2 Альтернативним заходом щодо збереження конкуренції, буде перенесення витрат від комерційних втрат (крадіжок) в третю складову тарифу (витрати на транспортування) якщо йтиметься про визначення роздрібної ціни для обленерго. Як наслідок, у обленерго з’явиться стимул для зниження комерційних втрат з метою успішної конкуренції з незалежними постачальниками.
3.Незалежним постачальникам можна спробувати побудувати паралельні електромережі до тих, що перебувають у власності обленерго.
Порівнюючи вартості реалізації 1, 2,3 –ої пропозицій можемо дійти висновку, що перша і друга є менш витратними, а це важливо в нинішніх умовах. Крім того, ще не було жодної заявки від незалежного постачальника з приводу готовності побудувати аналог локальної електромережі.
[обгрунтування пропозицій та вибір альтернатив для діяльності на зовнішньому ринку]
Обгрунтуємо пропозиції щодо можливостей збільшення експорту електроенергії, перелік яких було подано в попередньому розділі.
1. Підвищити якість електроенергії є реальною справою, навіть за умов поточного рівня інвестицій в демонтаж спрацьованого обладнання електромереж. Нагадаю, що Україна вже уклала договір з Росією про з’єднання енергосистем. Цей крок, згідно з оцінками експертів дозволяє полегшувати навантаження на енергосистему в пікові періоду і цим самим сприяє підтримці частоти мережі у відповідності з прийнятними стандартами. Більше того, вважається що паралельна робота енергосистем – це спосіб полегшити процедуру торгівлі електроенергією, і що найголовніше отримати додаткові конкурентні переваги в ціні.
2. Здійснення технічного переоснащення електромереж для транспортування експортної енергії поки що є проблематичним в умовах обмеженості інвестиційних фондів власників магістральних і міждержавних електромереж (державна власність). Проте зусилля спрямовані на зменшення несанкціонованого доступу до електроенергії є цілком логічним кроком за цих умов. Зниження нормативів технологічних втрат означатиме здешевлення ціни експортованої електроенергії і дозволятиме підвищити рентабельність зазначених операцій у майбутньому.
3. Деверсифікація структури торгівельних партнерів (спробувати знайти власні незаповнені ніші на зовнішньому ринку електроенергії). В цьому контексті зазначу, що Туреччина і країни Південно-Східної Європи готові імпортувати електроенергію з України не зважаючи на частоту, що не відповідає ГОСТу – 50Гц. Проте для цього на українських електростанціях потрібно встановити спеціальні вставки - перетворювачі, що підвищують стабільність частоти. Подібними установками Західна Європа захистила свій ринок електроенергії при об'єднанні в єдину енергосистему зі східно-європейськими країнами. До Україи з пропозиціями про закупівлю електроенергії (ще до об’єднання з російською енергосистемою) зверталися такі західні фірми, як “АВВ” (США) і “Siemens” (Німеччина). Таке співробітництво могло б сприяти збільшенню інвестицій у електроенергетику і забезпечити проведення структурних перетворень у галузі в повному обсязі й у заплановані терміни.
4. Укласти угоди з іноземними постачальниками енергоносіїв про отримання взаємних вигод від здійснення Україною операцій з експорту електроенергії на давальницьких умовах. Про можливість реалізації цієї пропозиції судити поки що важко. Вона потребує більш детального вивчення і пошуку партнерів зацікавлених в її реалізації.
5. Прискорити процес створення власного незамкненого ядерного циклу (налагодження виробництва українського ядерного палива). Згідно з оцінками українське ядерне паливо буде дешевше, ніж російське, а тому в перспективі це дозволить мати більший рівень рентабельності від експорту електроеннергії, не говорячи вже про вигоди внутрішнього споживання відносно дешевої електроенергії АЕС(порівняно з ТЕС і ГЕС).
Підсумовуючи можна сказати, що кардинального збільшення експорту електроенергії з України можливе лише за умови об’єднання з європейською енергосистемою (UPTE/CENTREL), оскільки саме в Європу буде спрямований основний потік експорту електроенергії як для України та і Росії. Це потребує як модернізації української енергосистеми (створення технічних можливостей для експорту та резервних потужностей, стабілізації роботи енергосистеми тощо), так і певної зовнішньоекономічної роботи в умовах жорсткої конкуренції та безперечного дотримання усіх вимог до учасників євроенергосистеми. Ці пропозиції здебільшого вже були розглянутими урядовими організаціями. Події нещодавнього минулого, дають зрозуміти, що пріоритет надався пропозиції згідно з якою приріст експорту стане можливим за рахунок підвищення якості електроенергії шляхом об’єднання з енергосистемою Росії. Останнє твердження зовсім не означає, що заходи по реалізації інших представлених пропозицій не виконуються, але про це в наступному розділі.
6. Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями
Почну цей розділ з того, що зазначу: роль неурядових організацій у прийнятті рішень в електроенергетичній галузі є нульовою. Про те, яких заходів було вжито на урядовому рівні для реалізації зазначених пропозицій йтиметься нижче.
1. В рамках програм модернізації і технічного переоснащення підприємств електроенергетики України передбачається:
- завершення будівництва енергоблоків високого ступеня готовності на Рівненській і Хмельницькій АЕС, Дністровській ГАЕС, Київській ТЕЦ, Добротвірській та Миронівській ТЕС;
- підвищення ефективності експлуатації АЕС, модернізація та реконструкція ядерних блоків і підвищення їх безпеки;
- реконструкція і модернізація ТЕС шляхом упровадження нових технологій спалювання вугілля;
- демонтаж фізично спрацьованого та морально застарілого обладнання;
- будівництво нових ліній електропередач, реконструкція і заміна електрообладнання;
- розвиток оптиковолоконної телекомунікації тощо.
У рамках цих проектів Україна співпрацює зі Світовим банком, Європейським банком реконструкції і розвитку (ЄБРР), з компаніями та банками з Німеччини, Швеції, Данії, Франції, США, Канади, Росії та інших країн.
2.Нещодавно, прем'єр-міністр України Анатолій Кінах підтримав ініціативу Електроенергетичної ради СНД (членом якої є Україна) щодо створення паралельної роботи енергосистеми країн Центральної Європи й об'єднаної енергосистеми Співдружності. "Україна за те, щоб спільними зусиллями в скоординованому режимі вибудувати синхронну роботу не тільки усередині СНД, але і зовні (країни Центральної Європи)".
3. В недалекому майбутньому планується сполучення з енергосистемами Європи. В зв’язку з цим відомо, що PAO "ЄЕС Росії" вже домовилися з організацією "Євроелектрік" , яка об'єднує енергосистеми Європи", про проведення спільної конференції в березні 2002 року у Варшаві. На ній будуть спеціально розглядатися питання, про можливість створення паралельної роботи енергосистем СНД і країн Центральної Європи. У цій конференції візьмуть участь представники енергетичних відомств усіх країн Співдружності, в т.ч. і Україна.
4. Починаючи з 1998 року ведуться спроби організувати власний незамкнений ядерний цикл (їх ініціатором був Держкоматом). Переможцем тендера по створенню в Україні спільного підприємства по виробництву вітчизняного ядерного палива для реакторів типу ВВЕР-1000 стало російське акціонерне товариство “Концерн ТВЕЛ”. Вартість контракту складає порядку 2 млрд. USD. Концерн “ТВЕЛ” інвестує біля 100 млн. USD у будівництво заводу по виробництву тепловидільних елементів. На даному етапі реалізації проекту вже розроблено й узгоджено методику оцінки основних фондів, що будуть передані сторонами в СП. Є також перша редакція договору між урядами України, Казахстану і Росії по створенню СП з виробництву ядерного палива ВВЭР-1000. Українську сторону в СП будуть представляти: Придніпровський хімзавод, Східний гірничозбагачувальний комбінат (Жовті Води), Державний трубний інститут (Дніпропетровськ).
7. Необхідні ресурси та умови
Для здійснення запропонованих заходів не вистачає, як правило, одного - грошей, а в випадку реляції “незалежний постачальник-обленерго” політичної волі. Залишаючи дискусію про політичні та корпоративні інтереси в політиці, для політологів, зазначу, що Український уряд не має ресурсів для капітальних інвестицій в електроенергетику. Єдино можливими варіантами залучення коштів є нарощування зовнішнього боргу чи ініціація процесів приватизації в електроенергетиці. І перше і друге активно практикувалося і практикується, адже інші шляхи не передбачені.
Повертаючись до потреб України в інвестиціях для забезпечення конкурентних позицій у постачанні електроенергії, доводиться визнати, що яку б проблему у сучасній електроенергетиці не починав долати уряд, успішність цього процесу залежатиме від комплексності підходів. Під комплексністю підходів слід розуміти те, що лікувати електроенергетику потрібно в так званому “паралельному режимі”. З огляду на це – необхідний для забезпечення конкурентоспроможності (глобальної і локальної) обсяг капіталу дорівнює обсягам загальних потреб електроенергетики в капіталі. Згідно з підрахунками, які час від часу проводяться експертами, обсяг необхідних капіталовкадень постійно зростає. Для забезпечення потреб електроенергетики необхідно щорічно вливати в неї 2 млрд. доларів (http://www.business.kiev.ua/Article.html?id=17). Інші підрахунки, здійснені в 1996 році (Фінансова Україна 12.09.96) демонструють, що нашій електроенергетиці за період 1993-2005 вистачить 11.5 млрд. дол. Загальна вартість проектів, які реалізуються в традиційній енергетиці – це реконструкція ТЕС, ГЕС і ГАЕС – складає близько одного млрд. доларів. З огляду на те, що зовнішній борг вже зараз становить трохи менше від 11 млрд.дол, основний акцент по залученню інвестицій має зсунутися у бік проведення ефективної приватизації. Ефективна приватизація, відбір стратегічних інвесторів, може відбуватися лише за умов, коли інвесторам буде забезпечено гарантії повернення вкладених грошей, створено відповідно юридичну базу для їх захисту від зловживань представників державної влади тощо