Тема 2. Зміст і структура аграрної політики
1. Етапи аграрної політики
2. Цілі аграрної політики
3. Аграрна структура і її елементи
1. Аграрна політика включає наступні важливі складові:
1. Розробку науково обґрунтованих концепцій розвитку аграрного сектору
Вони формуються на основі об’єктивних економічних законів, глибокого і всебічного аналізу стану сільського господарства і господарського механізму вцілому, можливостей розвитку виробничих сил і виробничих відносин, потреб суспільства.
2. Визначення приоритетних напрямків розвитку галузей агропромислового виробництва
Визначаються вони на перспективу і на поточний період з врахуванням природно-кліматичних умов, виробничих можливостей окремих регіонів, розміщення населення по територіях.
3. Розробка міроприємств по фінансовому забезпеченню
Вони вирішують економічні і соціальні задачі села.
4. Здійснення практичних дій, які спрямовані на досягнення поставлених цілей з врахуванням вибраних шляхів їх досягнення, внутрішніх і міжнародних факторів, соціальних особливостей села. Вони включають: проведення земельної реформи, розвиток інфраструктури, розширення свободи підприємницької діяльності і обмеження монополізму.
Єдність цих 4-х напрямків формує зміст аграрної політики.
Безперспективна АП – це політика, яка не має головної концепції і орієнтована не на перспективу, а на вирішення поточних проблем.
Нереальна АП – це політика, яка обмежується лише розробкою концепцій і основних напрямків реалізації аграрних перетворень без підтримки їх практичними діями з боку держави.
Успішна АП – це політика, яка в процесі розробки і реалізації проходить 3 етапи.
Етапи формування успішної АП:
· Розробка науково обґрунтованих концепцій розвитку аграрної економіки (на основі вивчення дії економічних законів і специфіки їх прояву в сільському господарстві. Одночасно проводиться аналіз стану економічного розвитку села, різних секторів і сфер діяльності їх суб’єктів)
· Визначення основних напрямків розвитку аграрних відносин на найближчі 3-5 років і на календарний рік. На цьому етапі слід відмітити тенденції, які вже склались і рівень розвитку аграрної економіки, потенційні можливості стабілізації і зростання аграрного виробництва, а також фактори економічного і соціального розвитку села.
· Розробка практичних міроприємств по реалізації запланованих напрямків розвитку аграрних відносин в українському суспільстві.
В залежності від тривалості періоду і характеру вирішуваних завдань аграрна політика поділяється на аграрну стратегію і аграрну тактику.
Аграрна стратегія включає:
- прогнозування основних тенденцій розвитку АПК
- формує концепції його перетворення, принципи організації аграрних відносин
Аграрна тактика – курс на вирішення конкретних задач конкретного етапу розвитку агропромислового виробництва і задоволення потреб населення в продуктах харчування, а виробничої сфери в сировині на поточний момент, на близьку перспективу шляхом своєчасної зміни шляхів організації господарських зв’язків, перегрупування ресурсів.
Засобами аграрної політики являються:
політика аграрного ринку і аграрно-цінова політика;
аграрно-структурна політика;
аграрно-кредитна політика;
аграрно-соціальна політика;
аграрно-економічна політика.
2. В сучасних умовах цілі аграрної політики змінились в зв’язку з переходом аграрних підприємств (в минулому соціалістичних країн) до ринкової економіки.
В зв’язку з цим необхідні:
·досконалі закони про земельні відносини;
·визначення рівня участі держави в інвестиційній підтримці аграрного виробництва;
·проведення структурних перетворень в аграрному секторі;
·розвиток інфраструктури на селі в відтворенні з вимогами ринку.
Більш сильна орієнтація на ринок спостерігається в аграрно-політичних цілях країн Євросоюзу:
·підвищення продуктивності сільського господарства шляхом підтримки технічного процесу, раціоналізації сільськогосподарського виробництва і максимального використання виробничих факторів, особливо робочої сили;
·гарантія селянину достойного життя шляхом підвищення доходів на душу населення;
·стабілізація ринків;
·забезпечення постачання населення продуктами харчування;
·слідкування за постачанням товарів за помірними цінами.
Успіхи у досягненні цілей аграрної політики в основному залежать від того, наскільки успішно застосовуються економічні регулятори аграрної економіки, включаючи цінові, трудові, податкові, кредитні, бюджетні, інвестиційні і ін.
Перша умова досягнення цілей аграрної політики – земельна реформа:
- удосконалення різних форм володіння землею;
- розробка мір підвищення продуктивності землі;
- раціональний землеустрій;
- ефективне використання і зберігання земельних ресурсів.
Друга умова – розвиток ринкової інфраструктури:
- забезпечення доступності інформації про стан ринків, цін, види обладнання, ресурси, товари тощо;
- розширення фірмової роздрібної торгівлі;
- формування гуртових ринків по реалізації сільськогосподарської продукції;
- формування товарних бірж сільськогосподарської сировини.
Третя умова – розширення державних мір
- формування у товаровиробника почуття господаря;
- пропонування права самостійно виробляти і реалізувати вироблену продукцію на вільному ринку чи державним організаціям по заключених контрактах
- формування 2-х джерел реалізації продукції: вільний продаж за відносно високими цінами, але з комерційним ризиком; гарантований збут за більш низькими цінами.
В ринковій економіці аграрна політика реалізується через багато чисельні її носії, які представляють різні інтереси, виконують різні завдання, володіють різною компетенцією.
Виділяють прямі носії аграрної політики і носії впливу на аграрну політику.
Прямі носії аграрної політики – це особи, інстанції, які володіють законним правом приймати аграрно-політичні рішення і здійснювати аграрно-політичні міроприємства. Сюди відносяться:
· державні законодавчі і виконавчі органи: парламент, уряд, адміністрація
· напівдержавні установи і організації (сільськогосподарські палати в ФРГ)
· (при визначених обставинах) приватні організації, об’єднання, коли у відповідності з законом їм доручено вирішувати визначені завдання.
Носії впливу на аграрну політику – організації і об’єднання, які здатні в різних формах частково впливати на процес прийняття аграрно-політичних рішень і проведення відповідних аграрно-політичних міроприємств. Сюди відносяться:
· представництва і об’єднання з різних інтересів (їх називають рухомою силою аграрної політики) – союзи, групи, окремі особи, політичні партії
· наукова аграрна політика, яка в відповідності з результатами аналізу справ в сільському господарстві формує методологічну і теоретичну основу прийняття рішень в сфері аграрної політики
Науковість аграрної політики можна звести до 4-х принципів:
1. врахування дії економічних законів і законів природи
2. вивчення попереднього досвіду господарювання на селі
3. вивчення особливостей даного моменту, даного етапу
4. спирання на економічні інтереси і відповідність їх економічним законам
Досягається науковість аграрної політики шляхами:
· систематичного спостереження, аналізу, пояснень, прогнозування економічних процесів в аграрному секторі
· виявлення механізму формування і прийняття вольових рішень в сфері аграрної політики
· визначення закономірностей і тенденцій розвитку виробничих сил і виробничих відносин в аграрній сфері
· вияснення взаємозалежностей і взаємозв’язку аграрної сфери з іншими сферами народного господарства
· вивчення політичних можливостей реалізації поставлених цілей
3. Аграрна структура – результат звичайного, соціально-економічного і політичного розвитку сільського господарства в межах розвитку країни.
Аграрна структура – співвідношення економічних, технічних і соціальних елементів в аграрній сфері, обумовлених аграрним законодавством, мобільністю виробничих факторів, специфікою сільського виробництва і умовами праці та проживання населення.
Аграрна структура виражається сукупністю абсолютних і відносних показників, структурні дані являються основою для аналізу стану в сільському господарстві, їх зміна свідчить про розвиток аграрної сфери.
Аграрна структура залежить від аграрного законодавства, наскільки воно сприяє структурним перетворенням.
Аграрна структура – результат природного, соціально-економічного і політичного впливу на організацію сільського господарства.
В поняття аграрна структура включається співвідношення і взаємозв’язок всіх складових аграрної сфери: виробництва, переробки, реалізації, а саме:
- структура, якісний склад і просторовий розподіл використовуваних факторів;
- виробнича структура в сільськогосподарському виробництві і в галузях переробки;
- кількість, розподіл і склад господарств в аграрній сфері;
- структура сфери реалізації сільськогосподарської продукції.
Економічна структура аграрної політики визначається як співвідношення технічних, економічних, соціальних структурних елементів в аграрному секторі.
До технічних елементів відносяться:
сільськогосподарські підприємства;
виробничі фактори: розподіл угідь, розподіл площ, заселення, забезпечення транспортом, співвідношення видів культур, система землеробства, співвідношення видів плодів;
форми утримання тварин, виробництво, купівля, збут.