Смекни!
smekni.com

Представники роду Echinacea Moench як перспективні рослини з імуномодулюємою активністю (стр. 1 из 5)

ЗМІСТ.

1. Вступ

2. Морфологічний опис ехінацеї пурпурової

3. Систематичне положення і ареал

4. Онтогенез ехінацеї пурпурової

5. Особливості цвітіння і плодоношення

6. Техніка вирощування

7.1 Медоносні властивості ехінацеї

7.2 Використання видів ехінацеї у ветеринарії

8. Динаміка накопичення біологічно- активних речовин

9. Загальні принципи заготівлі лікарської сировини

10. Хімічний склад і лікувальні властивості ехінацеї

10.1 Гідрофільні речовини

10.2 Фенольні сполуки

10.3 Ліпофільні речовини

10.4 Макро- і мікроелементи

11. Терапевтична дія препаратів з ехінацеї

12. Список використаної літератури

13. Висновки

2

Представники роду Echinacea (L.) Moench як перспективні рослини з імуномодулююёою активністю (за літературними джерелами).

Лазаренко Р.М., Молдованова О.Г., Національний університет “ Києво-Могилянська Академія”.

Проблема фармакологіёної корекції імунологіёної реакції організму є однією з актуальних задаё суёасної медицини. Ведеться пошук імуномодулююёих засобів, потрібних для лікування алергіёних, автоімунних, онкологіёних та інфекційних захворювань, а також для трансплантації органів та тканин.

Лікарські рослини мають істотні переваги перед синтетиёними препаратами, бо їм притаманна м’якість фармакологіёної дії, поступовість зростання ефекту, незнаёна токсиёність навіть при тривалому використанні. Крім безпосереднього впливу на патогенний процес, рослини, як правило, справляють загальнооздоровёий та стимулююёий вплив на організм.

Особливий інтерес в цьому плані викликають представники роду Echinacea (E.Angustifolia DC., E. Purpurea (L.) Moench, E. Pallida Britton ), які тривалий ёас використовувались в народній медицині півніёноамериканських індіанців як антисептики при запаленнях та гнойних процесах. Суёасною медициною було експериментально доведено антивірусну активність ехінацеї пурпурової , здатність препаратів , виготовлених на її основі, підвищувати захисну здатність організму людини. На сьогодні відомо близько 70 препаратів, до складу яких входить ехінацея.

Хіміёний склад видів Ехінацеї добре вивёений. Найважливішими є водорозёинні фракції поліцукрів (суміш гетероксиланів та арабинорамногалактанів), які є сильними активаторами макрофагів, гранулоцитів, лімфоцитів (особливо Т - лімфоцитів), модулююёи імунну відповідь. Препарати з ехінацеї знайшли засосування при лікуванні лейкопенії, сприёиненої опроміненням або цитостатиками, бо вони істотно посилюють лейкопоез.

В зв’язку з екологіёними проблемами для населення України важливим є питання оёищення організму від токсиёних реёовин т радіонуклідів. З цією меою застосовують фіосорбенти та рослинні антиоксиданти, на які багата ехінацея і які вважаються важливими засобами захисту від довготривалого впливу низьких доз радіації.

При дослідженні вмісту макро- та мікроелементів виявилося, що у окремих видів ехінацеї вміст цих елементів характеризується приблизно однаковим якісним складом. У ехінацеї пурпурової рівень всіх біологіёно активних реёовин і мікроелементів, які досліджувались був вищим (Дудёенко і др., 1992).

Незважаюёи на те , що вже виділені хіміёні реёовини, які зумолюють фармакологіёні властивості видів Ехінацеї, механізм їхньої дії залишається ще до кінця не з’ясованим, особливо щодо впливу на імунну відповідь.

.МОРФОЛОГІЧНИЙ ОПИС ЕХІНАЦЕЇ ПУРПУРОВОЇ.

Ехінацея пурпурова - це трав'яниста полікарпічна рослина з родини складноцвітих ( айстрових). З другого року вегетації розвиває численні пагони висотою до 150 см . Стебла прямостоячі, міцні, тонкоребристо-борозенчасті, галузисті. Внизу голі, гладенькі, а вгорі здебільшого розсіяно вкриті короткими жорсткими волосками. Під кошиками пагони потовщені. Листорозміщення почергове. Двочерешкові прикореневі та нижні стеблові листки овально-яйцеподібної форми утворюють розетки (що найбільш яскраво проявляється на першому році вегетації, коли основне стебло меншої висоти і переважно не галузиться). Нижні овальні листки завдовжки 7.5 - 20 см та 2.5 - 7.5 см завширшки. Здбільшого 5-ти жилкові, коротко загострені або з відтягнутою верхівкою; до основи поступово звужені або більш-менш серцеподібні, по краю - дрібнозарубчасто-зубчасті. Їхні черешки під пластинкою крилаті.

Верхні стеблові листки ланцетні або овально-ланцетні, 3-жилкові, сидячі або короткочерешкові, здебільшого цілокраї.

Квітки зібрані у суцвіття - кошики, котрі поодиноко розміщені на кінцях стебел та гілок. Під час цвітіння суцвіття досягають 10 - 12 см в діатметрі, крім того, вони мають обгортки (притиснуто-напівкулясті, біля 3 см в діаметрі) 3 ланцетних, звужених на верхівці і коротко-загострених листочків, котрі розсіяно опушені і мають короткі війки.

Спільне квітколоже конічне, ямчасте. Крайові квітки у кошику двоязичкові (пурпурові різгних відтінків, темно-червоні або жовті) неплідні, часом з недорозвиненою маточкою, горизонтально-відлеглі,або відігнуті донизу. Зрозуміло, що оскільки Ехінацея комахозапильна рослина, то функцію приваблення і принадження комах до неї з успіхом виконують крайові квітки. Крайових язичкових квіток у кошику ~ 12-30, вони досягають 3.5- 7.5 см в довжину і 5-7см в ширину; на верхівці мають більш-менш глибоку виямку. Період цвітіння - близько 30 днів.

Серединні квітки трубчасті, двостатеві, плодоносні. Мають короткий 5-ти зубчастий відгин. Забарвлені вони, як правило, в темно- пурпуровий колір. Конічне квітколоже густо вкрите перетинчастими, лінійно-ланцетними загостреними лусочками теж пурпурового кольору, котрі виступають поверх трубчастих квіток і роблять суцвіття схожим на їжака.

Сім'янки довгасто-цилінричні з чотирма тонкими реберцями. Чубок у вигляді зубчастої перетинчастої коронки сіруватого кольору.

Неглиибоко в грунті ехінацея розвиває чорне багатобрунькове кореневище, від якого вглиб ідуть галузистий корінь та численні світло-коричневі корінці.

Стебло округле до третини висоти, фіолетового або червоного забарвлення. Іноді забарвлення зелене з фіолетовими плямами.

Оплодень нещільний, крихкий, легко розтирається і вивільняє насіння. Насіння з великим вмістом олії, в'яжуче на смак.

За розташуванням бруньок розмноження ехінацею відносять до криптофітів (тобто рослин з прихованими підземними бруньками). За часом зацвітання і плодоношення, класифікують як перехідну групу. За тривалістю циклу розвитку, ехінацея належить до багаторічних рослин із зимуючими моноциклічними пагонами. Види роду ехінацеї відносять також до мезофітів, бо вони потребують середніх або високих кількостей вологи при культивуванні.

3.СИСТЕМАТИЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ І АРЕАЛ ПОШИРЕННЯ ВИДУ

Не зважаючи на значну різницю в підходах до систематики і визначення того чи іншого виду, за сучасними уявленнями, рід ехінацея (Echinacea (L) Moench) належить до родини Айстрових, триби Heliantheae, яка є найбільш значною в родині і містить 260 родів та 3000 видів. За Стієссі Т.Ф. , всередині триби Heliantheae визначаються триеволюційні лінії, де ехінацея відноситься до лінії "veerbesininae" з підтриби Helianthinae.

В той же час, Н. Робінсон переніс рід ехінацеї в підтрибу Ecliptinae, а роди Rudbecia, Ratibida i Dracopis виділив у підтрибу Rudbeckiinae.

В світовій флорі рід Echinacea представлений дев'ятьма видами і двома різновидами :

Echinacea Angustifolia DC, p-g (var) - strigosa Megregor;

Echinacea atrorubens Nutt

Echinacea laevigata Blake

Echinacea pallida Nutt

Echinacea paradoxa, var. Neglecta Megregor

Echinacea purpurea Moench

Echinacea simulata Megregor

Echinacea sanguinea Nutt

Echinacea tennesseensis Small,

В Україні культивують лише один вид - Echinaceapurpurea.

Через невизначеність і часті зміни у підходах доо систематики і класифікації, у вітчизняних та закордонних виданнях можна натрапити на різні назви-синоніми, котрими позначають Ехінацею пурпурову, як то :

Rudbeckia hispida Hoffmgg

Rudbeckia serotina Sweet

Echinacea purpurea (L.)Moench var. Arkansana Steyem

Echinacea purpurea (L.) f. Ligetti Steyerm

Echinacea speciosa Paxton

Echinacea intermedia Lindley

Brauneria purpurea (L.) Britton.

Всі види роду Ехінацеї ростуть в Північній Америці і Канаді. (рис.1.) Загальний ареал видів цього роду простирається від рівнинного узбережжя на півдні через Великий басейн і центральні райони Північної Америки до великих озер на півночі, заходить в район Апалачі. Найбільша видова різноманітність властива для Канзасу, Арканзасу, Оклахоми та Міссурі. Найширший ареал має Ехінацея пурпурова - в центральній частині, від велких озер на півдні Канади і плато Апалачі на Сході, займаючи штати Оклахому, Канзас, Небраску.

Розселення рослин обмежується з одного боку розширенням аралу лісів, а з іншого - впливом антропогенних факторів в гірських раонах.

Види роду ехінацеї ростуть переважно в високотравних асоціаціях.

Ехінацея пурпурова має слабку кореневу систему і тому вона дуже чутлива до кількості вологи. А от Ехінацея вузьколиста з більш розвиненим і заглибленим у грунт кореневищем здатна виживати за несприятливих умов. Вона заселяє більш посушливі місця, кам'янисті прерії і добре себе почуває на піщаних грунтах, вздовж берегів річок.

Ареал основних видів ехінацеї співпадає з місцями колишнього розселення деяких індіанських племен, котрі широко користувалися цим дарунком природи.

4.ОНТОГЕНЕЗ ЕХІНАЦЕЇ ПУРПУРОВОЇ

Проростання насіння надземне. Гіпокотиль ( ділянка стебла між кореневою шийкою і сім'ядолями; або сім'ядольне коліно ) несправжній, утворений зрослими між собою черешками сім'ядольних листочків і має вигляд трубочки біля 8 мм довжиною.

Перший справжній листочок утворюється на 11-18 день. Листорозміщення почергове або супротивне. Для перших листочків більш характерне супротивне, при чому пластинки сім'ядолей і перших листків взаємоперпендикулярні.

За фоормою перше листя подовжено-яйцеподібне, опушене жорсткими волосками і на ньому легко помітити 3 паралельні жилки. З моменту виходу на поверхню сім'ядольні листки зберігаються 1 місяць.

Різні досліники по-різному виділяють періоди життєвого циклу ехінацеї. Вважається, що відмирання сім'ядольних листків свідчить про перехід від латентного(прихованого) до ювенільного стану.Ювенільна стадія закінчується утворенням головного пагона - нерозгалуженого стебла до 70 см заввишки. Далі рослина вступає в імматурний (недозрілий) період розвитку, наприкінці котрого на центральному пагоні зацвітає суцвіття. Особину, яка вже формує квітки, називають генеративною.