на підставі заяви капітана, даних суднового журналу, опитування капітана, а в разі потреби — інших свідків зі складу суднового екіпажу складає акт про морський протест і засвідчує його своїм підписом і гербовою печаткою.
Прийняття заяви про морський протест від капітанів іноземних суден і складання у цих випадках актів про морський протест може здійснюватися відповідними консульськими представниками іноземних держав в Україні на умовах взаємності.
Судновласник відповідає за своїми зобов’язаннями майном, що йому належить, на яке згідно з чинним законодавством України може бути звернено стягнення.
Відповідальність судновласника обмежується межами, передбаченими у статті 352 цього Кодексу, щодо вимог, які незалежно від їх правової основи виникли внаслідок:
1) заподіяння смерті або ушкодження здоров’я особі, яка знаходиться на судні, чи втрати або заподіяння шкоди майну, що знаходилося на судні;
2) заподіяння у зв’язку з плаванням або експлуатацією судна шкоди особам або майну, що не знаходилися на судні.
Якщо шкода, зазначена в пункті 2 цієї статті, заподіяна особою, яка не знаходилася на судні, судновласник, відповідальний за дії і упущення цієї особи, може обмежити свою відповідальність, якщо дія або упущення були пов’язані з судноводінням або управлінням судном, із завантаженням, перевезенням чи вивантаженням вантажу, багажу або ручної кладі чи з посадкою або висадкою пасажирів.
Відповідальність судновласника не може бути обмежена, якщо доведено, що шкода стала результатом його власної дії з наміром заподіяти таку шкоду або через самовпевненість з усвідомленням можливості її заподіяння.
Обмеження відповідальності на підставі статті 349 цього Кодексу не застосовується щодо вимог:
1) викликаних рятуванням або про внесок, пов’язаний із загальною аварією;
2) членів екіпажу та інших працівників судновласника, обов’язки яких пов’язані з судном, а також їх спадкоємців або громадян, що мають право на одержання від них утримання, якщо за законодавством, яке регулює відносини цих осіб з судновласником, його відповідальність за цими вимогами не може бути обмежена або вона перевищує межі, передбачені статтею 352 цього Кодексу;
3) пов’язаних з підняттям або віддаленням затонулого майна;
4) про відшкодування збитків від забруднення нафтою або іншими речовинами, шкідливими для здоров’я людей або живих ресурсів моря, коли до відповідальності за цю шкоду застосовуються правила глави 4 розділу ІХ цього Кодексу;
5) про відшкодування ядерної шкоди, коли до відповідальності за цю шкоду застосовуються правила глави 5 розділу IX цього Кодексу.
Межі, якими може обмежуватися відповідальність осіб, зазначених у статтях 348 і 355 цього Кодексу, є:
а) щодо вимог, викликаних втратою життя або ушкодженням здоров’я:
для судна місткістю не більше 500 одиниць — 333000 розрахункових одиниць;
для судна, місткість якого перевищує 500 одиниць, до зазначеної суми додається така сума на кожну одиницю:
від 501 до 3000 одиниць — 500 розрахункових одиниць;
від 3001 до 30000 одиниць — 333 розрахункові одиниці;
від 30001 до 70000 одиниць — 250 розрахункових одиниць;
понад 70000 одиниць — 167 розрахункових одиниць;
б) щодо будь-яких інших вимог:
для судна місткістю не більше 500 одиниць — 167000 розрахункових одиниць. До зазначеної суми додається така сума на кожну одиницю:
від 501 до 30000 одиниць — 167 розрахункових одиниць;
від 30001 до 70000 одиниць — 125 розрахункових одиниць;
понад 70000 одиниць — 83 розрахункові одиниці.
Якщо сума, обчислена стосовно вимог, пред’явлених у зв’язку з втратою життя або ушкодженням здоров’я, є недостатньою для оплати повністю таких вимог, то сума, обчислена стосовно таких вимог, використовується для оплати несплаченого залишку цих вимог на пропорційній основі нарівні з будь-якими іншими вимогами, передбаченими пунктом “б” частини першої цієї статті.
Для цілей обмеження відповідальності:
1) під місткістю суден з механічним двигуном слід розуміти чисту місткість судна з додаванням до неї об’єму машинного відділення, а під місткістю решти суден — їх чисту місткість;
2) межі відповідальності будь-якого рятівника, що діє не на судні або що діє виключно на судні, якому або стосовно якого він надає послуги з рятування, обчислюються на підставі місткості в 1500 одиниць.
Межі відповідальності, передбачені у статтею 352 цього
Кодексу, застосовуються в сукупності всіх вимог, що виникли з якої-небудь однієї події і пред’явлені до одного судновласника та осіб, названих у статті 355 цього Кодексу.
Якщо судновласник, відповідальність якого обмежується на підставі статті 350 цього Кодексу, має право на зустрічну вимогу, що випливає з тієї ж самої події, обмеження відповідальності застосовується щодо різниці, яка виникає в результаті зарахування сум взаємних вимог.
Якщо будь-яка з вимог, за якими відповідальність судновласника може бути обмежена, висунута безпосередньо до особи, за дії або упущення якої судновласник несе відповідальність, ця особа має право скористатися всіма положеннями про обмеження відповідальності, встановленими для судновласника, якщо не доведено, що шкода заподіяна цією особою умисно.
Дія, спрямована на забезпечення обмеженої відповідальності, зокрема створення фонду, або посилання на таке забезпечення не означає визнання відповідальності.
Угода про зменшення відповідальності судновласника, що визначається положеннями цієї глави, є недійсною.
Підлягають переважному задоволенню перед іншими вимогами, у тому числі перед вимогами, забезпеченими заставою:
1) у першу чергу — вимоги, що випливають з трудових взаємовідносин, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, і після їх повного відшкодування — вимоги щодо соціального страхування, оскільки всі ці вимоги стосуються відповідного судна;
2) у другу чергу — вимоги щодо ядерної шкоди і забруднення моря, а також знищення наслідків забруднення;
3) у третю чергу — вимоги канальних і портових зборів;
4) у четверту чергу — вимоги про винагороду за рятування і про сплату внесків, пов’язаних із загальною аварією;
5) у п’яту чергу — вимоги про відшкодування шкоди від зіткнення суден або іншої аварії на морі, від пошкодження портових споруд, іншого майна, що знаходиться в порту, а також засобів навігаційного устаткування;
6) у шосту чергу — вимоги, що виникають з дій, вчинених капітаном на підставі наданих йому законом прав з метою збереження судна або продовження рейсу;
7) у сьому чергу — вимоги про відшкодування шкоди щодо вантажу або багажу;
8) у восьму чергу — вимоги про сплату фрахту та інших платежів, належних за перевезення даного вантажу.
Вимоги про сплату наданих у порту послуг прирівнюються відповідно до вимог пункту 7 або 8 залежно від того,
з якого майна вони відшкодовуються.
Вимоги, зазначені в пунктах 1-7 статті 358 цього Кодексу, підлягають переважному відшкодуванню з:
1) вартості судна;
2) фрахту і плати за провіз пасажирів та їх багажу, належних за рейс, протягом якого виникла підстава вимоги;
3) внесків, пов’язаних із загальною аварією, належних судновласникові по даному судну;
4) відшкодування, належного судновласнику внаслідок втрати фрахту, а також за завдані судну і ще не відновлені пошкодження;
5) винагороди, належної судновласнику за рятування, що мало
місце до закінчення рейсу, за винятком сум, які повинні бути сплачені судновласником відповідно до статті 336 цього Кодексу.
Вимоги, зазначені в пунктах 3, 4, 6 і 8 статті 358 цього Кодексу, підлягають переважному відшкодуванню з:
1) вартості вантажу, не зданого одержувачеві;
2) відшкодування, належного за пошкоджений вантаж;
3) внесків, пов’язаних із загальною аварією, належних вантажовласнику.
Вимоги, зазначені у статті 358 цього Кодексу, відшкодовуються у порядку черговості та у межах кожної черги пропорційно розміру вимог.
Однак вимоги, зазначені в пунктах 4 і 6 статті 358 цього Кодексу, відшкодовуються у межах цих черг у порядку, зворотному часу їх виникнення. Вимоги, що виникли у зв’язку з одним і тим же випадком, вважаються такими, що виникли одночасно.
Вимоги, що відносяться до останнього рейсу, відшкодовуються з перевагою перед такими ж вимогами за попередніми рейсами.
Однак вимоги, зазначені в пункті 1 статті 358 цього Кодексу, що стосуються кількох рейсів, прирівнюються до таких же вимог за останнім рейсом.
Право переважного відшкодування припиняється після закінчення одного року з дня виникнення вимоги, за винятком вимог, зазначених у пункті 6 статті 358 цього Кодексу, право переважного відшкодування яких припиняється після закінчення шести місяців з дня виникнення вимоги.