ВИРАЖЕННЯ ЕМОЦІЙ
Мімічне вираження емоцій.
Дослідження мімічного вираження емоцій почалося більш 100 років тому. Одним з перших виникло запитання: чому в людини в емоційному стані специфічно змінюється напруга різних лицьових м'язів?
Класичною спробою відповісти на це питання була теорія Ч. Дарвіна, викладене їм у роботі "Вираження емоцій у людини і тварин" (1872). Дарвін висунув гіпотезу, відповідно до якої мімічні рухи утворилися з корисних дій. Іншими словами, то, що зараз є вираженням емоцій, колись було реакцією, що мала визначене пристосувальне значення. Мімічні рухи, що виникли з перетворених корисних рухів, являють собою або ослабленою формою цих корисних рухів (наприклад, оскаливание зубів при гніві є залишковою реакцією від використання їх у боротьбі), або їхня протилежність (наприклад, розслаблення м'язів особи - посмішка, що виражає привітність, є протилежністю напруги м'язів, характерного для ворожих почуттів), або пряме вираження емоційного порушення (тремтіння - це наслідок напруги м'язів при мобілізації організму, скажемо, для нападу).
Відповідно до Дарвіна, міміка обумовлена уродженими механізмами і залежить від виду тварин. Звідси випливає, що мімічні реакції повинні бути тісно зв'язані з визначеними емоціями. Установлення таких зв'язків зробило б можливим розпізнавання емоцій по мімічному вираженню. Виявилося, що теорія Дарвіна вірна лише почасти, тому що мімічне вираження не цілком детерміновано уродженими факторами. Про це свідчать численні спостереження й експериментальні дані. Безліч досліджень було присвячено з'ясуванню того, чи здатна людина і якою мірою правильно розпізнавати мімічні реакції інших людей. У цих дослідженнях використовувалося три види матеріалу: малюнки мімічних реакцій, фотографії зображення емоцій акторами і фотографії спонтанного вираження емоцій.
В експериментах, проведених Борінгом і Тітченером, піддослідним показували малюнки з варіантами мімічного вираження. При пред'явленні цих варіантів піддослідним кожний з них здавався цілком природним. Однак, коли потрібно було назвати емоцію, що відповідає цим зображенням, думки оцінюючих знайшли досить великі розбіжності; так, особа, що повинна виражати, на думку авторів, презирство, описувалося такими поняттями, як упертість, неуважність, несхвалення, зневага, відраза; більшість (34%) піддослідних ужили, однак, визначення "презирство".
Аналогічне дослідження було проведено з фотографіями акторів, що зображували різні емоції. Лангфелд установив, що число правильних оцінок почуттів, що хотів зобразити актор, складає від 17 до 58%, тобто не вище, ніж число правильних оцінок профілів Підеріта.
Шлосберг висловив припущення, що окремі форми мімічного вираження не є якісно особливими і їх можна уявити у вигляді деякого контінуума, побудувавши шкалу мімічних виразів.
Спроби лендіса встановити, які групи м‘язів беруть участь у вираженні окремих емоційних станів, дали негативні результати. На відміну від припущень, виявилося неможливим знайти міміку, типову для страху, радості або їнших емоцій (якщо вважати типовою міміку, характерну для більшості людей).
Потрібно підкреслити, що типові мімічні корреляти не були знайдені не тільки для ситуацій, які характеризувались як такі, що викликають страх, але й для тих ситуацій, які характеризувались так самими піддослідними (тобто для тих випадків, коли самі піддослідні стверджували, що вони відчували страх, відразу тощо). Разом з тим було встановлено, що у кожного піддослідного є деякий характерний для нього набір, репертуар мімічних реакцій, що повторюються в різних ситуаціях: закривати або широко відкривати очі, морщити лоб тощо.
Уявлення про те, що за виразом обличчя можна судити про емоції, які відчуває людина, справджується, якщо воно відноситься до конвенціональних мімічних реакцій, до тієї своєрідної мови міміки, яким користуються люди для повідомлення про свої установки, задуми, почуття. Можливо, це уявлення є вірним і по відношенню до спонтанної міміки, але при умові, що маються на увазі добре знайомі люди. Коли нам приходиться довго спілкуватися з людиною, ми дізнаємося, що ось цей вираз її обличчя означає роздратованість, а ось цей – задоволення. Окрім загальної мови емоцій, потрібно знати ще й мову індивідуальну, тобто мову міміки конкретної людини. Як правило, ми вивчаємо мову емоцій лише близьких нам людей.
Отже, на формування мімічного вираження емоцій впливають три фактори:
1) вродженні видово-типові мімічні схеми, що відповідають певним емоційним станам,
2) набуті, завчені, соціалізовані способи виявлення почуттів, які поддаються довільному контролю,
3) індивідуальні експресивні особливості, які надають видовим і соціальним формам мімічного вираження специфічні риси, які характерні саме для цього окремого індивіда.
Пантоміміка, вираження емоцій голосом.
Дослідження жестів і голосу виявляють вплив аналогічних факторів. Так, експерименти, у яких емоції визначалися по знятим на кіноплівку рухам рук досвідченого актора, показали, що рівень точності оцінок є приблизно таким же, як при визначенні емоцій по вираженню особи.
У стані емоційного порушення звичайно зростає сила голосу, а також значно змінюються його висота і тембр. Окремі інтонаційні коливання висоти можуть охоплювати цілу октаву.
Неодноразово починалися спроби виявити за допомогою звукозапису викликувані емоціями зміни голосу. Однак у виді безлічі факторів, від яких залежать особливості запису, ці спроби дотепер не увінчалися успіхом.
Вираження емоцій голосом, так само як і мімічне вираження, має як уроджені видотипові компоненти, так і надбані - соціально обумовлені і компоненти, що формуються в процесі індивідуального розвитку. Вродженими механізмами обумовлені такі прояви, як зміна сили голосу (при зміні емоційного порушення) або тремтіння голосу (під впливом хвилювання). При посиленні емоційного порушення зростає кількість функціональних одиниць, актуалізованих до дії, що впливає на посилення активації м'язів, що беруть участь у голосових реакціях,
Іноді сильне зрушення може, навпроти, виявлятися в зменшенні сили голосу (можна говорити шиплячим з люті голосом). Ця форма є наслідком сполучення вродженої тенденції до посилення голосу під впливом емоцій і придбаної здатності не видавати занадто сильних звуків.
Що стосується рухів усього тіла - пантоміміки, то тут удалося виявити одну виразну комплексну реакцію, що виникає у відповідь на сильний раптовий подразник, насамперед звуковий. Це так називана реакція здригування (startle pattern).
Деякі автори вважають, що ця реакція передує власне емоційним реакціям. До останнього можна відносити лише більш розвиті її форми. Ці більш розвиті форми носять явний відбиток соціальної обумовленості.
ТИПИ ЕМОЦІЙ
У процесі розвитку людини, на практиці склалися системи позитивних і негативних емоцій.
Позитивні емоції: задоволення, радість, захват, радість, гордість, замилування, самовдоволення, упевненість, задоволеність собою, повага, довіра, симпатія, ніжність, любов, подяка, спокійна совість, полегшення, безпека й ін.
Негативні емоції: горе (скорбота), невдоволення, туга, сум, нудьга, розпач, засмучення, тривога, переляк, страх, жах, жалість, жаль, розчарування, образа, гнів, презирство, обурення, ворожість, заздрість, ненависть, злість, ревнощі, сумнів, розгубленість, зніяковілість, сором, каяття, каяття совісті , відраза і т.д.
Як видно з викладеного, поділ емоцій на позитивного і негативні проведено винятково за принципом задоволення і невдоволення. Позитивні емоції, впливаючи на нервову систему, сприяють оздоровленню організму, а негативні - його руйнуванню, ведуть до різних захворювань.[10]
ВІДРАЗА
Вираження "відраза" у його першому найпростішому змісті відноситься до їжі і позначає щось огидне на смак ("відвернення" - негативна реакція на їжу).
При середньому ступені відрази відбувається відкривання рота з відтягуванням униз кутів оного і видаванням гортанного звуку або відхаркуванням, одночасним здригуванням і відштовхуванням від неприємного предмета. При слабких ступенях відраза виражається відтягуванням униз кутів рота, наморщиванием носа, іноді носовим видиханням, як роблять при неприємному запаху, бажаючи його видалити. На цій міміці ґрунтується не тільки вираження відрази до харчових речовин, але і прояв всякої іншої відрази. Відрази до зовнішності, до розмови, до моральних властивостей людини і т.д. має ту ж міміку харчової відрази: ті ж рухи рота, мови , здригування, жест відштовхування і гортанні звуки.
Презирство, знущання, зневага на всій земній кулі виражається мімікою особи і жестами, що представляють відкидання або видалення неприємного предмета.
ВИРАЖЕННЯ ВЕСЕЛОЩІВ І РАДОСТІ
Веселий настрій виражається в сміхові, безцільних рухах, загальній рухливості (вигуки, ляскіт у долоні і т.п.). Сміх у людини починається вдиханням, за яким випливають короткі спазматичні скорочення грудей, грудобрюшної перешкоди і м'язів живота, при реготі все тіло відкидається назад і трясеться, рот широко розкритий, кути губ відтягаються назад і нагору внаслідок дії великих скулових м'язів, верхня губа піднімається, особа і вся голова наливається кров'ю, кругові мускули очей судорожно скорочуються. Ніс, що зморщився, здається укороченим, очі блищать, при сильному сміху з'являються сльози.
Вираження веселого настрою може виникнути як безумовний рефлекс - у силу тілесних органічних відчуттів. Діти і молоді люди часто сміються без усякого приводу, треба думати, у силу позитивного тону органічних відчуттів, що говорять про благополучний стан організму. У молодих, здорових людей часто приємний запах також викликає легку посмішку. Не тільки зовнішні подразники викликають реакцію веселощів і радості, але і відповідні представлення знаходять своє вираження в рефлексі сміху.