3. Просвітницько-виховна робота.
Робота товариства широко висвітлюється у періодичних виданнях. У самому заснуванні товариства ВПУВ, в згуртуванні вчительства навколо національно-професійних інтересів і формування національної самосвідомості у населення, неабияке значення мав часопис "Промінь". Велику пропагандистську роботу в справі створення професійної організації українських народних вчителів виконав щоденний часопис "Діло". Часопис "Промінь" залишався органом товариства до вересня
1907 р.
У жовтні 1907 р. у Львові з’явився незалежний орган українського вчительства "Луна" (редактор Ю.Левицький), через місяць ним став фактично часопис "Наше слово". В цих періодичних виданнях публікувалися полемічні статті, що погрожували єдності українських народних вчителів. І тому через півроку, в травні 1908 р. періодичним органом народних вчителів став "Прапор" у Львові (редактор Ю.Лотоцький), видання якого було перенесено у вересні того ж року до Коломиї де його редагував І.Петришин. А з 1909 р. цю роботу розпочало товариство "Видавнича спілка українського вчительства", організована ВПУВ. Після припинення його діяльності у 1912 р. було започатковане видання нового органу товариства ВПУВ під назвою "Учительське слово", перший номер якого вийшов у світ 15 вересня 1912 р .
Взагалі було зроблено немало. Слід окремо згадати “Видавничу Спілку українського вчительства” в Коломиї, котра починаючи з 1909 р. взяла на себе обов’язок за рахунок власних коштів видавати написані членами товариства “Взаємна поміч” книжки, брошури, часописи як літературно-наукового змісту, так і політичні. Дохід від їх продажі йшов на рахунок товариства. “Видавнича спілка” здійснювала і благодійсну діяльність. Як правило, це були пожертвування на розвиток українських шкіл, інтернатів, учительських семінарів.
Приємною новиною для вчителів було відкриття готелю “Учительський приют” у Львові 15 липня 1909 р. для членів товариства, які могли скористатися ним за невелику плату.
Ще одна цікава ідея, яка визріла в товаристві “Взаємна поміч українських вчителів” і котрій так і не судилося здійснитися – створити разом із організацією “Учительська Громада” “Секцію Педагогічну” при Науковім Товаристві ім. Шевченка. Адже яким чином вчителі могли навчати та виховувати учнів, якщо майже не було українських підручників, а лише іноземні переклади і ті зроблені абияк. Відсутня була загальноприйнята термінологія у всіх галузях людського знання. Народні вчителі вимагали таких книг та навчальних посібників, які б виховували повагу до свого національного та знайомили із загальносвітовими надбаннями.
ІІІ. Захист фахових інтересів педагогів.
1. Найважливі проблеми українських педагогів.
В другому розділі автор книги проаналізував подальший розвиток українського національного руху, зокрема, довготривалу боротьбу за політичні права українських педагогів. Адже на початку ХХ століття шкільне питання стало найголовнішим серед усіх національних справ українців. Основним завданням в освітній справі була націоналізація школи і пристосування її до потреб українського суспільства, його завдань, життя і обставин. Це виконати було неможливо не вирішивши найважливіші проблеми українських педагогів: підвищення заробітної платні, поліпшення умов праці, зміни дисциплінарного законодавства та ін. Слід сказати, що матеріальне становище вчителів Галичини було чи не найгіршим в усій Австрії. На Конгресі народних вчителів в Австрії, що відбувався 2 листопада 1907 р., депутат парламенту і народний вчитель із Буковини Спинул заявив: "На Буковині українці мають більший вплив і тому підвищення вчителям заробітної платні вже відбулося. В Галичині до цього ще далеко, бо школа в руках шляхти, яка ставиться вороже до розвитку культури серед народу і була би рада, якби українські школи спорожніли, а народ якнайдовше був без освіти". І не тільки проблема заробітної плати хвилювала вчителів, а й грубе втручання Крайової Шкільної Ради та адміністрації на місцях в роботу педагогів, суворі дисциплінарні покарання тим, які були невигідними для влади, брак підручників, шкільного приладдя, науково-методичної літератури та інші. Згуртування вчителів навколо професійних товариств відбувалося з метою вирішення саме цих проблем. Але реально покращити своє становище можна було тільки одним шляхом: добитися прийняття прогресивних законів у галузі шкільництва. Товариство "Взаємна поміч" разом із іншими вчительськими організаціями, які ставили на перший план захист фахових інтересів працювали чимало в цьому напрямку. Цілком зрозуміло що найактивніша діяльність проводилася в Галичині, так як соціальне становище педагогів вимагало цього. Однією із перших політичних акцій ВПУВ разом із польським професійним товариством було скликання
17 лютого 1907 р. загальнокрайового вчительського віча в Галичині, на яке прибуло близько 9 тисяч народних вчителів. Резолюція віча, яка була передана краєвому маршалку, вимагала прирівняти оплату праці педагогів до заробітної плати урядовців трьох найнижчих рангів. Це й стало бойовим кличем українських народних вчителів.
Щоб впровадити це рішення в життя, потрібно було створити демократичний законодавчий орган, який із розумінням би підходив до вчительських проблем. Тому Крайовий виконавчий Комітет Народного вчительства в Галичині звернувся із закликом до вчителів взяти участь у парламентських виборах, щоб підтримати тих кандидатів, які симпатизують народній школі і вчительству. Результатом цього звернення стало створення повітових вчительських виборчих комітетів, які співпрацювали із виборчими комітетами демократичних партій, сприяючи перемозі тих депутатів, які беззаперечно підтримували вчительські вимоги. Ця політична акція народного вчительства мала значний успіх. Завдяки активній позиції педагогів українці мали поважне представництво у віденському парламенті (33 депутатські мандати тільки від самої Галичини). Проте за такий політичний поступ вчительство поплатилося репресіями з боку шкільної влади (дисциплінарні покарання, службові переміщення і т. і.). Але вони не стали перешкодою до участі вчителів у виборчій компанії 1911р. (завдяки їхній пропаганді зміцнилося українське парламентське представництво) та 1913 р. під час виборів до галицького сейму (було вибрано 30 депутатів українців). У статті "По виборах" в "Учительському слові" 15 липня 1913 р. було написано: "Для досягнення такої славної перемоги української ідеї вчительство зробило немало і, головним чином, народне вчительство. Воно — свідоме своїх громадянських прав та патріотичних переконань — не стало позаду інших верств". Серйозний крок вперед у цьому плані було зроблено 8 квітня 1914 року, коли "Крайовий комітет політичної організації українського вчительства" вирішив на своєму засіданні висунути ряд вчительських кандидатур до сейму і затвердив їх список. Кандидати почали об’їздити виборчі округи, але Перша світова війна перешкодила цій акції.