“дошкiльнi устнови - яслi, дитячi садки, в яких виховуються та
навчаються дiти дошкiльного вiку по бажанню батькiв з немовля (3
роки) до старшого шкiльного вiку (7 рокiв)”.
Сiм'я i школа - головнi учасники виховання пiдростаючого
поколiння. Вплив сiм'ї на дiтей обумовленний родинними зв'язками.
Роль школи визначае її соцiальний статус. В “Законi України про
освiту” проходить лiнiя едностi навчання i виховання. Освiта не
зводиться до надбання певної суми знань, а розглядаеться як цiлiсний
процес “людинотворення”, формування особистостi громадянина.
Детальнiше цiль освiти - формування особистостi гармонiйно
об'еднуючої функцiї сiм'янина, робiтника; гармонiйної в вiдношеннi з
людьми, природою, культурою i самим собою.
ВУЗ - це ще один ступiнь соцiалiзацiї особистостi, пов'язаний з
фаховим вибором людини, поглибленням її свiтогляду i остаточному
закрiпленню фахової соцiальної ролi.
На нашу думку якiб не були прогресивнi методи виховання i навчання
дiтей в дошкiльних, шкiльних i позашкiльних установах, сiм'я була i
залишається головним виховним важелем суспiльства.
Славетний педагог В.А.Сухомлинський писав: “ В сiм'ї починається
суспiльне виховання. В сiм'ї,образно говорячи, закладуються корнi, з
яких виростають потiм i гiлки, i квiти,i плоди. На моральному
здоров'ї сiм'ї будується педагогiчна мудрiсть школи”.
Але самим небезпечним перiодом встановлення i соцiалiзацii
особистостi є пiдлiтковий перiод. Сучасна суспiльна перебудова
винесла молодих на крутийи злам двох епох: в однiй їм належить
навчатись i виростати, в iншiй вони житимуть i працюватимуть. Нашi
дiти стоять перед невизначенiстю.
Яким буде майбутнє суспiльство? Швидка полiтична i iдеологiчна
диференцiацiя суспiльства охопила i неповнолiтнiх. Вони починають
виявляти себе як певна соцiальна сила, з якою слiд рахуватися i яка
перебуває пiд неослабленою увагою увагою полiтизованих рухiв i
об'єднань. Не випускає з поля свого зору пiдлiткiв органiзована i не
органiзована злочиннiсть, не рiдко використовуючи їх у своїх
iнтересах. Крiм того такi соцiальнi хвороби як наркоманiя,
проституцiя, алкоголiзм зараз є проявами не тiльки дорослого життя, а
часто i пiдростаючого, менш соцiально захищеного поколiння. Нашi
пiдростаючi дiти вiдчувають гострий болючий i психологiчний
дискомфорт. Безумовно, iснує гостра потреба в спецiальному аналiзi,
що виявив би комплекс чинникiв, якi деформують процес соцiалiзацii
молодих поколiнь. Цей процес виявився занедбаним, бо навчання i
виховання держава фiнансувала за залишковим принципом i здiйснювала
його на грунтi авторитарної педагогiки. Вона проводила молодiжну
полiтику, яка по сiтi вiдтiсняла пiдлiткiв i молодь на периферiю
суспiльного життя - до сфери розваг i дозвiлля.
А що заважає дiалогу мiж пiдлiтками i дорослими? Одна з сучасних
проблем пiдлiткового становлення. Чимало обставин, але основна увага
звертається на авторитаризм старших i нiгiлiзм молодших. Авторитаризм
старших - пряме породження командно - адмiнiстративної системи
управлiння суспiльством, яка стояла над ним i законом, диктуючи свою
волю. Звичайно, не всi дорослi ураженi авторитаризмом, бо об'єктивно
iснують два типи особи: авторитарна i демократична. Перша прагне
нав'язати свою волю iншим, друга дiє через добру волю i згоду з
iншими.
Зрозумiло, такi двi рiзнi особи у ролi вихователiв провокуватимуть
неоднаковi педагогiчнi ситуацiї, бо будуть дотримуватися рiзних
прийомiв, методiв виховання. Безсумнiвно, авторитарна особа дiятиме
як прихильник авторитарноi (диктаторської, насильницької) педагогiки,
що пригнiчує вихованця,демократична особа - педагогiки спiвробiтництва
з вихованцями.
Крайнiм виявом авторитаризму у вихованнi є домашнiй, батькiвськiй
деспотизм або тиранiя матерi. Юним однаково нестерпнi обидвi форми.
Саме вiд них пiдлiтки тiкають з дому. I в них в деяких випадках слiд
шукати коренi дитячої жорстокостi.
Авторитарна особа - вихователь визнає педагогiчну ситуацiю,
акцентовану тiльки в одному напрямi - вiд вихователя до вихованця,
якого необхiдно формувати вiдповiдно до якихось завдань, вимог,
цiлей. Звiдси домiнуючим у дiяльностi такого вихователя стає метод
примушення, нотацiй, повчань. Дитину втискують до зовнi нав'язаної їй
системi вимог, правил, норм, iнструкцiй, де згасає її самобутнiсть.
При цьому вихователь, як правило,виявляє нетерпимiсть до всього, що
вiдхиляється вiд його вимог. Особливо нетерпляче вiдноситься до
iнакомислення пiдлеглих.
Мабуть, за такої педагогiчної ситуацiї важко розраховувати на
спiвробiтництво, дiалог вихователя i вихованця як рiвних, бо в нiй не
вистачає насамперед того, на що свого часу наголошував Л.М.Толстой, -
вихованого вихователя. Авторитарний вихователь не сприймає i не
потребує зворотнього зв'язку з вихованцем, коли той справляє вплив на
нього. А саме цей прцес Л.М.Толстой вважає необхiднiшим: ми можемо
виховувати iнших через себе, власну вихованiсть. Без “вихованого
вихователя” неможлива гуманiзацiя процесу виховання.
Дослiдження останнього часi виявили, що двi третини
старшокласникiв i понад половина учнiв СПТУ визначили найнегативнiшою
якiстю вчителя адмiнiстративно - командний стиль його роботи,
небажання рахуватися з iнтересами учнiв, перебiльшену, а тому часто
необгрунтовану вимогливiсть, недостатню професiйну майстернiсть. I
навпаки, наявнiсть рис, що свiдчать про демократизм учителя, учнi
вважали обов'язковим для “iдеального наставника”.
Дiалог мiж старшими i молодшими має стати джерелом гуманiзму та
демократизму в їх вiдносинах. Мова йде насамперед про органiзований
дiалог. Вiн може бути реалiзований у рiзних формах: диспут i “круглий
стiл”; спокiйна дружня бесiда i полемiчно загострений спiр; спiльне
обговорення книги, фiльму, проблем, що хвилюють i старших, i молодших
тощо. Ну, а стихiйний, спонтанний дiалог мiж дорослими i пiдлiтками
йде здавна. Його платформа не залишається незмiнною. Нинi активний
дiалог ведеться навколо проблем оцiнки минулого, теперiшнього, вибору
майбутнього. Складнiсть i серйознiсть проблеми, що обговорюється з
усiєю гостротою, виявляє потребу полiпшеня якостi спiлкування,
виховання, культури дiалогу.
Сучасна соцiологiя дослiджує фактори, якi сприяють i суперечать
дiалогу мiж пiдлiтками i дорослими в областi соцiальних орiєнтирiв
неповнолiтнiх.
На вiдмiну вiд дорослих пiдлiтки живуть у подвiйному свiтi.
Насамперед - у власному свiтi (школа, дозвiлля, спорт, дружнi
спiлкування) особливої субкультури.
Але це не заважає їм рватися в свiт дорослих, що формує життєвi
перспективи, iдеали, цiлi та засоби їх досягнення. Цей свiт вабить
багатьма принадами. Однак увiйти пiдлiтку до дорослого свiту не
легко, так само як дорослим збагнути свiт пiдлiткiв. Адже вони давно
пройшли свiй перехiдний вiк, до того ж - за iнших обставин. Так
об'єктивно виникає певна розбiжнiсть мiж поколiннями.
У свiтi пiдлiткiв є все те, що є у свiтi дорослих: бiднiсть i
багатство, жорстокiсть i доброта, добро i зло, справедливiсть i не
справедливiсть. Його рiзноманiтнiсть примушує неповнолiтнiх по
рiзному поводитися в ньому. Тому активнiсть одних - старанне
навчання, праця, спорт, музика i лiтература. Активнiсть iнших -
коробки спалених цигарок, фанатичне галасування на стадiонах, бiйки,
пиятство, наркотики. Активнiсть третiх - розбiй, крадiжки,
гвалтавання. Дзеркально вiдбивається свiт дорослих у поведiнцi дiтей,
модифiкуючись лише у часi.
Одна з таких модифiкацiй - криза вiри i сприяння демократiї як
вседозволеностi. Демократiя Украiни молода, механiзми її дiї ще
невiдпрацьованi, вони лише формуються. Вiдсутнi також i належний
рiвень загальної культури, i терпимiсть до супротивних позицiй,
думок, поглядiв, не має досвiду жити без конфонтацiї з їх носiями.
Вiдсутнiсть стабiльного порядку провокує вседозволенiсть. Хвиля
пiдлiткової агресивностi прокотилася мiстами країни i вилилася у так
званий “казанський феномен”, коли неповнолiтнi зав'язували масовi
вуличнi бiйки мiсяцями тримали мiстот в напрузi.
Демократiя справила i позитивний вплив на неповнолiтнiх. Вона
активiзувала їх, виявила риси, факти, якi ранiше були приглушеними.
Наприклад, прагнення до незалежностi, природнiсть поведiнки,
неприйняття формалiзму, казенщини у ставленi до людей, повалення
сумнiвних авторитетiв, спроби вiдкритої критики батькiв i вчителiв,
взагалi дорослих.
Криза вiри - наслiдок переоцiнки цiнностей, що проходить у
суспiльствi. ¤ї витоки - у розвiнчанi iдеалiв, за якими виховувалися
попереднi поколiння.
Комунiстичний iдеал, який мiг бути лише безмежно вiддаленою
перспективою, тлумачився як реальна мета, якої мала досягти якась
мiфiчна “ нова людина”. Тому завдання формування такої людини -
“борця за свiтле майбутнє” ставилося перед усiєю системою суспiльного
виховання.
Але виявилося, що мiж таким “iдеалом” i реальнiстю велика
дистанцiя. Нинi, за умов полiтичного плюралiзму, ситуацiя
моноiдеологiї змiнюється у нас ситуацаєю полiiдеологiї, що i
приводить до утворення нових iдеалiв.
Рiзноголосся iдеологiї виявляє себе, зокрема, у пiдходах оцiнки
нашого минулого. Однi вдаються до “перемивання кiсток”, iншi бачать у
ньому лише злочини i трагедiї, третi пересмикують факти, четвертi
прагнуть повнiстю перефарбувати iсторiю.
Така ж неоднозначнiсть й у соцiально - полiтичних орiєнтацiях на
майбутнє. Ось, наприклад, результати опитування 958 старшокласникiв i
учнiв СПТУ чотирьох мiст України (Києва, Луганська, Миколаєва, Iвано
- Франкiвська), здiйсненого науково - дослiдним центром проблем
молодi ЦК МДС за проектом “Ми i свiт полiтики” у груднi 1998 року.
Вивчалося, зокрема ставлення респондентiв до суспiльних iдей.