У разі відмови спадкоємців від ведення селянського (фермерського) господарства, а також за їх відсутності, питання про подальше використання земельної ділянки вирішується міською, (районною) Радою народних депутатів. За такими же правилами, але за участю Рад народних депутатів вирішується питання успадкування права користування земельними ділянками, в тому числі при укладанні договорів їх оренди.[31]
4.ДІЯЛЬНІСТЬ СЕЛЯНСЬКОГО (ФЕРМЕРСЬКОГО) ГОСПОДАРСТВА.
Як і кожний підприємець, селянське (фермерське) господарство займається господарською діяльністю самостійно. Головне в ній виробництво та реалізація товарної сільськогосподарської продукції з метою одержання прибутків і розширення виробництва.[32]
Селянське (фермерське) господарство діє в умовах самоокупності. Всі витрати господарство покриває за рахунок власних доходів. Селянське (фермерське) господарство самостійно визначає напрямок своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку в установленому порядку та реалізацію, за власним розсудом підбирає партнерів з економічних зв’язків у всіх сферах діяльності, в тому числі іноземних, воно може разом із сільськогосподарським виробництвом займатися будь-яким іншим видом діяльності, не забороненим законодавством України.[33]
При цьому воно мусить додержуватись вимог Земельного Кодексу України, згідно з яким власники земельних ділянок і землекористувачі зобов’язані забезпечувати ефективне використання землі відповідно до її цільового призначення і проекту внутрігосподарського землеустрою, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні техногенні виробництва, не допускати погіршення екологічної ситуації, здійснювати комплекс заходів щодо охорони земельних ділянок.[34]
Селянське (фермерське) господарство має право вступити в договірні відносини з будь-якими підприємтсвами, установами і організаціями, з окремими громадянами, самостійно вибирати партнерів, в тому числі іноземних, для укладення договорів. Скарги, що виникають під час договорів, вирішуються судом, або арбітражним судом.[35]
Селянське (фермерське) господарство закуповує необхідні йому матеріально-технічні ресурси, виробництво і споживання яких контролюється і розподіляється державою і які виділені цільовим призначенням для селянських (фермерських) господарств за рахунок ресурсів, передбачених для сільського господарства, в системі державних постачальницьких організацій, на умовах установлених для сільськогосподарських підприємств, а також у будь-яких підприємств і організацій на біржах, у населення тощо.
Селянські (фермерські) господарства можуть брати технічні засоби в довготермінову оренду і на прокат.
Ремонт і технічне обслуговування належних селянському (фермерському) господарству тракторів, іншої сільськогосподарської техніки та устаткування, вантажних автомобілей, агрономічне, зоотехнічне і ветеринарне обслуговування здійснюється агросервісними та іншими для колективних і державних сільськогосподарських підприємств, а також колективними і державними сільськогосподарськими підприємствами, іншими організаціями та громадянами за цінами згідно з домовленістю.
Селянське (фермерське) господарство має право самостійно розпоряджатися виробленою ним продукцією, може на добровільних засадах укладати з підприємствами, установами і організаціями, які здійснюють заготівлю і переробку сільськогосподарської продукції, договори на продаж своєї продукції, а також реалізувати її на власний розсуд будь-яким іншим споживачам і на ринку.
Продукція що продається державними підприємствами і організаціями відповідно до укладених договорів, оплачується за фінансовими, регульованими (стартовими), договірними (вільними) цінами і на умовах, передбачених для колективних і державних сільськогосподарських підприємств. Ціни на решту продукції селянське (фермерське) господарство встановлює самостійно. Селянське (фермерське) господарство зобов’язане дотримувати діючих нормативів щодо якості продукції, санітарних, екологічних на інших вимог.
Поставки вироблюваної селянським (фермерським) господарством продукції на експорт, а також розрахунки з іноземними партнерами здійснюється відповідно до законодавства України.[36]
У разі виробничої потреби селянське (фермерське) господарство має право залучити до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом, угодою). Трудові відносини в селянському (фермерському) господарстві визначаються і регулюються членами господарства, а осіб залучених до роботи за трудовим договором (контрактом, угодою), – законодавством України про працю.
Трудові спори в селянському (фермерському) господарстві вирішуються судом. З особами, залученими до роботи в селянському (фермерському) господарстві, укладається трудовий договір (контракт,угода) у письмовій формі, в якому визначається термін договору, умови праці і побуту (тривалість робочого дня, вихідні дні, щорічна оплачувана відпустка, форма оплати праці та її розміри, харчування тощо).
Трудовий договір (контракт,угода) підлягає реєстрації у місцевій Раді народних депутатів, що передала земельну ділянку у власність або надала в користування, якщо селянське (фермерське) господарство є основним місцем роботи цих осіб.
Видача трудових книжок членам селянського (фермерського) господарства і громадянам, які працюють в ньому за трудовим договором ( контрактом, угодою), та їх ведення проводиться господарством на загальних підставах, а записи про трудовий стаж підтверджуються місцевим органом державної виконавчої влади. Розмір оплати праці і тривалість щорічної відпустки осіб, які працюють в селянському (фермерському) господарстві за трудовим договором (контрактом, угодою), не повинні бути меншими від установленого державою розміру мінімальної заробітної плати і передбаченої чинним законодавством тривалості щорічної відпустки.
Оплата праці зазначених працівників не залежить від кінцевих результатів діяльності селянського (фермерського) господарства. Ці особи мають право за згодою членів селянського (фермерського) господарства брати участь в розподілі доходів господарства на умовах, передбачених окремою угодою.
Голова селянського (фермерського) господарства несе відповідальність за створення безпечних умов праці для членів свого господарства і громадян, які уклали трудовий договір (контракт, угоду), дотримання вимог техніки безпеки, виробничої гігієни та санітарії, пожежної безпеки.[37]
Селянське (фермерське) господарство веде бухгалтерський облік результатів своєї роботи за господарський рік і подає відповідним органом статистичну звітність. За подання недостовірної звітності голова селянського (фермерського) господарства несе відповідальність в установленому порядку.[38]
5.ВЗАЄМОВІДНОСИНИ СЕЛЯНСЬКОГО (ФЕРМЕРСЬКОГО) ГОСПОДАРСТВА З УСТАНОВАМИ БАНКІВ, СТРАХОВИМИ ОРГАНАМИ І БЮДЖЕТОМ.
Селянське (фермерське) господарство має право відкрити на свій вибір в будь-якій установі банку розрахунковий та інші рахунки, включаючи валютний, вільно розпоряджатися власними коштами, що є на цих рахунках, використовувати їх як на безготівковій основі, так і готівкою відповідно до законодавства.
Списання коштів із розрахункового рахунку селянського (фермерського) господарства, крім платежів до бюджету, може проводитись лише за його згодою, або за рішенням суду, або на підставі виконавчого напису та в інших, визначених законодавчими актами випадках.
Платежі до бюджету вносяться в порядку і в терміни, що встановлюються законодавством України.
Селянське (фермерське) господарство має право одержувати в установах банку, у підприємствах і кооперативах довготермінові і короткотермінові позички на підставі укладеного кредитного договору, який визначає умови кредитування.[39]
На селянські (фермерські) господарства поширюються пільги та пріоритети щодо державних інвестицій, передбачені законом “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві”.[40]
Селянське (фермерське) господарство одержує кредит під заставу майна, поруку (гарантію) та інші види забезпечення зобов’язань. Під заставу приймаються товарно-матеріальні цінності, вироблена продукція, основні виробничі фонди, а також інше майно позичальника у порядку, встановленому законодавством України.
Передача у власність земельна ділянка може бути об’єктом застави лише за забов’язанням з участю кредитної установи.[41]
При цьому земля, що є предметом застави, залишається у заставодавця або у третьої особи.[42]
Для підтримки селянських (фермерських) господарств і створення стабільних фінансових умов при одержанні ними банківського кредиту використовуються кошти Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств, на поповнення яких щорічно в проекті державного бюджету Кабінет Міністрів України передбачає відповідні фінансові ресурси.