На уроці, присвяченому опрацюванню художнього твору, вчитель має дбати не тільки про пізнання дітьми навколишнього світу через аналіз тексту, а й про виховання глибоких і стійких почуттів, про високу культуру емоційного, чуттєвого сприймання. За допомогою художнього твору учитель може мобілізувати на розв'язання цих завдань психіку дітей і водночас активізувати й розвивати їхній інтелект. Але вдається це лише за тієї умови, якщо він сам глибоко відчує силу художнього твору ізуміє використати її на уроці так, щоб емоційний заряд не минув дитячих сердець.
Звичайно, ця робота нелегка. Вона вимагає від учителя застосування відповідних знань теорії і практики виразного читання як найефективнішого засобу естетичного впливу, взагалі естетичного виховання через літературу. Успіх учителя залежить насамперед від обов'язкової і правильної підготовки до кожного уроку, яка має включати в себе попередню роботу над твором (опрацювання тексту відповідно до сприймань та аналізу його з дітьми), а також визначення загальної мети уроку, організацію й проведення його відповідно до сучасних вимог радянської педагогіки.
Забезпечити правильність читання твору, а це значить і правильність сприймання його змісту дітьми, а потім і правильність аналізу, може тільки серйозний, непоспішний попередній аналіз тексту. Учитель заздалегідь повинен знати, як читатиме твір, як аналізуватиме його з дітьми. У зв'язку з цим попередня робота над текстом поділяється на такі два етапи:
1. Визначення ідейно-виховної та художньо-естетичної цінності твору.
2. Окреслення завдань читця і аналізу твору з дітьми.
ПЕРШИЙ ЕТАП
Відомості про автора. Вникання в контекст. Будь-який !художній твір відбиває естетично пережиті письменником картини життя, факти чи явища природи. Тому й підготовку твору до читання й аналізу його з дітьми слід розпочинати з відомостей про автора: ознайомитись із світоглядом, біографічними даними, з часом, на який припадає його життя і творчість, з його ставленням, відношенням до дійсності того часу тощо. Такі дані полегшують роботу читця над твором.
Художні твори, що входять до читанок для початкових класів, невеликі і на перший погляд можуть здатися такими легкими, що начебто немає потреби заздалегідь готуватися до їх читання. Проте навіть найпростіший твір без попереднього опрацювання може викликати під час практичного вивчення на уроці труднощі, неузгодження, які зведуть нанівець усю роботу, спричинять неглибоке розуміння дітьми його суті, образів, художньої краси. Далеко не завжди для читця стає зрозумілою авторська оцінка відображеної дійсності після першого, часом неуважного прочитання тексту. А треба ще визначити ідейну суть і спрямованість, виховне й освітнє значення твору, а це означає: проаналізувати образи, осмислити й оцінити всі компоненти твору, визначити власне ставлення до змальованих образів, явищ, подій.
Отже, слід не раз уважно прочитати твір, глибоко вникнути у зміст, причому розуміння тексту не зводити тільки до усвідомлення значень окремих слів чи висловів.
Ідейно-естетичне багатство твору залежить від того, наскільки письменник зумів наповнити кожен образ вагомим змістом, вкласти в нього певну силу емоційного заряду. Тим часом, образи, як відомо, створюються за допомогою слова. Тому, щоб з'ясувати ідейно-естетичну функцію слова, треба брати його не ізольовано, а в контексті, тобто в поєднанні, з іншими відповідно до загального змісту фрази. Письменники часто для виявлення певної думки беруть слова чи словосполучення не в прямому, а в переносному значенні. Розглянемо для прикладу строфу з вірша М.Упеника «Заповіт Ілліча».
Крізь Шушенську люту завію,
крізь мури товстенні в'язниць
він бачив прийдешню Росію
в казковому сяйві зірниць.
Обмежившись лише поясненням конкретного значення кожного слова, не розкривши метафоричності контексту, не зможемо донести до учнів глибокий зміст вірша.
Розгляд теми, жанрової особливості вирішення теми, форми викладу. Аналіз тексту можна вести в різній послідовності: від окремого до загального і навпаки. Послідовність залежить до певної міри від величини самого твору. Проте читцю необхідно самостійно продумати твір, щоб мати свою думку про нього. Роботу над текстом творів, рекомендованих для вивчення в початкових класах, доцільно починати з розгляду теми, оскільки вона сприяє виявленню і усвідомленню ідеї.
Розгляд композиції й сюжету твору. З'ясування суті рефрену. Важливе значення у попередній роботі над текстом має розгляд композиції твору (його побудови) та сюжету твору, тобто розвитку дії, завдяки якій письменник відтворює типові явища життя. Важливість розгляду композиції та сюжету зумовлюється тим, що аналіз взаємозв'язку композиційних компонентів (образів, картин, подій, ситуацій тощо) та виявлення й усвідомлення основних елементів ланцюга подій сюжету (експозиції, зв'язки, розвитку дії і особливо кульмінації як моменту найвищого напруження події) допомагають, по-перше, вникнути в ідейно-естетичний зміст твору і, по-друге, знайти способом усної передачі ідейного змісту. При цьому не слід забувати, що композиція твору має важливе естетичне значення. Талановиті письменники, як зазначає І. Я. Блинов, радують нас винахідництвом і високим мистецтвом композиційної будови. Вміла композиція твору радує й молодших школярів своєю гармонією і красою.
При аналізі творів, зокрема поетичних, необхідно зосереджувати увагу також і на рефрені.3 Найбільше він зустрічається в усній народній творчості, здебільшого в піснях, але його можна зустріти і в професіональній творчості. Рефрен часто виступає своєрідним лейтмотивом твору, і розкриття його головної суті, його звучання має велике значення для безпосередності читання твору. Часто рефрен, як виразник головної думки твору, при читанні вимагає особливої інтонації, належної зміни настрою тощо.
Аналіз образів твору. Особливе значення для читця має аналіз образів твору. До їх осмислення під час аналізу читець повинен підходити з трьох точок зору:
1. З точки зору на образ як на втілення ідеї.
2. З точки зору на образ як на конкретно-чуттєве уявлення.
3.З точки зору на образ як на основне джерело емоційного впливу на слухачів.
Зміст такої розмови персонажів характеризує безпосередньо їх самих - розкриває негативну рису характеру - вихваляння.
Аналіз прямої авторської характеристики може ще раз вказати й підсилити окремі риси характеру персонажа та породжені художнім твором, за асоціацією викликають радість і захоплення або гнів і обурення, гордість і впевненість або приниження і зневір'я, бадьорість і величність або тугу і смуток, сміливість і мужність та ненависть і антипатії і т. д.
Читець підбирає ті виражальні засоби звукової мови, які б, за висловом В. І. Леніна, допомогли йому «вплинути на дану аудиторію», щоб для неї певна істина ставала якнайпереконливішою, якнайлегше засвоювалась, якнайнаочніше й найтвердіше запам'ятовувалась»2,
До аналізу естетичних якостей твору не слід підходити шаблонно, тобто одні І ті ж методи І прийоми застосовувати до всякого твору, їх треба урізноманітнювати і видозмінювати відповідно до літературного роду і жанру. Якщо в епічному творі думки та ідейні прагнення письменника передаються в основному через образи, дії і вчинки героїв, через ширше і багатогранніше відтворення життєвих явищ, то в творах ліричного жанру, роду — через сферу емоцій, через настрій самого поета чи ліричного героя. Для прикладу можна взяти оповідання «Янко-музикант» Г. Сенкевича (3,49) та ліричну мініатюру П. Тичини «Гаї шумлять» (3,273). У першому творі автор змальовує трагічну долю хлопчика, обдарованого умінням слухати і розуміти музику природи. Перед читачем постають ті часи, коли в панській Польщі панувала жорстока експлуатація простого народу, коли селяни, рятуючи життя дітей від голодної смерті, віддавали їх у найми до багатих, де вони не тільки губили своє обдаровання, талант, а нерідко й власне життя. Така трагічна доля спіткала хлопчика Янка, який у пристрасному пориві до прекрасного, музики торкнувся струн панської скрипки і за це поплатився життям. Сама дійсність, осмислена й висвітлена автором, нас глибоко хвилює. Отже, естетичні якості твору знаходять відбиття в самому його змісті і в той же час передаються через ряд безпосередніх компонентів, як-от:
1. Портретна зарисовка героя твору.
2. Змалювання внутрішньої краси героя, його мрій, прагнень, переживань, вчинків.
3. Опис картин, сцен, пов'язаних з трагічною долею героя.
4. Авторське узагальнення теми.
Якщо проаналізувати ці компоненти твору, то в першому сила естетичного впливу породить у нас жаль і співчуття хлопчика Янка. А передаються ці почуття у творі через багатство епітетів, уміло підібраних автором: “Янко був худий і засмаглий, з великим роздутим животом і запалами щоками: майже біле волосся спадало йому па ясні, широко відкриті очі”. Часто Янко «від холоду і від голоду тихо плакав». Через вдалі порівняння: волосся Янко було «схоже па куделю», очі його «завжди дивилися на світ так, ніби вдивлялися в якусь незмірну далечінь». «Влітку він ходив у самій сорочці, підперезаний крайкою, та в солом'янім брилі, визираючи з-під обідраних крисів, ніби птах, задираючи голову вгору».
Внаслідок сприймання краси другого компоненту виникають почуття радості за Янка, обдарованого від природи умінням слухати музику природи і розуміти її. Але разом з тим і глибоке співчуття до його марних благородних поривань, бо його не розуміли і не підтримували його поривань інші. Радість породжують авторська інформація і монолог самого Янка.— «Піде, бувало, в ліс пасти худобу або з кошиком по ягоди, то завжди повернеться без ягід і каже шепелявлячи: