Коломийський коледж комп‘ютерних наук
Порівняльний аналіз демократичного та тоталітарного режиму.
Виконала
Студентка групи КД – 21
Дмитренко М.В.
Перевірив:
Самокишин Т.І.
План.
1. Політичний режим: типологія та основні характеристики.
2. Характерні ознаки тоталітарного політичного режиму.
3. Демократія, як спосіб функціонування політичної системи.
1. Політичний режим: типологія та основні характеристики.
Політичний режим - це система способів і методів правління державно організованим суспільством, система способів і методів організації суспільства та організації політичної влади, що визначають характер поліпшення життя в країні, рівень політичної свободи.
Щодо типології політичних режимів то найпоширенішою в світовій політиці, науці і політичному режимі і традиційною для вітчизняної політології є та, що полягає у прославленні демократії різним недемократичним режимам. Змісти політичного режиму визначається взаєминами між двома політичними субстанціями – владою і свободою. Саме обсяг повноважень влади, способи і методи її діяльності, ступінь свободи індивідів дозволяють належно оцінити характер існуючому в суспільстві політичного режиму.
Значну увагу характеристиці політичних режимів приділяв у своїх працях Аристотель.
Ознаками виділення політичного режиму в окремій тип є:
- спосіб формування органів влади;
- співвідношення між гілками влади;
- становище і роль політичних партій та громадських організацій;
- правовий статус особи;
- рівень економіко-господарського розвитку;
- рівень політичної свідомості суспільства;
- порядок функціонування правоохоронних органів і паралельних органів;
- встановлена правова система, її особливості і характер;
- історичні, культурні традиції, звичаї народу тощо;
З виділенням ознак можна зробити висновок, що політичні режими розрізняються на основі аналізу співвідношення і взаємодії держави і громадського суспільства.
В. Якушик пропонує таку класифікацію політичних режимів:
1) режими постійні та тимчасові,
2) режими нормально та надзвичайного функціонування,
3) конституційні та неконституційні;
4) режими функціонування правової держави, режими революційної законності та режими свавілля (відсутність законності);
5) світські, релігійні, атеїстичні
6) безпартійні, одно- , дво- та багатопартійні
7) цивільні та воєнні;
8) режиму, що мають досить стабільну та надійну внутрішню опори на такі, що постійно потребують постійної підтримки ззовні;
9) режими, котрі опираються лише на національні інститути влади та такі, що підтримуються за допомогою діючих на території інститутів, які представляють законні сили;
10) режими, що мають реально постійною і активною сферами своєї діяльності у весь світ на такі, котрі у своїй діяльності фактично обмежені рамками своєї країни і мають лише окремі компоненти загально планетарної системи забезпечення національних інтересів.
2. Характерні ознаки тоталітарного політичного режиму.
Тоталітаризм (від ар. totalite – сукупність, повнота, від лат. Totus – весь цілий) – це політичний режим, який характеризується повним контролем держави над усіма сферами людського життя, фактичною ліквідацією прав і свобод громадян, репресіями щодо опозиції та інакодумців.
Щодо авторства цього терміну, то думки вчених розділилися називаючи Б.Муссоліні, Д.Дженшіям, Дж. Амендолу, П. Габешши. Перша спроба наукового аналізу належить німецько-американській дослідниці Х. Андерт у праці “Походження тоталітаризму” (1951). Вона знаходить початки тоталітарної ідеології в діалектичному розумінні історії в перевазі теоретичного над політичним життям. Тобто відбувся відхід від тих політичних вартостей носіями яких були стародавні греки, а пізніше західноєвропейський громадянин у буржуазно-ліберальній конституційній державі. Це спричинило атомізацію суспільства, розпад авторитету, традиції, релігії. На базі атомізації та утворення маси виникло нове безкласове тоталітарне суспільство, тобто походження тоталітаризму Х. Арендт бачить у зламі класового суспільства і відсутності будь-якої суспільної структури. Вона наголошувала, що тоталітарна влада не припускала ніякої діяльності, наслідки якої неможливо передбачити, а тому тоталітарний рух повинен був усіх обдарованих, талановитих, незалежно від їх політичних орієнтацій замінити шарлатанами і дурнями, бо такі люди є найбільшою гарантією стабільного режиму.
Основні ознаки тоталітарного режиму:
- жорстокий контроль політичної влади над усіма сферами життя суспільства в цілому і кожної особи зокрема;
- відсутність легальної опозиції;
- наявність обов‘язкової для всіх офіційної ідеології;
- непримиримість до політичного інакодумства;
- знищення громадянського суспільства;
- проголошення принципу політичної єдності держави і народу;
- повна монополізація влади політичним лідером, який представляє законодавчу і виконавчу владу;
- існування широкого суспільно-політичного руху, що забезпечує тоталітарній владі масову підтримку;
- всезагальна лояльність громадян досягається під загрозою терору;
- державний монополізм в економіці.
Між дослідниками ведеться дискусія щодо того чи іншого, чи є обов‘язковою ознакою тоталітаризму ліквідація багатопартійності і абсолютне планування у суспільному житті однієї партії. Зокрема В. Яку шик зауважує, що у деяких країнах з тоталітарним режимом зовсім немає політичних партій, в інших – одна, ще в інших – дозволяється діяльність кількох партій, які відзначають провідну роль партії-гегемона.
Формами прояву тоталітарного режиму є комунізм, сталінізм, фашизм, нацизм та інше. Історично першою формою тоталітаризму є комунізм радянського типу, сформований після 1917р. У 1922 р. В Італії був встановлений такий вид тоталітаризму, як фашизм. В Німеччині виникає новий суспільний устрій – націонал-соціалізм котрий мав чимало спільних рис з фашизмом та радянським комунізмом.
3. Демократія як спосіб функціонування політичної системи.
Термін “демократія” походить від грецького demos – народ і kratos – влада, що означає “народовладдя”. Дослідники стверджують, що вперше цей термін зустрічається у творчості давньогрецького мислителя Геродота.
У науковій літературі термін “демократія” має такі основні значення:
· народовладдя, яке передбачає участь усіх громадян в управлінні суспільними та державними справами;
· форма державного правління, яка дозволяє різноманітним суспільним групам брати участь в управлінні;
· реальна свобода для всіх.
Демократія – це така форма організації та функціонування політичної системи при якій існують рівні можливості, для здійснення прав і свобод кожного члена суспільства.
Зміст демократії складають права і свободи людини , рівність, соціальна справедливість, солідарність.
Кожна людина розуміє демократію по-своєму: для когось вона ідентифікується зі свободою, для когось зі сваволею, одні акцентують на тому, що це система правління, яка максимально забезпечує за людиною її природні права та свободи, а інші наголошують на необхідності більшого правопорядку у демократичній державі, за словами американського президента А. Лінкольна, демократія – це “влада народу, із народу і для народу”.
Головною особливістю кожної демократичної системи є принцип: ніхто не має права змушувати людину підкорятися владі, яку вона обирала і яка не відстоює її інтересів та загальне добро народу.
Демократію характеризують:
- визначення народу єдиним джерелом влади, сувереном у державі;
- рівноправність громадян (як мінімуму – рівність їх виборчих прав);
- підпорядкованість меншості волі більшості при прийнятті рішень та їх виконанні;
- виборність законодавчих органів влади;
- пріоритет прав людини над правами держави;
- обмеження влади більшості над меншістю;
- повага більшості до права меншості мати власну точку зору і відстоювати її цивілізованими методами;
- верховенство закону в усіх сферах суспільного життя;
- розподіл влад з межею недопущення її надмірної концентрації у єдиному центрі.
Сучасна модель демократії – плюралістична демократія. Це система представницького правління, за якої уряди обираються народом і є відповідальними перед ним.
Демократичній системі правління приймаються такі ознаки:
- можливість змінити уряд без застосування сили;
- легальність опозиції;
- вільна преса, відкритість цензури;
- можливість висловлення різних ставлень, оцінок, критики органів державної влади та місцевого самоврядування;
- великий рівень участі громадян у політичному процесі;
- гарантовані права і свободи людини й громадянина;
- регулярні., чесні конкурентні вибори, у яких беруть участь усі групи населення;
- по-справжньому конкурентна боротьба за владу.
Протягом ХХ ст. відбувалася значна еволюція демократичного ідеалу. Якщо Й. Шумпер австрійсько-американський теоретик демократії вважав, що для демократичного режиму достатніми є такі риси, як загальне виборче право, конкуруючі партії, що сьогодні вважаються обов‘язковим, щоб ці демократичні процедури ще й вели до демократичних результатів як відповідальність еліти перед народом, замученість мас до політики, захищеність меншості.
4. Принципи та основні ознаки демократії.
Серед основних принципів виділяється:
1) принцип більшості. Рішення з певного питання вважається прийнятим, якщо його підтримує більшість від тих, хто бере участь у прийнятті рішення. Проте дії більшості не можуть ліквідовувати права меншості, які захищаються демократичними законами та політичними інститутами держави. Влада більшості повинна гармонійно поєднуватися з гарантіями права різноманітних меншин – етнічних, політичних, релігійних та інших.