До важливих екологічних чинників відносять світло, тепло, вологу, повітря.
СВІТЛО. Па життєдіяльність рослин впливає інтенсивність освітлення і склад світла. За відношенням до кількості світла всі рослини поділяють на світлолюбні та тіневитривалі. До світлолюбних відносять рослини луків, стенів, напівпустелі., з деревних порід ~ сосну, модрину (такі ліси називають світлохвойними). Темнохвойні представлені ялиною, кедром, ялицею. З листяних порід світлолюбними є береза, біла акація. З широколистяних порід тіневитривалими є липа, ясен.
ТЕПЛО. Від цього екологічного чинника залежить швидкість росту та розвитку рослин. Для проходження фенофаз необхідна певна сума температур, тому в жарке літо розвиток рослин відбувається швидше, ніж в холодне. Вимоги рослин до тепла визначаються їх генетичними особливостями і спадковістю походження а певних природних зон. Особливо холодостійкими є арктичні і тундрові рослини. Рослини холодних та помірних поясів сформувались в умовах щорічної зміни холодних і теплих сезонів, тому насіння в них сходить лише після проморожування. В період вегетації більшість рослин малостійкі до дії низьких температур, тому повернення весняних холодів часто спричиняє загибель квітів та зав'язків, Для сільського господарства важливим є виведення морозостійких сортів, що дозволить зменшити несприятливий вплив погодних умов. У несприятливі за гідротермічним режимом зими озимі пошкоджуються внаслідок випрівання, яке спостерігається в багатосніжні роки. У пониженнях, де скопичується вода, спостерігається вимокання посівів, а при насиченні ґрунтів водою зі снігу виникає загроза вимирання рослин.
ВОДА. Значення води як екологічного чинника пояснюється тим, що вона служить розчинником і бере участь в обміні речовин. Вода - головний компонент рослин (30-95%). Вона міститься у двох формах: вільної та колоїдне зв'язаної. За відношенням до використання води всі рослини діляться на три основні екологічні типи: гігрофіти, мезофіти, ксерофіти.
ГІГРОФІТИ - рослини перезволожених районів з високою вологістю повітря та ґрунту. Типові гігрофіти - рис, плакун-трава, калюжниця. У всіх гігрофітів є повітроносна тканина - аеренхіма. Надлишок вологи у них в умовах сильно вологого повітря виділяється шляхом гутації (плач рослин) - виділення краплин води через спеціальні клітини по краю листя. Часто гутація спостерігається перед дощем.
МЕЗОФІТИ - рослини середніх умов зволоження. До них відноситься більшість лучних і лісових, а також культурних рослин. Мезофіти мають помірно розвинуті кореневі системи та листя середнього розміру. Виділяють також перехідні групи: гігромезофіти та ксеромезофіти. До мезофітів відносяться також ефемери та ефемероїди. Ефемери - однорічні рослини з коротким періодом розвитку. Ефемероїди - багаторічні рослини з короткою щорічною вегетацією (тюльпани, нарциси, іриси). Активний розвиток ефемерів та ефемероїдів спостерігається весною в степах і пустелях, коли є достатньо вологи.
КСЕРОФІТИ - рослини посушливих зон, які можуть переносити ґрунтову і атмосферну посуху. Особливо їх багато в степах, напівпустелях і пустелях. У лісовій зоні вони зустрічаються на сухих і напівсухих схилах. Для зменшення випаровування вологи в них є пристосування: дрібне шкірясте листя, потужне опушення, посилено розвинута механічна тканина, довге коріння. У ксерофітів підвищений осматичний тиск клітинного соку. До них відносяться також сукленти - рослини з соковитим листям і стеблами, з розвинутого тканиною (алое, кактуси). Коренева система у них розвинута слабо. Значним є запас зв'язаної води.
ПОВІТРЯ. На життєдіяльність рослин впливає повітря і особливо його склад (співвідношення між СО2 та О2), щільність, рух повітряних мас. При сильних вітрах дерева ламаються. Від вітрів сильно страждає ялина. При постійних однобічних вітрах дерева формують прапороподібну крону. Позитивна дія вітру проявляється для вітрозапилювальних рослин, поширення плодів і насіння. Якщо в повітрі бракує вуглекислого газу, то зменшується інтенсивність фотосинтезу. Кисень, як відомо, необхідний для дихання рослин.
БІОТИЧНІ ЧИННИКИ. Роль зоогенних чинників особливо відчутна в умовах використання рослин тваринами як корму. У лісі великі тварини, наприклад лосі, об'їдають паростки дерев і кущів і таким чином впливають на формування їх крон, ріст, розвиток і відновлення. Лociчасто знищують посадки сосни. Дрібні тварини - фітофаги, також значно впливають на рослинність. Наприклад, миша може з'їсти від 470 до 1400 насінин ялини, що істотно впливає на відновлення цієї деревної породи. Тому молодий підріст ялини з'являється у врожайні на насіння роки. На пасовища негативно впливає витоптування. При перевантаженні їх рослинність деградує. Разом з тим тварини можуть виступати запилювачами рослин і поширювачами їх плодів і насіння.
АНТРОПОГЕННІ ЧИННИКИ. Вплив людини проявляється в епоху науково-технічного прогресу та демографічного вибуху. Цей , вплив може бути прямим (збір плодів, рослин, витоптування, сіножаті) і побічним (через зміну середовища для життя рослин). Основні форми впливу людини на рослинний покрив: зміна ареалу рослин, безпосередній вплив людини на рослинний покрив (оранка, осушення, вирубування лісів, зрошення та обводнення, випалювання, пожежі, випасання, сінокосіння, внесення добрив і забруднення навколишнього середовища; створення нових нехарактерних для природи місцезнаходжень (звалища, відвали та ін.); формування культурних фітоценозів, охорона рослинного покриву. Посилення антропогенного впливу на рослинний покрив спричинило проблему стійкості рослин до нього.
При землеустрою землекористуванні слід враховувати різну стійкість рослин до антропогенних впливів та використовувати їх індикаторні властивості, які вказують на екологічні особливості місцезнаходження та їх природний потенціал.
ОПТИМУМИ ТА ЕКОТОН
Встановлено, що кожний вид має екологічний оптимум розвитку, що впливає на розміри особин виду і фітоценотичний оптимум, який характеризується найвищою роллю виду у фітоценозі і виражається в його численності і ступені проективного покриття.
Екологічний і фітоценотичний оптимуми можуть не співпадати. Так, для сосни підходять сухі, бідні легкі ґрунти. Ялина на них не може конкурувати з сосною.
В геоботаніці все частіше використовують поняття "екотон", під яким розуміють зміну екологічних умов на межі біогеоценозу. Типовий екотон - узлісся на межі з луками чи полем.
У сільськогосподарському виробництві потрібно так планувати використання земель, щоб було достатньо екотопів, які забезпечують оптимальні умови функціонування та естетичність сільськогосподарських ландшафтів.
У фітоценозах дуже поширене явище симбіозу - взаємокорисного співіснування організмів, які відносяться до різних видів. Наприклад, співжиття бульбочкових бактерій та бобових культур. На корінні вільхи живуть актиноміцети, які засвоюють азот повітря та поліпшують її азотне живлення.
Симбіоз вищих рослин і грибів, або мікориза, характерний більше ніж для 2000 видів рослин. При цьому вищі рослини отримують зольні речовини за допомогою грибів, а гриби засвоюють органічні речовини, які синтезують рослини.
Деякі рослини (їх називають епіфітами) використовують інші рослини як місце для життя, але завдають їм великої шкоди. Вони живляться відмерлими тканинами господаря, а також за рахунок фотосинтезу.
Ґрунтові та наземні сапрофіти живляться мертвими органічними рештками. До них відносяться більшість грибів і бактерій, деякі квіткові (безхлорофільні або з малим вмістом хлорофілу) рослини з родини орхідних, лілійних тощо, які поширені в листяних лісах, де мало світла.
Безсторонньої допомоги не можуть піднятися догори ліани - рослини зі слабими стеблами. За рахунок інших живуть паразити, їх ділять на дві групи: факультативні та облігатні. Факультативні можуть вести паразитичний і сапрофітний спосіб життя. Облігатні - обов'язково паразити, їх життєдіяльність поступово спричиняє загибель господаря. Факультативні паразити швидко приводять господаря до загибелі і живляться мертвими тканинами. До числа паразитів належать бактерії, гриби, водорослі, лишайники. Серед вищих рослин паразитами є повитиця і зарази (вовчок).
Напівпаразити - це вищі рослини, які частково живляться автотрофне і частково паразитують на інших рослинах. Вони зелені, але коріння їх розвинуте слабо (шолудивник, очанка).
Кожна рослина змінює умови екотону в тих або інших напрямках на певному просторі, який називається "фітогенне поле". Добре виражене фітогенне поле мають дерева, що ростуть окремо. Прилягаючий простір дерево змінює під дією затемнення, опаду, втрати вологи, поживних речовин, за рахунок виділень листя, коріння та інших органів. Ступінь розвитку рослин, які ростуть під деревом, різна: одні розвинуті слабо, інші - сильніше, треті - вмирають.
У фітоценозах конкуренція, або боротьба за існування, спостерігається між особинами одного виду (внутрішньовидова боротьба) і між особинами різних видів (міжвидова боротьба). В результаті відбувається диференціація видів, які утворюють фітоценоз.
Результат міжвидової боротьби за існування - співпадання у рослин екологічного та фітоценотичного оптимуму. Внаслідок внутрішньовидової боротьби відбувається поступове відмирання частини особин видів з віком.
Найкращими індикаторами є види з вузькими екологічними амплітудами. Наприклад, дводомна кропива є індикатором багатих на азот грунтів.
Розроблені наступні напрямки індикації: індикація грунтів (педоіндикація), гірських порід (літоіндикація), підземних вод (гідроіндикація), багаторічної мерзлоти (геокриологічна індикація), засолення (галоіндикація) та інші.