Реферат
"Конституцiйнi права та обов'язки громадян України"
Вмiст
ВСТУП
ТЛУМАЧЕННЯ ДЕЯКИХ ТЕРМIНIВ
ОСОБИСТI ПРАВА ГРОМАДЯН
ПОЛIТИЧНI ПРАВА
ЕКОНОМIЧНI ПРАВА
СОЦIАЛЬНI ПРАВА
ЕКОЛОГIЧНI ПРАВА
КУЛЬТУРНI ПРАВА
КОНСТИТУЦIЙНI ГАРАНТIЇ ПРАВ ГРОМАДЯН
ОБОВ'ЯЗКИ ГРОМАДЯН
Список лiтератури
ВСТУП
На вiдмiну вiд глави VI Конституцiї України вiд 20 квiтня 1978
року роздiл II нової Констатуцiї України має назву "Права, свободи
та обов'язки людини i громадянина". Такий акцент не випадковий. Адже
перелiк конституцiйних прав та свобод в Конституцiї 1996 року значно
розширений, конституцiйне закрiплення отримали давно визнанi свiто-
вим та європейським спiвтовариством права людини на життя, на демок-
ратичну процедуру затримання, група iнформацiйних прав, заборона
примусової працi, право на приватну власнiсть, на пiдпрнємництво та
iншi.
Отже, в Конституцiї України закрiпленi основнi права людини, якi
за визначенням П.М.Рабiновича, є певними можливостями, що необхiднi
для iснування людини та її розвитку в конкретно-iсторичних умовах.
Вони об'ективно визначаються досягнутим рiвнем розвитку людства i
мають бути загальними i рiвними для всiх людей.
Права людини закрiпленi, перш за все, в таких мiжнародно-право-
вих актах:
1. Загальна Декларацiя прав людини (10 грудня 1948 р.)
2. Мiжнародний пакт про економiчнi, соцiальнi та культурнi права (16
грудня 1966 р.)
3. Мiжнародний пакт про громадянськi та полiтичнi права (16 грудня
1966 р.)
4. Факультативний протокол до Пакту про громадянськi та полiтичнi
права (16 грудня 1966 р.)
5. Європейська конвенцiя про захист прав людини та основних свобод (
4 листопада 1950 р.)
6. Європейська соцiальна хартiя (18 жовтня 1961 р.) Права людини як
категорiя мiжнародного права практично стають правами громадяни-
на в конкретнiй державi тодi, коли вони визнаються та закрiплюються
внутрiшнiм законодавством певноi країнi.
ТЛУМАЧЕННЯ ДЕЯКИХ ТЕРМIНIВ
Основне право громадянина - це встановлена державою та закрiпле-
на в Конституцiї можливiсть, яка дозволяє кожному обирати вид i мiру
певноi поведiнки, використовувати наданi йому блага, як в особистих,
так i в суспiльних iнтересах.
В Конституцiї та законах України вживається вислiв "права та
свободи людини", "права та свободи громадянина".
Як спiввiдносяться категорiї "права" i "свободи", чи є мiж ними
принципова рiзниця?
Бiльшiсть авторiв, якi дослiджувалн це питання, схиляються до
думкн, що принипових вiдмiнностей мiж цими поняттями немае.
Порiвняйте, наприклад, свободу наукової, технiчної творчостi та пра-
во на творчiсть, право на вибiр професiї i свободу вибору професiї.
Цi та iншi приклади свiдчать, що одну i ту ж правову можливiсть
розглядають як право, i як свободу. Iсторично склалося так, що деякi
права iменують свободами: свобода думки i слова, свобода свiтогляду
та вiросповiдання, свобода мiтингiв, походiв i демонстрацiй.
Крiм прав та свобод в Конституцiї та законах України
зустрiчається поняття "законнi iнтереси", "iнтереси громадян"
(ст.36, 44 Конституцiї України).
Законнi iнтереси - це iнтереси особи, якi безносередньо не охоп-
люються змiстом встановлених законом прав i свобод, але залишаються
державою та законом.
Закрiплюючи в Конституцiї права та свободи громадян, держава ви-
магає вiд них правомiрної поведiнки, яка має вiдповiдати еталонам,
зафiксованим у юридичних нормах. Держава формулюе свої вимоги до
громадян у системi обов'язкiв та встаiювлює юридичну
вiдповiдальнiсть за їх невиконання.
Основний обов'язок - це встановлена державою в iнтересах усiх
членiв суспiльства та закрiплена в Конституцiї необхiднiсть, яка
приписує кожному громадянину вид i мiру певної поведiнки та
вiдповiдальнiсть в разi її невиконання.
В юридичнiй лiтературi права, свободи та обов'язки входять до
поняття "правовий статус".
Правовий статус особи - це сукупнiсть всiх прав, свобод та
обов'язкiв, що належать громадянину i внзначають ного правове поло-
ження у суспiльствi.
В юридичнiй лiтературi зустрiчається така класифiкацiя видiв
правового статусу.
Загальний правовий статус розповсюджується на усiх громадян i
закрiплений в Конституцiї та законах України.
Спецiальний (родовий) статус поширюється на певнi групи грома-
дян, закрiплений в окремих законах (наприклад, Закон України "Про
статус суддiв" вiд 15 грудня 1992 р., Закон України "Про державну
службу" вiд 16 грудня 1993 р. та iн.).
Iндивiдуальний (приватний) правовий статус - поширюється на
конкретних осiб.
В законодавствi України також розрiзняють правовий статус грома-
дян України, основм якого закрiпленi у ст. 21-25 Конституцiї
України, правовий статус осiб без громадянства (апатридiв) та право-
вий статус iноземних громадян.
У статтi 26 Конституцiї України закрiплено принцип рiвностi прав
та обов'язкiв iноземних громадян та апатридiв з громадянами України,
за винятками, встановленими Конституцiєю, законами України. Бiльш
конкретно це положення закрiплено у Законi України "Про правовий
статус iноземцiв" вiд 4 лютого 1994 р., де проголошується право iно-
земцiв на iнвестицiйну та пiдприємницьку дiяльнiсть, працю та вiдпо-
чинок, на охорону здоров'я, на житло, на соцiальний захист, освiту,
використання досягнень культури, участь у об'єднаннях громадян, на
звернення до суду за захистом своїх прав. Але є й певнi обмеження:
iноземцi не можуть бути членами полiтичних партiй, обирати та бути
обраними до органiв державної влади та мiсцевого самоврядування,
приймати участь в референдумi, на них не поширюється загальний
вiйськовий обов'язок. У Законi також передбачений порядок в'їзду в
Україну та виїзду iноземцiв з України, а також внпадки обмеження
цього права (в iнтересах безпеки та здоров'я громадян України).
В зв'язку з прийняттям Конституцiї України у пресi обговорювало-
ся питання шодо класифiкацiї прав, свобод та обов'язкiв громадян.
Конституцiя України 1978 року подiляла права на соцiально-еко-
номiчнi, полiтичнi та особистi. Ця класифiкацiя зазнала критики як
неповна (немає культурних, екологiчних прав, хоча вони i були
закрiпленi).
В деяких проектах нової Конституцiї за взiрець були взятi мiжна-
роднi Пакти з прав людини та розподiл прав на громадянськi,
полiтичнi, економiчнi, соцiальнi та культурнi.
Доцiльною здається класифiкацiя прав особи за П.М.Рабiновичем
(див, пiдручннк "Правознавство" за ред.М.Настюка, Л., 1995), який
класифiкує права за змiстом потреб людини, що забезпечуються цим
правом. Це фiзичнi, особистi, культурнi, економiчмi. полi- тичнi
права.
Крiм того, в лiтературi права та свободи подiляють:
* за значенням їх для носiя на:
- основнi (безумовно необхiднi для iснування людини, наприклад, пра-
во на життя);
- неосновнi (не є життево необхiдними, наприклад, право на участь у
профспiлках);
* за способом здiйснення на:
- активнi (вимагають активних дiй, наприклад,право на освiту);
- пасивнi (не вимагають активних дiй особи, наприклад, свобода
свiтогляду);
* за суб'єктами здiйснення на:
- iндивiдуальнi (здiйснюються одноособовими дiями, наприклад, право
на свободу переконань);
- колективнi (можуть бути реалiзованi лише спiльними дiями групи
носiїв прав, наприклад, право на утворення громадських об'єднань);
* залежно вiд ролi держави на:
- "негативнi права" (для їх здiйснення державi досить утриматись вiд
втручання в свободу особи, наприклад, право на виховання дiтей);
- "позитивнi права"(для їх здiйснення необхiдно прийняття певних за-
ходiв з боку держави, наприклад, право звертатися до суду за захис-
том).
Щодо дiючоi Конституцiї, то вона не мiстить класифiкацiї прав та
свобод.
На думку авторiв серед прав та свобод громадян, закрiплених у
Конституцiї, можливо видiлити такi групи:
1) особистi (ст. 27-35, 51-52),
2) полiтичнi (ст. 36-40),
3) економiчнi (ст. 41-45),
4) соцiальнi (ст. 46-49),
5) екологiчнi (ст. 50),
6) культурнi (ст. 53-54).
ОСОБИСТI ПРАВА ГРОМАДЯН.
Вперше в Українi офiцiйно закрiплене невiд'ємне право кожної лю-
дини на життя (ст.27), хоча в мiжнародних актах, ратифiкованих
Україною, воно iснувало. На жаль, нi цi акти, нi Конституцiя не
мiстять юридичного визначення цього права. Не зафiксовано, коли воно
виникає: з моменту народження дитини чи ранiше.
В той же час у дiючому законодавствi України регулюються такi ас-
пектн цього права:
по-перше, заборона здiйснення медичними працiвниками еутаназiї
- навмисного прискорення смертi або умертвлiння невилiковно хворого
з метою припинення його страждань (Основи законодавства України про
охорону здоров'я вiд 19 листопада 1992 р., ст. 52);
по-друге, наявнiсть кримiнальної вiдповiдальностi за позбавлення
життя, зараження вiрусом iмунодефiциту людини та за iншi злочини
проти життя громадян (Роздiл III Кримiнального кодексу України).
Проте тут актуальною є проблема спiввiдношення невiд'ємного права на
життя i iснування в Українi смертноi кари (ст.24 Кримiнального ко-
дексу України). Скасування цього виду покарання було однiєю з умов
вступу України до Ради Європи. Питання це складне, у суспiльствi
iснують рiзнi точки зору шодо цього. Але так званий "мораторiй на
застосування смертноi кари", по-перше - незаконний, а по-друге, не є
засобом вирiшення проблеми. Як вiдомо, змiнювати або вiдмiняти зако-
ни (у тому числi, i Кримiнальний кодекс) має право виключно Верховна
Рада України, яка вiдповiдного рiшення ще не прийняла.
Частина 2 статтi 28 Конституцiї закрiпила положення про недопус-
тимiсть катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує
гiднiсть особи, поводження чи покарання. Зазначена норма враховує
вимоги вiдповiдної Конвенцiї, що була пiдписана 10 грудня 1984 року