Фізіологічна непристосованість, порівняно з представниками рослинного і тваринного світів, людини до навколишнього середовища компенсується її здатністю осягнути світ в особливий духовний спосіб і пристосуватися до нього (світу) шляхом окультурення стосунків природи і людства. Отже, культура, будучи специфічним способом існування людини в природі, все ж не нівелює значення останньої в людському бутті, а й сама є засобом взаємозв'язку, засадою людської єдності з природою. Та природним силам людина протиставляє вже приборкані сили природи, вже знані закономірності природних процесів. Культура сприяє виділенню людини (суспільства) з природи, відносному вивільненню її щодо природо-необхідного шляхом оволодіння ним. Водночас культура є засобом поєднання людини з природою. І чим гармонійніша взаємодія людини і природи, тим якісніше її життя з точки зору культурного розвитку.
Отже, співвідношення природи та культури виявляє всю складність і неоднозначність цієї проблеми. Осягнути ж сутність культурного феномена неможливо поза баченням діалектичного характеру його єдності з природою. При цьому слід зважати, що "природа як сукупність властивостей зовнішньої матеріальної дійсності, виявлених та узагальнених у процесі взаємодії із колективною родовою життєдіяльністю, є об'єктивною засадою людського буття як культури, її загальною й необхідною передумовою. Культура ж є суспільно вироблена загальна форма зв'язку, що характеризує єдність людини з природою і виступає необхідним засобом людського існування в природному універсумі"[9]. Як бачимо, за всієї своєрідності культура перебуває в органічній єдності з природою, діяльнісно впливаючи на останню згідно потреб людини.
Коротко з'ясувавши сутність та взаємозв'язок понять "природа" і "культура", слід дещо зупинитись на діяльнісному аспекті культури. Як вже згадувалось, в одному із визначень культура розуміється як "особливий, діяльнісний спосіб освоєння світу". Тут береться до уваги свідома людська діяльність, в тому числі і творча діяльність. Якщо людська діяльність є процесом формоутворення предмета, то творчість - смислоутворення діяльності. Таким чином суспільні проблеми, відображаючись у свідомості, втілюються в діях людей, котрі, в свою чергу, створюють культурні цінності - матеріальні і духовні.
Культурна цінність предмета праці людини полягає не так в його утилітарному призначенні, як у формі, через яку предмет одержує соціальну значимість. Предметні форми культури відображають також взаємини людей. Людина ж реалізується як діяльний суб'єкт, що розвивається і як об'єкт, результат діяльності. У сфері культури людина формується як соціальний суб'єкт і водночас своєю діяльністю створює предметний світ. Культура тут постає в якості світу людини, де людина подвоює себе інтелектуально (в свідомості) і реально (в діяльності). Культура як самовідтворення людини здійснюється в її матеріальній і духовній діяльності.
Матеріальна культура - предметна форма духовної культури, а духовна культура набуває свого реального буття лише в якості змісту матеріальної культури. Поза теоретичною абстракцією матеріальна і духовна культура існують в соціальній реальності і є двома сторонами цілісного феномена, суть якого полягає в самоутвердженні людини.
Перебуваючи у тісному суспільно-історичному зв'язку з людиною, культура ще також "являє собою конкретно-історичну сходинку розвитку суспільства"[10]. Ось як тлумачиться поняття "культура" з такої точки зору енциклопедичним словником: "В основі розвитку матеріальної і духовної культури, які знаходяться в органічному єднанні, лежить розвиток матеріального виробництва. Кожна суспільно-економічна формація характеризується певним типом культури, який здійснюється з переходом від однієї формації до іншої, при цьому успадковується все цінне в культурі минулого"[11]. Загалом це так, однак, як свідчить світова історія культури у світлі суспільного прогресу і регресу, далеко не все цінне в культурі минулого успадковується. Часто на зміну одним цінностям приходять інші. Людство постійно перебуває у стані пошуку нових шляхів гармонійного співіснування з навколишнім і власне внутрішнім світом людини. Сферою цього пошуку та становлення духовно-моральних цінностей і є культура.
Феномен культури свідчить, що в найзагальніших рисах культура являє собою матеріальний і духовний прогрес, як індивідів, так і суспільства. Універсальне (загальнолюдське) та особистісно-індивідуальне поєднуються у культурі, котра охоплює всі сфери життєдіяльності людини, перебуваючи в діалектичному взаємозв'язку з ними.
2. КУЛЬТУРА ЯК ФІЛОСОФСЬКА КАТЕГОРІЯ
Філософські категорії характеризуються поєднанням в собі універсальності і світоглядної значущості. Універсальність полягає у відображенні таких властивостей, що виявляють сутність відносин людини і світу, світоглядне значення - філософські категорії послуговують осмисленню і формулюванню вирішення основного питання світогляду (відносин між людиною і світом).
Багатозначущість поняття "культура", на перший погляд, перешкоджає її визначенню як філософської категорії. Але спробувавши цілісно розглянути феномен культури з філософської точки зору можна дещо узагальнити визначення культури.
Якщо розглядати культуру не просто додатком до життя розбіжних явищ, а як систему, органічне ціле, подібно до вчення Ернеста Кассіера, за яким мова, міф, наука і мистецтво є специфічними "символічними формами"; філософія культури тотожна філософії символічних форм, культуро-знавство ж тлумачить ці символи[12], то ширина розуміння поняття "культура" дещо звузиться. Цікавою є культурологічна концепція Макса Вебера, де поняття культури розглядається як ціннісне; історичний процес представлено як надбудову типів культур, що мають свою власну сутність, форми, ритм розвитку12 . Макс Шелер розглядав культуру як сферу ідеальних (формуються мистецтвом, релігією, філософією) та реальних, матеріальних (економіка, держава, родина) потреб, які містяться у структурі духу людини12.
Отож, як бачимо, поняття культури тісно пов'язане з сутністю людини, людською діяльністю. Більше того, культура без людини просто не можлива. Не зважаючи на різноаспектність визначення культури з філософської точки зору (природовідповідність, духовність, матеріальність, універсальність, індивідуальність, соціальність, історичність) можна виділити об'єднуючу їх особливість. Через перелічені аспекти культура висвітлюється як вираження суті людини у ставленні її до навколишнього світу. Це вираження сутності людини опредмечується в системі засобів культури[13]. Таким чином культура є світом людини, в якому навколишня дійсність олюднюється, щоб бути зрозумілішою, а внутрішній світ людини трансформується в природу.
Як філософська категорія "культура" є універсальною з тієї причини, що в понятті культури як діяльнісної сфери відносин людини і світу відображається зміст основного питання філософії, а також через культуру людина має можливість осмислити та вирішити його.
3. ЗНАЧЕННЯ КУЛЬТУРИ У ВИРІШЕННІ ОСНОВНОГО ПИТАННЯ ФІЛОСОФІЇ
Вивчаючи такі далекі від повсякденно-практичного життя речі, філософія на перший погляд, видається не потрібною у повсякденному житті. Адже, в основному, побутує думка, що для забезпечення умов нормального життя потрібне, насамперед, задоволення базових потреб у їжі, помешканні, безпеці, спілкуванні тощо. Однак, крім базових потреб, людина має і ряд інших - потреби у самоздійсненні, самоутвердженні, творчості, у реалізації свого потенціалу. Якщо значущість перших очевидна, то в чому вона полягає в перелічених пізніше?
Осмислення "вищих" потреб філософією, не означає, що вивчивши їх, з філософської точки зору, людина обов'язкового стане творчою особистістю, самореалізується, тощо. Філософія лише допомагає цьому. Будучи основою світогляду, вона визначає світогляд людини, впливає на формування світоглядних ідеалів та шляхи їх становлення і втілення в реальне життя.
Що конкретніше собою являє світоглядний ідеал особистості, в чому полягає його зміст?
Американські філософи М.Веласкес та В.Беррі вслід за психотерапевтом К.Роджерсом розглядають світоглядний ідеал як ідеал повнофункціональної особистості[14]. Переосмисливши деякі з їхніх поглядів, можна конкретизувати зміст цього ідеалу.