— тіньовий (не зареєстрований, ухиляння від сплати податків);
д) стосовно способу формування:
— стихійний;
— організований.
(див. Додаток 1.)
2. Попит та форми реалізації.
2.1. Попит та політекономічний зміст попиту.
Проблемі вивчення попиту, пропозиції та їх взаємодії у світовій економічній літературі приділяється увага уже близько двох століть. Так, за визначенням К. Маркса, — попит — це представлена на ринку потреба в товарах, а пропозиція — продукт, який є на ринку або може бути доставлений на нього. Американські економісти К. Макконнелл та С. Брю визначають попит як кількість продукту, який споживачі готові та спроможні купити за певну ціну з можливих упродовж відповідного часу цін. [1]
Пропозиція, на їхню думку, — це шкала, що показує різні кількості продукту, які виробник бажає і спроможний виробити й запропонувати для продажу на ринку за кожну конкретну ціну з можливих цін упродовж певного часу.
У сучасному економічному словнику, підготовленому російськими ученими, попит характеризується як „фундаментальне поняття ринкової економіки, що означає підкріплене грошовою можливістю бажання, наміри покупців, споживачів придбати даний товар”. „Пропозиція, н думку авторів, — це прагнення, бажання виробника (продавця) запропонувати до продажу свої товари”. Кількість близьких за змістом ви значень сутності попиту можна продовжити. Проте найдосконаліший (найлогічнішим) в економічній теорії є, на нашу думку, таке: Попит — е платоспроможна потреба або сума грошей, яку покупці можу і мають намір заплатити за необхідні для них товари і послуги за певною ціною. Пропозиція — сукупність на ринку товарів і послуг з певними цінами, які готові продати виробники.
Водночас, ці визначення слід удосконалити з урахуванням специфіки предмета політичної економії, передусім, діалектичної єдності продуктивних сил (матеріально-речового змісту) і суспільної форми (відносин економічної власності). Матеріально-речовим змістом попиту є платоспроможна потреба або певна сума грошей як об'єкт найліквіднішої власності. Це зумовлене тим, що потреби, їхній рівень відображають ступінь розвитку основної продуктивної сили — людини, а у грошах як економічній категорії є кількісна сторона (їхня сума) і суспільна форма — відносини між людьми з приводу привласнення певної суми грошей. З цього випливає, що наведене вище визначення сутності попиту дане, здебільшого, з погляду матеріально-речового змісту категорії.
Такий підхід переважає не лише у підручниках з економічної теорії, але й з політичної економії. Так, в одному з таких підручників російськими вченими (за редакцією академіків В.І. Відяпіна та Г.П. Журавльової) зазначається, що „попитом називається кількість товарів, яка буде куплена за прийнятну ціну і за певний проміжок часу”[2]. Із такого та подібних до нього визначень можна зробити висновок, що їхні автори чітко не розуміють, що таке політична економія.
Якщо врахувати політекономічний аспект попиту, то слід дати таке визначення даної категорії: це певна сума грошей (платоспроможна потреба), з приводу нагромадження і функціонування якої виникає сукупність відносин економічної власності між різними економічними суб'єктами і яку (суму грошей) вони готові відчужувати від себе з метою привласнення необхідної кількості товарів і послуг за певними цінами.
У політекономічному контексті пропозицію можна визначити як сукупність наявних товарів і послуг, з приводу створення яких та їх наявності на ринку формується певна сукупність відносин економічної власності між різними суб'єктами господарювання і яку (кількість товарів) виробники хочуть відчужити з метою привласнення відповідного загального еквівалента.
Попит на товар (його обсяги), а отже, місткіша або вужча сукупність відносин економічної власності між різними суб'єктами, залежить від багатьох чинників, передусім, від виду товару, його споживчої вартості, співвідношення між попитом і пропозицією на нього, що фіксується в Ціні. Так, шведський економіст К. Еклунд, розглядаючи попит покупців на сорочки, називає такі основні чинники: 1) величина доходу покупців; у кількість сорочок, які вони вважають за необхідне мати; 3) наявність у них відповідного одягу (джемпери, жилети та ін.), який можна використати замість сорочок; 4) ціни на ці товари (дешевші чи дорожчі ціни за сорочки); 5) смак і мода; 6) ціни подібних сорочок. До цих чинників можна додати цінові та дефіцитні очікування, зміни у структурі населення, економічну політику уряду (зокрема допомогу, яку уряд надає бідним верствам та ін.)
Еластичність попиту залежно від рівня цін відображається закономпопиту або законом знижувального попиту. Цей закон означає, що за незмінюваності всіх інших параметрів зниження ціни зумовлює відповідне зростання величини попиту і навпаки.
З погляду змісту категорії „економічний закон” закон попиту виражає внутрішньо необхідну, сталу і суттєву оберненопропорційну залежність між величиною цін на товари і послуги та обсягом попиту на них. У політекономінному аспекті цей закон виражає внутрішньо необхідні, сталі та суттєві зв'язки між обсягом відчужуваної платоспроможної потреби і привласнюваної за відповідними цінами певної кількості товарів і послуг, за яких (зв'язків) зі зменшенням ціни товарів і послуг величина привласнюваних благ зростає. Про дію цього закону свідчить, по-перше, те, що низькі ціни спонукають споживачів купувати товари, практика розпродажу за зниженими цінами. По-друге, оскільки споживання підпорядковане принципу знижувальної граничної корисності (покупець товару отримує менше задоволення або корисності від кожної наступної одиниці продукції), то споживачі купують додаткові одиниці продукту лише за умови, що його ціна знижується. По-третє, підтвердженням цього є ефект доходу і ефект заміщення. Ефект доходу вказує на те, що за нижчої ціни товару споживач може купити його, не відмовляючи собі у придбанні інших альтернативних товарів. Ефект заміщення виражається у тому, що за нижчої ціни споживач хоче придбати дешевий товар замість аналогічних, які стали відносно дорожчими.
Ефект доходу і ефект заміщення діють в одному напрямі (тобто зумовлюють зростання обсягу попиту за зниження цін) під час купівлі товарів середньої та високої якості і в протилежному напрямі — під час купівлі товарів низької якості (наприклад, маргарину порівняно з маслом) ефект заміщення переважатиме ефект доходу і споживачі купуватимуть більше маргарину. На практиці спостерігається ситуація, коли зі зниженням ціни на товар попит на нього скорочується, а з підвищенням — зростає (наприклад, при подорожчанні картоплі незаможні сім'ї починають споживати її більше, зовсім відмовляючись при цьому від споживання м'яса), що означає переважання ефектом доходу ефекту заміщення.
Слід зауважити, що простежуючи обернену залежність між кількістю реалізованої продукції та ціною, П.Самуельсон сформулював закон поступового зниження попиту. Він пояснює його, по-перше, тим, що зниження ціни на певний товар розширює коло покупців; по-друге, зниження ціни може спонукати кожного споживача цього товару зробити додаткові покупки і, по-третє, зниження попиту зі зростанням ціни пояснюється тим, що у цьому випадку споживач намагається замінити певний товар іншим (наприклад, каву чаєм), а також тим, що людина стає біднішою і починає споживати деякі товари у менших кількостях.
Порівняння двох варіантів обґрунтування однієї й тієї ж причинно-наслідкової залежності дає підставу стверджувати, що логічніше цей закон сформулювати як закон попиту. Це зумовлене тим, що закон зниження попиту, за П. Самуельсоном, відображає одну зі сторін взаємозв'язку між попитом і підвищенням цін, а закон попиту виражає також залежність між попитом і зниженням цін. Загалом, сформульовані економічні закони відображають не глибинні, внутрішньо необхідні, суттєві зв'язки між окремими явищами і процесами, а поверхневі, на рівні здорового глузду. З цього приводу американські економісти при його обґрунтуванні зауважили, що здоровий глузд і елементарне спостереження узгоджуються з кривою попиту, а К. Еклунд зазначив, що ця модель у простій формі описує деякі з діючих у господарстві сил.
Водночас закон попиту не діє за умов ажіотажногопопиту (тобто значного додаткового попиту понад нормальним, зумовленого очікуванням значного підвищення ціни товару або у випадку його зникнення з обігу), для окремих рідкісних, дорогих і невідтворюваних товарів (картини, антикваріат тощо), а також із „переключенням” попиту споживачів на якісніші й дорожчі товари (наприклад, масова закупівля масла замість маргарину).
В останньому випадку частково має місце ефект престижного попиту (описаний американським ученим Т. Вебленом), згідно з яким купівля товарів здійснюється за престижними цінами — цінами на вироби високої якості (причому зі зростанням цін на дорогі товари, які виготовляють престижні фірми, попит на них до певної межі може зростати).
2.2. Пропозиція і закон пропозиції.
Як і у випадку з попитом на сорочки, їх пропозиція також зумовлена дією низки чинників, основними з яких є: 1) витрати виробництва; 2) мета фірми, від якої значною мірою залежатиме рівень цін (якщо фірма прагне завоювати нові ринки збуту, ціни можуть бути нижчими); 3) наявність або відсутність конкурентів на ринку, зростання кількості яких зумовлює збільшення пропозиції незалежно від цін товарів, політики та ін.; 4) рівень технології (досконаліша технологія здешевлює виробництво); 5) рівень податків (їх підвищення зменшує можливість підприємств збільшувати виробництво); 6) ціни на інші товари (при зниженні цін, наприклад, на свинину, можливе збільшення виробництва яловичини).