлора або Фур'є (якщо функція періодична). Такі розкладення в ряд для багатьох функцій надані в довідниках [4, 6].

Емпіричні формули для апроксимації експериментальних даних

Таблиця 3.1

№/п Емпірична формула Приведення до лінійного вигляду Лінійний вигляд емпіричної формули
1. y=axb X=lgx, Y=lgy Y=lga + bX
2. y=aebx Y=ln y Y=ln a + bx
3. y=axb+c X=lg x, Y=lg(y-c) Y=lg a + bX
4. y=aebx+c Y=ln(y-c) Y=ln a + bx
5. y=ax2+bx+c X=x2 y=aX+bx+c
6. y=(ax+b)/(cx+d) Y=(x-x1)/(y-y1), тогда Y=A+Bx y=y1+(x-x1)/(A+Bx)
7. y2=ax2+bx+c Y=y2, X=x2 Y= aX+bx+c
8. y=aebx+cxx Y=ln y, X=x2 Y=cX+bx+(ln a)
9. y=1/(ax2+bx+c) Y=1/y, X=x2 Y= aX+bx+c
10. y=x/(ax2+bx+c) Y=x/y, X=x2 Y= aX+bx+c
11. y=a+(b/x)+(c/x2) Z=1/x, X=Z2 y= a+bZ+cX
12. y=axbecx Y=ln y, X=ln x, A=ln a Y=A+bX+cx

4. Використання апроксимуючих функційз практичною метою

Практична необхідність в апроксимуючих функціях визначається тим, для чого призначені конкретні експериментальні дані, що описуються цими функціями. В загальному випадку одержані експериментальні дані призначені для наступного їх використання в розробках наукових теорій, для практичних висновків про те чи інше явище тощо. Складаються ці дані в наступних формах:

· таблиці;

· функціональні залежності;

· графіки;

· номограми.

Вибір форми визначається складністю її утворення і ефективністю використання. Найбільш просто утворювати таблиці, трохи складніше – графіки й номограми. За відсутністю комп'ютерів найбільш складно було створювати і користуватися апроксимуючими функціями. Ефективність використання розгляданих форм зберігання засновується на правилі: треба користуватися тими формами, які видають потрібні результати за найменший термін і з необхідною точністю.

В наш час найбільш швидко й просто створювати форми зберігання за допомогою комп'ютерів і стандартних програм типу Matlab, Mathcad, MicrosoftAccess (бази даних), MicrosoftExcel (редактор електронних таблиць). При цьому табличні форми використовуються лише в тому випадку, коли принципово неможливо виявити функціональну залежність. Наприклад, перелік корисних сайтів Інтернету зберігається мною у вигляді таблиці, що виконана програмоюMicrosoftAccess. В багатьох випадках доцільно зберігання даних виконувати у формі функціональних залежностей. Наявність персональних комп'ютерів і навіть калькуляторів інженерного типу дозволяє користуватися цими формами з мінімальними витратами часу і максимальною точністю.

На мій погляд, увесь об'єм знань, що раніше зберігався у вигляді таблиць і номограм, буде апроксимований для зберігання та використання функціями вигляду, що підходить. Наприклад, у продажу є електронні довідники (компакт-диски) хімічного складу і механічних властивостей металів, в яких у вигляді функціональних залежностей зберігаються дані при кілька тисяч марок сталей і сплавів (RusSteel, WinAlloys, WinSteel).

Ще одне застосування апроксимуючих функцій – розширення знань про предмети, що вивчаються, і явища у тих діапазонах, де експеримент провести неможливо. Наприклад, по функціях, що екстраполюють температурні властивості матеріалів в областях, які близькі до абсолютного нуля градусів, розраховують життєздатність космічних кораблів у відкритому космосі.

Третій напрямок використання апроксимуючих функцій – рішення специфічних задач в різноманітних областях народного господарства. Зокрема, інтерполяція і екстраполяція використовуються в комп'ютерній графіці для масштабування та компресії зображення. Розглянемо це на наступному прикладі.

Хай є наступна таблиця довжиною в три символи:

1 7 5

З неї треба одержати таблицю довжиною 5 символів, тобто збільшити:

Нехай таблиця задає nзначень деякої функції на інтервалі [1; n] (тутn= 3) з крокомΔ = 1 (в вихідній таблиці крок завжди повинен бути цілим числом).

Таблицю з 5 символів можна одержати двома способами. В першому випадку слід збільшити довжину інтервалу, наприклад, [1; n+2] или [0; n+1], а крокΔпри цьому залишити цілим числом. Тоді невідомі значення функції за межами вихідного інтервалу можна знайти методом екстраполяції:

1 7 5 " ? 1 7 5 ? " -6 1 7 5 3 (20)

Але в комп'ютерній графіці колір не може задаватися від'ємним числом, тому всі від'ємні числа в одержаній таблиці (20) обнуляться. В такому випадку використовують інший спосіб. Довжина інтервалу не змінюється, а змінюється крок, котрий становиться таким, що дорівнюєΔ =n/N(n, Nвідповідно вихідний та потрібний розміри таблиці), тобто Δ = 3/5. Тоді кожний символ в збільшеній таблиці (21) буде представляти значення функції на інтервалі [1; 3] з кроком Δ = 3/5. Значення f(3) відомо, значення f(3/5) інколи беруть як f(1). інші значення f(1+1/5), f(1+4/5), f(2+2/5) одержують шляхом інтерполяції:

1 7 5 " 1 ? 7 ? 5 " 1 4 7 6 5 (21)

Цей метод більш точніший і тому частіше застосовується. Для масштабування двомірної таблиці масштабують методом, що описаний, спочатку по вертикалі, потім по горизонталі та навпаки.

При стисненні зображення до визначених розмірів зменшують і зберігають зменшену матрицю, що займає менше місця в пам'яті. При виводі зображення ці зменшену матрицю збільшують, як було показано вище, до потрібних розмірів. Якщо добре підібрати розмір зменшеної матриці, то похибка зображення буде мала, а якість – більш високою.

4.1. Оптимізація технології штампування деталі „рило”

На підприємстві, де я працював влітку, у різний час з різних листів міді виготовили 4 штамповані деталі (далі – рила), з яких подальшою мехобробкою одержали кінцеву деталь „рыльце” за кресленням А-1551.005 (див. додаток 1). Для цього використовували гідропрес, який мав недостатнє зусилля для якісного штампування, не міг прижимати фланець заготівки, що обумовлювало появу гофрів на рилі і зменшення її висоти, а також був обладнаний експериментальним штампом, який не дозволяв точне центрування пуансона, матриці і заготовки (див. додаток 2).