4.Г. Гегель – представник Об’єктивного ідеалізму класичної німецької філософії. “Феноменологія Духу” Г. Гегеля і його діалектика.
ІНТЕЛЕКТ ГЕҐЕЛЯ. Те, що філософія Геґеля привабила цілі юрби учнів, сталось не через особисту привабливість її творця. Геґель був непривітної, холодної та флегматичної вдачі; вже замолоду мав риси старого. До Геґеля не притягували також його лекції: він був напрочуд поганим оратором. Його твори також не були особливо привабливими: їх стиль та термінологія поєднували неясність із педантизмом. Натомість приваблював сам зміст доктрини:
. грандіозне починання, що полягало у включенні всіх філософських проблем у систему та їх розв'язку згідно одного принципу.
Ще ніколи філософ не віддалявся від емпіричної наукової праці далі, ніж це зробив Геґель. Однак він був неабияким ерудитом, особливо в царині історії. Але свої знання застосовував тільки тоді і в такій формі, яка була потрібна для його спекуляцій. Це був чистої води спекулятивний розум. Йому була притаманна виняткова здібність до систематизації ідей. З цією здібністю поєднувалась незвичайна абстрактність мислення. В цьому відношенні він перевершив усіх філософів, що діяли перед ним. Реальний світ не мав влади над розумом і не міг відірвати його від маніпулювання абстрактними ідеями. Проте він вважав себе тверезим та строгим мислителем і плодам своїх спекуляцій надавав тверезого, схематичного вигляду.
У той час було багато мислителів, споріднених із Гегелем: прагнення створити універсальну систему, спекулятивний абсолютизм — усе це споріднювало його з рештою німецьких ідеалістів. Однак було й таке, що відрізняло його від них, які, так само як і Шеллінг, були захоплені духом романтизму. Пристрасть Геґеля до жорсткої та регулярної структури мислення, а також до схем, була протилежністю романтизму. Різниця вдач Геґеля та Шеллінґа була такою великою, що немає нічого дивного в тому, що їх співпраця з часом перетворилась на гострий антагонізм.
Спрямованість філософії Геґеля — на відміну від природничої орієнтації Шеллінґа — була гуманістична, особливо історична. Найбільшими знаннями він володів у царині історії. У філософії та історії філософії проявив себе найповніше.
ТВОРИ. Першим великим твором енського періоду, в якому в чистому вигляді викладено основну доктрину Геґеля, була «Феноменологія духа» («Pha-nomenologie des Geistes») — 1807. Наступний великий твір з'явився в баварському періоді; це була тритомна «Наука логіки» («Wissenschaft der Logik», 1812— 1816) . Повний виклад своєї системи він дав в «Енциклопедії філософських наук» («Encyclopadie der philosophischen Wissenschaften im Umrisse», 1817) , пізніше ще вдвічі збільшеній у 1827 та 1831 pp. Всі філософські дисципліни Геґель опрацював у берлінських лекціях; рукописи цих лекцій були видані вже після його смерті; серед інших це були «Філософія релігії», «Філософія історії» та ін.
ПОПЕРЕДНИКИ. Геґель був останнім з великих німецьких ідеалістів. На нього безпосередній вплив мав Шеллінг, але найважливіші чинники його філософії — сама ідеалістична позиція та діалектичний метод — були лише розвитком ідей ініціатора руху, Ґотліба Фіхте. Деякі моменти його доктрини були підготовані менш відомими мислителями попереднього покоління. Напр., доктрину тотожності мислення та буття запропонував Барділі, переконання про суперечливий характер дійсності — Фрідріх Шлеґель, естетичні погляди — Фрідріх Шіллер.
ПОГЛЯДИ. 1. Еволюційний ідеалізм. Геґель приєднався до ідеалістичної j позиції Фіхте і вважав подоланим буденне переконання, що речі існують \ незалежно від мислення. Дуалізм думки та речі є хибним. Тільки мислення є j первинним, а речі є його витворами.
Тому саме в мисленні слід шукати первісну природу буття. Слід прийняти також і те, що буття, як мислення, має логічну природу. Складником буття є те ж саме, що і складник логічного мислення: поняття. І загальність, що становить сутність поняття, також становить сутність буття, тоді як усе те, що одиничне, є лише його вторинним проявом. Вірний цьому універсалістському погляду, Геґель у кожній сфері явищ наголошував на загальних властивостях як на сутнісних і нехтував одиничні властивості.
По-друге, наголошував на цілісності буття: тільки в цілісності воно є абсолютом. Тільки тоді, коли буття береться в цілісності, до нього стосується твердження, що воно є раціональним та логічним. Окремі випадки, які емпіристи вважають буттям, не тільки не є раціональними, вони не є також буттям. Раціональними вони стають тільки у зв'язку з цілісністю буття. і Аналогічно Геґель розумів істину: нею може бути лише твердження про цілісність буття. Таким чином, він використовував поняття буття та істини інакше, ніж переважна більшість людей, тому немає нічого дивного в тому, що його тези були для загалу одним великим парадоксом.
По-третє, Геґель вважав, що буття в своїй сутності повинно бути мінливим, бо інакше воно не могло б породити такого різноманіття форм, які притаманні йому. Всупереч думці, що все, що абсолютне, повинно бути незмінним, якої дотримувалась традиція елеатів та Платона, Геґель став на бік Геракліта й Арістотеля. Він вважав, що в природі буття закладений невпинний розвиток, тобто розвиваючись буття породжує щораз нові форми. Таким чином, із переконанням про логічну природу буття він поєднав переконання про його еволюційну природу.
Оскільки буття має логічну природу, то його розвиток підлягає логічним законам. Кожен його стан логічно випливає з попереднього стану, а те, що логічно випливає, є необхідним, тому вся дійсність в усіх своїх станах та проявах є необхідною. Далі, те, що є необхідним, згідне з розумом. Отже, вся дійсність, яка була для Геґеля логічною та необхідною, була також і розумною. В протилежність до іншої форми ідеалізму, яку представляв Шеллінґ і яка прямувала до пізнання шляхом інтуїції, ідеалізм Геґеля був радикально раціоналістичним.