Наявність вини передбачає іншу ознаку правопорушення – можливість
покарання, тобто застосування до правопорушника заходів юридичної відпові-
дальності у вигляді втрат особистого, організаційного чи матеріального харак-
теру. Суб’єкти, що вчинили об’єктивні правопорушення (без вини зобов’язу-
ються, і то не завжди, лише до відновлення порушених прав). Застосування дер-
жавного примусу до правопорушника має ціль захистити правопорядок, права і свободи громадян. Всі правопорушення і відповідальність юридично закріплені в законодавстві. Питання про відповідальність за порушення природних прав людини, які юридично не закріплені в законодавстві, повинні вирішуватись на підставі міжнародно-правових актів, які ратифіковані Україною, або на підставі застосування права за аналогією права і закону.
Для правопорушення характерна наявність причинного зв’язку між діян-
ням і суспільно небажаними наслідками, що наступили, тобто такі наслідки зу-
мовлені саме цим діянням, а не іншими причинами.
Правопорушення – це зовнішній акт поведінки-діяння, яке може проявля-
тися у формі дії або бездіяльності (не визначаються правопорушенням думки, почуття, психічні процеси тощо).1
Також правопорушення має свідомо-вольовий характер, тобто в момент здійснення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, знахо-
диться під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними свідомо і добро-
вільно. Відсутність вільної волі являється юридичною умовою, при якій діяння правопорушенням не визнається, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається тільки неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються).
Отже, з врахуванням розглянутих ознак, правопорушення можна визна-
чити як антисоціальний (суспільно шкідливий, небезпечний), протиправний вчинок, здійснення якого передбачає юридичну відповідальність.
Розділ II
Види правопорушень.
Для наукових і практичних цілей створені різноманітні класифікації пра- вопорушень. Види правопорушень – класифікаційні групи правопорушень за різними підставами розмежовуються між собою за ступенем суспільної шкід-
ливості (небезпечності), за об’єктами посягань, за суб’єктами, за розповсюд-
женням, за ознаками об’єктивної і суб’єктивної сторони, а також за процедура-
ми їх розгляду.
Отже, правопорушення класифікуються за: а) ступенем суспільної небез-
пеки – на злочини і провини; б) належністю норм права, які порушуються, до відповідних галузей права: кримінальні, цивільні, адміністративні, правопору-
шення у сфері трудового законодавства і інші); в) колом осіб – особові і колек-
тивні; г) за характером правових приписів –нормативно-правові і дисциплінар-
ні; д) в залежності від характеру цивільно-правового порушення – договірні і позадоговірні правопорушення; е) правопорушення у сфері суспільного життя (в сфері соціально-економічних відносин, в суспільно-політичній сфері, в сфері побуту і дозвілля).
нем суспільної небезпеки, коли правопорушення поділяються на злочини і про-
ступки. Головними критеріями їх поділу являється, по-перше, характер і сту-
пінь суспільної шкідливості, яка , в свою чергу, визначається цінністю об’єкта протиправного посягання, змістом протиправного діяння, обстановкою, часом, способами (насильницькими чи ненасильницькими), розміром і характером зав-
даної шкоди, формою і ступенем вини правопорушника, інтенсивністю проти-
правних дій, їх мотивацією, особистими характеристиками правопорушника і інш.; по-друге, суб’єктивний фактор, який в значній мірі здійснює вплив на виз-
нання того чи іншого діяння в якості протиправного.
Злочинами визначаються правопорушення, з якими пов’язана найбільша небезпека для суспільства і особи, вони посягають на суспільний лад, власність, економічні, політичні, культурні і особисті права людини. Юридичним вира- зом особливої суспільної небезпеки злочинів є їх заборона кримінальним зако- ном і застосування за їх скоєння кримінального покарання. У кримінальному законодавстві наведено вичерпний перелік злочинів.
Правова система повинна володіти такими механізмами, при яких визнан-
ня того чи іншого діяння злочинним не знаходилось би виключно в залежності від законодавця. В зв’язку з цим поділом постає проблема розмежування кримі-
нальних злочинів і адміністративних проступків, оскільки провести межу між ними досить не просто.
Традиційно злочином визначається суспільно небезпечне винне діяння, що посягає на охоронювані кримінальним законом цінності і є забороненим під
загрозою покарання.1
Офіційне поняття злочину дається у ст. 7 ККУ, згідно з якою “злочином визначається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом сус-
пільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок. Не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передба-
ченого кримінальним законом, але через малозначність не являє суспільної не-
безпеки.”2
Для того, щоб правопорушення вважалося злочином, воно повинно місти-
нність; караність.
Суспільна небезпека – оцінна категорія, що характеризується певними ді-
ями чи бездіяльністю, завдає шкоди чи створює загрозу спричинення такої шко-
ди об’єктам, що охороняються кримінальним законом.
Ступінь суспільної небезпеки визначається всією сукупністю ознак зло-
чину: цінністю того блага, на яке посягає злочин; шкідливістю наслідків, що настають через учинення злочину; способи діяння; мотивами діяння, формою та ступенем вини.
Друга ознака злочину – кримінальна протиправність – указує, що лише діяння, прямо передбачене кримінальним законом як злочин, може вважатися злочином.
Третя ознака – винність – указує, що діяння вважається злочинним, якщо воно здійснене умисно чи з необережності. Там, де нема вини, нема злочину. Діяння може бути суспільно небезпечним, але якщо нема вини – це не злочин.
Караність, як ознака злочину, вказує, що за будь-які злочини в законі іс-
нують певний вид і термін покарання.
Є різні позиції щодо відмежування злочинів від інших правопорушень. Одна з них базується на визначенні ступеня суспільної небезпеки. Злочином вважають найбільш суспільно небезпечні правопорушення. Якщо у правопору-
шенні наявні всі вище перелічені ознаки, кажуть, що в ньому є склад злочину, а отже, воно є злочином. Якщо ж у діянні відсутня якась із перелічених ознак, то воно не вважається злочином.
Кримінальним законодавством передбачено кілька видів злочинів:
1) Особливо тяжкі злочини (умисне вбивство, бандитизм, державна зрада та ін.);
2) Тяжкі злочини (умисне тяжке тілесне пошкодження, контрабанда, розголо-
шення державної таємниці та ін.);
3) Менш тяжкі злочини (втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, злов-
живання владою або посадовим становищем тощо);
4) Злочини, що не становлять великої суспільної небезпеки (глум над держав- ною символікою, незаконне полювання тощо).
Правопорушення, що не настільки небезпечні, як злочини, і відповідаль-ність за які не передбачено кримінальним законодавством, належать до прос-
тупків. Якщо діяння охоплює всі ознаки, визначені в кримінальному законі, але позбавлене суспільно небезпечного характеру, воно не являється злочином, а може бути або протиправним проступком співвідносного виду (цивільного, ад- міністративного, дисциплінарного) або правомірним діянням.1
Види проступків за характером своєї суспільної значимості один від од-
ного не відрізняються: всі вони суспільно шкідливі, але не небезпечні для сус-
пільства. Однак проступки різних видів посягають на різні, більш чи менш са-
мостійні сторони правопорядку.
Якщо одне не суспільно шкідливе діяння одночасно торкається різних сторін правопорядку, воно являється проступком декількох видів (цивільним і адміністративним, адміністративним і дисциплінарним і т. д.). Наприклад, якщо власник автомобіля порушує правила дорожнього руху (не здійснюючи при цьому злочину) і спричинює майнову шкоду перехожому, діяння одночасно яв-
ляється і адміністративним, і цивільним проступком. В цих випадках особа мо-
же нести одночасно відповідальність різних видів: цивільно-правову і адмініст-
ративну, адміністративну і дисциплінарну, крім випадків, коли закон прямо це забороняє.
Злочин і аналогічний проступок в одному діянні не можуть поєднуватися.
Проступки – менш небезпечні для суспільства діяння. Вони посягають на цінності, що охороняються всіма іншими (крім кримінально-правових) норма-
ми права – цивільного, адміністративного, трудового, екологічного, фінансово-
го тощо. Тому серед проступків розрізняють адміністративні, дисциплінарні, цивільно-правові, конституційні, матеріальні та ін.
Проступки-делікти (лат. delictum – проступок) – правопорушення, які
завдають шкоду особі, суспільству, державі, і являються основою для притягне-