Національний Університет
"Києво - Могилянська Академія"
Департамент економічних наук
Курсова робота на тему:
"Шляхи подолання фінансової кризи
в країнах СНД"
Виконав: студент 2-го курсу ДЕН
Ваврищук Віталій
Науковий керівник: доц. к.е.н.
Сніжко А. Е.
Київ 1999р.
План
1. Вступ
2. Основні причини фінансової кризи в країнах СНД (на прикладі Росії та України)
a) спільні та відмінні риси фінансової кризи;
b) вплив світової фінансової кризи на економіку країн СНД.
1. Основні заходи щодо подолання фінансової кризи.
2. Взаємодія з міжнародними фінансовими організаціями з метою подолання фінансової кризи.
3. Висновок.
Протягом останніх десяти років в економіках країн СНД спостерігалися кризові явища, що виникли внаслідок переходу до принципово нових методів господарювання. Перехід до ринкової економіки позначився значним погіршенням макроекономічних показників, неможливістю регулювати та впливати ефективно на економічні процеси з боку уряду. Кризові процеси на теренах СНД, перш за все, породжені технологічною, виробничою та ринковою відсталістю економік даних країн. З самого початку не було вжито радикальних заходів задля стрімкого переходу до нових форм власності та господарювання, розвитку конкуренції, як основної рушійної сили ринку товарів та послуг, модернізації виробництва, утримання фінансової, технологічної та трудової дисципліни за різкої зміни обставин. Фактично збереження старих методів та принципів упправління за принципово нової економічно-соціальноі ситуації згубно вплинуло на процес модернізації економік країн СНД. Був не лише втрачений час для реформаторських дій, але й відбулося значне погіршення стану економік. Тому тепер проблематичним є не лише покращення економічних показників докризового періоду, а й просто повернення до рівня 1989-1990 рр. Актуальною задачею урядів стало не економічне зростання, а уповільнення темпів погіршення економічних показників. Протягом цього періоду всі спроби стабілізувати ситуацію здійснювалися штучними методами без урахування законів функціонування ринку, в той час, коли це давало лише короткострокові позитивні ефекти і лише створювало ілюзію стабілізації. З плиним часу ставали очевидними справжні засоби досягненн стабільності і криза, підсилена політичною нестабільністю, набувала нових обертів.
Спрвді, аналіз макроекономічних показників за цей період, зокрема в Росії та Україні, свідчить про певну фінансову стабілізацію, що створювало досить непогані умови для пожвавлення економічного життя. Так, темпи падіння ВВП в Україні знизилися до 1,7% за 1998р. порівняно з 12.2% за 1995р., а у другому кварталі 1998р. спостерігалося навіть 0.2%зростання ВВП. Індекс споживчих цін становив 3.3% у 1998р. порівняно з 181.7% у 1995р.[1] Для Росії також спостерігалися подібні тенденції, коли за 10 місяців 1997р. ріст реального ВВП становив 0.7% відносно відповідного періоду минулого року, а індекс цін становив 9.2%.[2] Проте у 2-й пол. 1998р. фінансова стабільність похитнулася, що було спричинено багатьма внутрішніми та зовнішніми причинами. Період посилення фінансової кризи в Росії та Україні співпав з розвитком світової кризи, тому часто урядовці визначали цей фактор як найважливіший, що спричинив дестабілізацію. Проте аналіз засобів досягнення фінансової стабільності у 1996-97рр свідчить, що світова криза хоча ймала опосередкований вплив на стан економік країн СНД, проте цей вплив не був визначальним чинником, що призвів до девальвації національних валют, паралічу платіжно- розрахункової системи. Можна стверджувати, що криза в Росії та Україні - це, перш за все, криза бюджету. Саме незбалансованість державних фінансів визначила високу вразливість екеономік на тлі світової кризи. Якщо до 1995р дефіцит бюджету в основному покривався за рахунок сеньйоражу, то починаючи з 1995р процес макроекономічної стабілізації відбувався за рахунок проведення жорсткої грошової політики на фоні високого рівня дефіциту держбюджета, що, наприклад, в Росії складав від 11.8% в 1994р до 3.9% в першії половині 1998р.[2] Така ж ситуація спостерігалася й в Україні. Значний дефіцит державних фінансів призвів до швидкого зростання державного боргу і витрат на його обслуговування, одночасно зменшуючи обсяг національних заощаджень і поточне сальдо платіжного балансу. З 1995р нарощується внутрішній борг за рахунок займів на ринку цінних паперів. До середини 1998р внутрішній борг Росії сягав 25.6% ВВП. Збільшення боргу спричинило зростання витрат на його обслуговування. В 1998р це була одна з найбільших статей витрат державного бюджету Росїі. В 1996р на це відводилось 4.8% ВВП, а в 1998-3.9% ВВП[2] Для України станом на 1 жовтня 1998р державний борг становив 50.7 млрд.грн. або 14.9 млрд. дол. Причому 73.4% цієї суми складається із зовнішнього боргу та 26.6% з внутрішнього.Із 1996р динаміка внутрішнього державного боргу визначалася в основному випуском ОВДП[3] Для забезпечення виплат зарплат, пенсій та інших асигнувань міністерство фінансів, починаючи з березня 1995р випускає облігації внутрішньої державної позики, а з вересня 1996р до їх закупівлі допущені й нерезиденти. Обсяг випуску цінних паперів наростав, а погашення зобов”язань щодо одних облігацій здійснявалося за допомогою випуску нових. Отже протягом цього періоду відбувалося нарощування боргової піраміди. Тому вже в червні 1998р виплата за раніше випущеними цінними паперами (5140 млн. грн.) перевищила надходження від продажу нових цінних паперів ( 4507 млн.грн.) на 663 млн. грн. Тобто ще на початку року такі дії мінфіну призводили до розвитку бюджетної кризи[4] На 1 жовтня 1998р внутрішній борг становив 13.4 млрд. грн., із яких 82%- зоборгованість по ОВДП. В Росії спостерігалася аналогічна ситуація, коли обсяг надходжень у федеральний бюджет починає відставати від потреб по обслуговуванню та погашенню внутрішнього боргу, а нові розміщення державних казначейських білетів повністю йдуть на покриття виплат за попередніми послугами.[5]
Отже, на фоні постійного економічного спаду відбувалося набезпечне накопичення державного боргу. Така політика хоча й сприяла тимчасовій фінансовій стабілізації, проте вона не лише не усувала фундаментальних причин макроекономічної незбалансованості, але й поглиблювала їх. В 2-ій половині 1998р випуск ОВДП як джерело фінансування дефіциту держбюджету втратив своє значення. Це призвело до загострення фінансової кризи, неспроможності урядів повернути борги, втрати довіри у інвесторів.
Очевидною є подібність основних причин фінансової кризи в Росії та Україні, проте певні особливості економік цих країн зумовили дещо різні сценарії її розвитку. Головною відмінністю тут єрівень державних боргових зобов”язань. Росія першою розпочала випуск казначейських облігацій і тому до цього часу виплати боргів сягнули значних сум. Крім того значну частину боргів Росії становлять ще борги Радянського Союзу, термін сплати яких неодноразово відкладався західними кредиторами. З таблиці видно, що якщо стоном на 01.01.92 частина боргу Росії в загальній сумі боргів становила лише 2.5%, то до 01.01.1998р ця частка зросла до 25.5% від загальної суми, а за 8 місяців 1998р доля боргових зобов”язань РФ досягла 36.7%[2]
Таблиця заборгованості Росії іноземним кредиторам.
| Рік | Борг СРСР | Борг Росії |
| 1992 | 104.9 | 2.8 |
| 1993 | 103.7 | 9.0 |
| 1994 | 108.6 | 11.3 |
| 1995 | 103.0 | 17.4 |
| 1996 | 100.8 | 24.2 |
| 1997 | 97.8 | 33.0 |
| 1998 | 95.0 | 55.0 |
Наступним фактором, що визначив різні шляхи розвитку кризи став стан фінансового сектору у цих двох країнах. Тут специфіка полягає в тому, що на відміну від Росії Україна набагато слабше інтегрована в світову економіку і дещо відстає в здійсненні ринкових реформ. В Україні лише формується фондовий ринок, по суті відсутній ринок корпоративних цінних паперів (грошова приватизація великих підприємств в Україні лише розгортається), торгівля з країнами Заходу та Сходу має обмежений характер. Крім того кредитні ресурси українських банків є на порядок меншими, ніж російські, і іноземні інвестиції в Україну становили на середину 1997р всього 1.5 млрд.. дол. [6] Проте найбільш істотною є різниця впливу світової фінансової кризи на економіки Росії та України. Протягом кризового періоду структура зовнішньої торгівлі Росії значно змінилася з падінням світових цін на нафту, природний газ та інші первинні ресурси, які є основною статтею російського експорту. Падіння світових цін на енергоносії зумовило зацікавленість експортерів у зниженні курсу національної валюти, тим самим вони стали на сторону проінфляційно настроєних сил. Подіння цін на нафту викликало підозри щодо завищеності курсу рубля, і з”явилися очікування девальвації. Вони посилилися у зв”язку з ростом попиту на валюту з метою погашення зовнішнього державного боргу. Починаючи з 2-го кварталу 1997р сальдо по рахункам поточних операцій приймає від”ємне значення. Основна причина - несприятлива кон”юктура на світовому ринку основних російських експортних груп. В таких умовах девальвація стала фактично неминучою, якби не стан банківського сектору. Значні валютні зобов”язання найважливіших російських комерційних банків у випадку кризи ставили б їх на грань банкротства, що було фактором протидії девальвації.[5].
Значну роль в посиленні фінансової кризи відіграв психологічний фактор. Адже зважаючи на інтегрованість Росії в світову економіку, логічно було припускати певну дестабілізіцію на фінансовому ринку Росії. Це й було однією з причин мосового відтоку інвестицій за кордон. Слід зазначити, що напередодні кризи в 1995-1997рр масштаби притоку іноземного капіталу в Росіб булллли безпрецедентними, що видно з таблиці.
Приток іноземних інвестицій в Росію в 1993-98рр.
| Показники | 1993 | 1994 | 1995 | 1996 | 1997 | 1998(січень-червень) |
| Усього(млрд.дол | 2.8 | 3.2 | 13.3 | 19.0 | 34.1 | 3.6 |
| В % до офіційного ВВП | 1.5 | 1.1 | 3.8 | 4.4 | 7.6 | 0.8 |
Лише протягом 1997р в країну надійшло, за даними платіжного балансу, більше 34 млрд. дол або 7.6% офіційного ВВП.[7] Зважаючи на те, що 80% інвестицій в економіку Росії становлять портфельні інвестиції, у листопаді 1997р - січні 1998р чистий відплив інвестицій становив понад 2.5 млрд.дол.[6] Світова криза позначилась негативно і на фондовому ринку Росії. Якщо ціни акцій російських компаній зросли за 9 міс. 1997р в середньому в 3.5 раза[7], то тільки за першу половину листопада 1997р акції провідних російських корпорацій впали на 12-14%. А в цілому фондовий індекс знизився у середині лютого 1998р порівняно з кінцем жовтня 1997р більш як у 2 раза.