Перед товариством в кінці 1905 р., після заснування 28 грудня професійної організації польського народного вчительства "Товариство народних вчителів в Галичині" з центром в Кракові, яка ставила собі за мету згуртувати вчительство Галичини, стояла проблема об’єднатися в спільній організації з польськими педагогами в боротьбі за свої професійні права чи йти власним шляхом. З цього приводу газета "Промінь" у статті під назвою "Акція краківських вчителів у справі організації галицького вчительства" писала: "Було би гріхом збирати гроші на ціль товариства котре не дає гарантії, що його діяльність не буде для нашого народу шкідлива''. Саме тому, провід товариства ВПУВ скликав на 1 листопада 1906 року представників Окружних Відділів, які створили "Центральний організаційний комітет українського вчительства''. Ним керував провід товариства. Комітет вирішив остаточно, що українське народне вчительство повинно і надалі об'єднуватися навколо своєї національної професійної організації. Проте він не виключав співробітництво із професійними товариствами інших народів. З цією метою була створена так звана "Спільна Делегація", що складалася із 16 членів (8 із них представники товариства "Взаємна поміч галицьких і буковинських вчителів; друга половина була від польського 'Товариства народних вчителів в Галичині".)
Боротьба за свої професійні й громадські права була за своїм змістом політичною боротьбою, яку не могла вести відкрито й безпосередньо ВПУВ, організація, що діяла на підставі затвердженого владою статусу. Її могли очолити незалежні від урядових структур організації. Ними й були: "Центральний організаційний комітет" і "Спільні делегації".
"Центральний організаційний комітет" доповнював діяльність "Взаємної помочі" й ставив перед собою завдання згуртувати вчительство до боротьби за свої професійні й громадські права на політичному терені. Його організаційна структура носила напівконспіративний характер. До складу комітету входили представники всіх Окружних Відділів, яких вибирали на річних Загальних зборах на один рік. Ним керувала Наглядова Рада ВПУВ. Мав комітет і власні кошти, якими розпоряджався Виконавчий Відділ, що складався із 5 чоловік. Він мав завдання підтримувати зв'язки із всіма вчительськими організаціями Австрії.
Члени комітету входили до складу "Спільних делегацій"; вони на своїх засіданнях обговорювали професійні, шкільні, освітні, суспільні та політичні питання, про які повідомляли широкий учительський загал, так як одночасно були і повітовими організаторами.
Якщо в житті галицького вчительства дане товариство відігравало важливу роль, то про буковинських вчителів це сказати було важко. На Буковині вдалося організувати тільки 4 Окружні Відділи. І ті активної роботи не проводили. Тому на Загальних Зборах буковинських членів "Взаємної помочі", що проводилася в Чернівцях 23 грудня 1906 р. Дирекція Львівської Централі погодився на заснування автономної Експозитури (Секції) "Взаємної помочі" для Буковини з центром у Чернівцях. Було розроблено положення про її діяльність. Незважаючи на широку автономію буковинської Експозитури, цю організацію зробити популярною серед вчительства не вдалося. Переважна більшість педагогів Буковини трималася осторонь неї. Адже діяльність товариства “Взаємна поміч галицьких і буковинських учителів” була більш близькою саме для галицьких вчителів, матеріальне становище яких було вкрай погане. На Буковині були створені інші товариства, які займалися захистом фахових інтересів педагогів.
Провід товариства розумів, що без підтримки урядових структур, без прийняття конче необхідних законів вирішити педагогам свої фахові проблеми неможливо. Отож, потрібно було голосно заявити про себе і свої вимоги. З цією метою українське і польське професійні товариства вирішили скликати крайове вчительське віче. Щоб ця політична акція була масовою (тільки тоді вона могла справити відповідне враження на урядові структури) було створено "Крайовий Виконавчий Комітет Вчительського Віча", який зайнявся його організацією. Він продовжував свою діяльність (організовував вчительські збори, закликав педагогів до участі у виборах, звертався із вимогами щодо поліпшення їх становища до представницьких органів) і після проведення вчительського віча 17 лютого 1907 р. З цією метою 2 квітня цього ж року було створено "Крайовий Виконавчий Комітет Народного Вчительства в Галичині", що складався із представників від українського товариства "Взаємна поміч" і польського "Товариства народних вчителів у Галичині". Після проведення даних заходів в 1907 р. відбулося хоч і незначне, але все ж таки підвищення заробітної платні вчителям.
Крім співробітництва ВПУВ із професійними вчительськими товариствами в Галичині, воно також вдалося до міжорганізаційних контактів із педагогічними організаціями всієї Австрії. 12 серпня 1908 р. "Взаємна поміч" стало членом новозаснованого товариства "Союзу слов'янського вчительства". Делегати від ВПУВ брали участь у Загальних Зборах та в засіданнях виділів товариства. Співпрацювала ВПУВ із створеною в 1910 р. німецькими товариствами Австрії організацією "Австрійський комітет реформи школи" та "Німецько-австрійською спілкою вчителів".
Була створена 25 листопада 1912 р. "Спільна делегація" із представників "Союзу слов'янського вчительства Австрії" та організації німецького вчительства із 16 чоловік (8 німців і 8 слов'ян) для зустрічей із представниками уряду та парламентських клубів. Представники ВПУВ брали участь у Загальному Зборі сербського вчительства "Учительська Співпраця" в Білорусі, що походив з 19-21 серпня 1912р. На перший всеукраїнський з'їзд народного вчительства в 1914 р. завітали народні вчителі із Чехії і Словакії. Та найважливішою справою для товариства ВПУВ було залучити якомога більше членів до своєї організації і перетворити інертну вчительську масу на свідому. Ця справа йшла не завжди гладко. Загальні Збори товариства яскраво демонстрували це.
Спочатку народне вчительство із великим захопленням сприйняло створення нового товариства. Можна було почути з уст не одного вчителя, що ми створили собі таку організацію, яка робить нестрашними для нас несправедливі дисциплінарні покарання та різні матеріальні кривди. І коли б педагоги з таким ентузіазмом ставилися і надалі до свого товариства, коли б вчасно сплачували внески, без яких діяльність його просто була б нереальна, то надії покладені на “Взаємну поміч українських вчителів”, якщо не повністю, то частково були б виправдані. Кінець 1907р. показав, що загал учительства не звик ще до тяжкого ярма організаційних обов’язків. За час дворічного існування “Взаємної помочі” до неї належало 1363 членів. Це говорило про те, що за два роки існування організації не вдалося згуртувати навіть 50% українського народного вчительства. Товариство мало офіційно зареєстрованих 57 Окружних Відділів у Галичині та 4 на Буковині. З галицьких філій проводили деяку роботу 15-20% із них, а буковинські – ефективної діяльності не вели.
На Загальних Зборах, що відбулися 7 квітня 1909 р. було повідомлено, що товариство "Взаємна поміч" налічує 2030 членів. Але більша частина з них не сплачує внесків. Отож, фактично в товаристві було 724 члени. Щодо відношення вчительського загалу до професійної вчительської організації "Прапор" в 1909 р. писав: "Зрозуміло кожному, що наша організація важливої мети перед собою не ставила і користі (окрім позичок) не дає. Переслідує товариство якісь вимріяні, високі ідеали". Незважаючи на деякі зміни, внесені до статуту (сплативши членський внесок 1 крейцер, можна було входити до двох товариств ВПУВ і кредитного "Взаємна поміч учительська"; було реорганізовано секцію правового захисту педагогів) кількість членів професійної вчительської організації зменшувалася. Проте Дирекція товариства, тепер уже під керівництвом Маріяна Якимовського (1909-1915 рр), трудилася не покладаючи рук і це дало свої результати. Можливо саме тому, починаючи з 1911 р. в роботі товариства спостерігається значний поступ. Кількість членів ВПУВ становила 1060 чоловік, а тих, хто не платив членських внесків було дуже мало. Розпочинається загальне пожвавлення професійного вчительського руху. Про це свідчить заснування так званого "посмертного фонду" для допомоги сиротам та вдовам померлих народних вчителів, "Учительського організаційно-виборчого комітету" в 1911 р., проведення З'їзду українського вчительства 22 вересня 1912 р., створення "Педагогічно-наукової комісії" з метою популяризації тодішніх науково-педагогічних видань, формування новітньої української національної педагогіки. В 1914 р дня проведення масових політичних акцій було створено "Крайовий комітет політичної організації українського народного вчительства", із нагоди 100-ліття з дня народження Т.Шевченка проведено перший всеукраїнський з'їзд народного вчительства.