У деяких країнах, зокрема у Франції, листя кульбаби додають до салатів. У нас корінь кульбаби (підсмажений і подрібнений) використовують як сурогат кави.
Латаття жовте — NupharluteumL.
Народні назви: глечики жовті, жовта водяна лілія.
Родина лататтєві — Nymphaeaceae.
Багаторічна водяна рослина. Кореневище товсте, завдовжки до 2 м, зелене, з багаточисленними коренями, що укорінюються в мулі, та рубцями — щитковими слідами. Нижні (підводні) листки напівпрозорі, верхні (що плавають на поверхні води) щільні, темно-зелені, довгочерешкові, овальні, заокруглені до верху, з глибоко-серцевидною основою, цілокраї. Квітки жовті, пахучі, великі. Чашелистків — 5, вони жовті, нагадують віночок. Пелюсток багато, вони менші за чашолистки, вузькі, жовті, з медовою ямкою на спинці. Тичинок багато, зав'язь овально-конічна, багатогнізда, з сидячою променистою приймочкою. Плід має форму глечика, соковитий, зелений. Насінини оточені повітроносними мішечками, завдяки чому не тонуть у воді і розносяться на далеку відстань. Цвіте з квітня по вересень.
Жовте латаття поширене по всій території нашої країни, росте заростями в ставках і озерах, а також у річках з тихою течією і оболонях, річкових затоках, старицях.
Кореневища латаття містять суміш алкалоїдів-нуфаридинів, головним із яких є нуфлеїн. У них виявлено також таніди, метакарбонову кислоту, сахарозу і багато крохмалю. В квітках міститься глікозид наперстянкоподібної дії, в насінні — крохмаль
Збирають кореневища жовтої водяної лілії під час її цвітіння і восени. Вони легко висмикуються з води. Корені і черешки обрізують, миють, ріжуть тонкими пластинками, розстилають тонким шаром на папері або на мішковині і висушують на добре провітрюваних горищах.
У народній медицині відвар кореневищ латаття жовтого застосовують при запальних процесах травного каналу, ревматизмі, лихоманці, захворюваннях шкіри, матковій кровотечі, імпотенції, фри-гідноєті.
Великі дози відвару рослини викликають блювання, пронос, тривалий сон, навіть можуть зумовити смерть внаслідок паралічу центральної нервової системи. Тому необхідно додержувати застережних заходів при вживанні їх.
Готують відвар латаття жовтого таким чином. 4 столові ложки подрібнених кореневищ заливають 1 л води, кип'ятять 5—7 хв, охолоджують і проціджують. П'ють по 1 столовій ложці 3 рази на де|ь.
Борошно з кореневищ рослини — випробуваний засіб боротьби з тарганами.
Із латаття жовтого виготовляють лютеиурия, що згубно впливає на трихомонад, діє бактеріостатичне на грампозитивних мікроорганізмів і фунгїстатично — яа патогенних грибів типу Candida, характеризується сперматоцидною активністю. В аптеках є готовий препарат у вигляді 0,5% лініменту, піхвових кульок (по 0,003 г) і таблеток (по 0,003 г). Призначають його при гострих і хронічних трихомонадних урогенітальник захворюваннях, ускладених мікробною і грибковою флорою. У цих випадках піхву обробляють лініментом щоденно або через день. Кульки застосовують у проміжках між процедурами. Необхідно провести 3—4 курси лікування тривалістю 10—20 днів кожний. Кульки або піноутворюючі таблетки лютенурину використовують і як протизаплідний засіб, їх кладуть у піхву за 10—15 хв до статевих зносин. Таблетки перед застосуванням слід змочити водою. Лютеяурином лікують екземи, запалення порожнини рота тощо. У деяких пацієнтів він викликає місцеве подразнення. Протипоказанням до застосування препарату є індивідуальне неперенесення..
Подорожник великий — PlantagomajorL.
Народні назви: подорожник ланцетолистий, придорожник, ранник, попутник, бабка, припутник, порізник, семижильник, поранник.
Родина подорожникові — Plantaginaceae.
Багаторічна трав'яниста рослина з коротким кореневищем. Стебло квітконосне, заввишки до 40 см. Листки в прикореневій розетці, яйцевидні, цілокраї, з довгими широкими черешками і 5—9 поздовжніми жилками. Суцвіття — густий колос з непоказних плівчастих бурих квіток. Коробочка з 8—16 блискучими насінинами (мал. 105).
Цвіте з червня до вересня.
Росте як бур'ян вздовж шляхів, біля жител, на заливних луках, городах, у садах.
Райони поширення — вся територія СРСР, крім Крайньої Півночі.
Збирають і заготовляють на Україні і в центральних областях СРСР.
Для виготовлення ліків застосовують листки подорожника і окремо насіння.
Збирають у червні-липні, в період повного розвитку, цілі, непошкоджені листки, обриваючи їх з невеликим залишком черешка.
Сушать на вільному повітрі в затінку, у приміщенні, що добре провітрюється, розкладаючи тонким шаром. На смак подорожник слабкогіркуватий, терпкуватий, запаху не має.
Подорожників налічується до 50 видів, з яких найбільше значення в медицині мають великий і блошиний. У стародавньогрецькій і стародавньоримській медицині його використовували для боротьби з дизентерією. Арабські лікарі застосовують подорожники з Xст.
У науковій медицині використовують листки і насіння великого подорожника.
У листках є дубильні і гіркі речовини, плантагова кислота, ефірна олія, хлорофіл, вітаміни (ретинол, вітамін К, аскорбінова кислота) і алкалоїди (кристалічний — плантагнін і рідкі — індикамін та інди-каїн). У насінні подорожника крім дубильних і білкових речовин багато слизу, є жирна олія та глікозид аукубін. Листки подорожника у зв'язку з наявністю в них дубильних речовин виявляють в'яжучу, протипроносну і протизапальну дію. Наявність у листі ефірної олії і вітамінів сприяє очищенню ран, зменшенню гнійних виділень і прискоренню їх гоєння та рубцювання (гранулюючий і епітелізуючий ефект). Крім того., вмістом ефірної олії пояснюється також і відхаркувальна дія подорожника. Слиз, якого в його насінні до 44%, має колоїдні властивості (набрякає в теплій воді) і справляє пом'якшувальний вплив, обволікає ушкоджені слизові оболонки, захищаючи їх від подразнення.
Д. М. Російський, Р. А. Лур'є та ін. (1944) застосовували блошиний подорожник як проносний засіб. Такою самою властивістю, відзначається і великий подорожник.
Я. X. Нолле (1943) дослідив 6 видів подорожника і зробив висновок, що всі вони нетоксичні і мають обволікальну і проносну дію. Подорожник вивчала Г. В. Оболенцева (1966), яка довела його значний противиразковий ефект. На основі цих досліджень було випущено препарат подорожника плантаглюцид.
Застосовують: 1) як відхаркувальний засіб — настій 1 столової ложки подрібненого листя на 1 склянці води споживають по 1 столовій ложці 3—4 рази на день; як в'яжучий засіб — застосовують зовнішньо у вигляді примочок; 2) як проносне — насіння подорожника блошиного (ціле або потовчене) по 1 столовій ложці вживають всередину або п'ють на ніч відвар 1 столової ложки в Va склянки води; 3) для загоювання виразок, нориць, наривів — з соку листя подорожника великого в суміші з соком надземної частини подорожника блошиного роблять пов'язки. Внаслідок вживання соку рослин всередину підвищується кислотність шлункового соку, поліпшується травлення і загальний стан хворих на гастрит із зниженою кислотністю. Сік готують з суміші однакових об'ємів соку свіжозібраних листків великого подорожника і надземної частини блошиного подорожника, до якої додають 20% спирту для консервації. Сік п'ють по 1 столовій ложці 3 рази на день за 15—20 хв перед їдою або застосовують у вигляді примочок до ран, виразок і т. ін.
Розчин для примочок при кон'юнктивіті і дерматиті та полоскання рота готують з 3—4 столових ложок соку подрібненого листя подорожника, розвівши в 1 склянці води.
Ромашка лікарська — MairicariarecutitaL.
(Matrlcarla chamo-milla L.).
Ромашка пахуча — Matricaria matricaroides (Less.)
Porter ex Britton (M. discoidea DC.).
Народні назви: ромашка дика, маткова трава, ромашка без'язи-кова, романець.
Родина айстрові (складноцвіті)—Asteraceae (Compositae).
Ромашка лікарська — однорічна рослина, що має приємний запах. Стебло пряме, галузисте, заввишки до 50 см. Листки двічіпір-часторозсічеиі. Квітки в кошиках, середні — жовті, трубчасті, крайові — білі, язичкові, тризубчасті.
Кошики сидять на довгих квітконіжках на верхівках гілок. Квітколоже опукле, конічне, всередині порожнисте. Плід — сім’янка.
Ромашка пахуча — дуже запашна рослина. Стебло дуже галузисте, заввишки до 20 см. Листки дрібнорозсічені на вузькі часточки. Квіткові кошики зеленуваті, без язичкових квіточок, на коротких квітконіжках. Квітколоже конічне, всередині порожнисте.
Цвіте ромашка лікарська у травні-серпні, пахуча — у червні-серпні.
Росте ромашка лікарська як бур'ян на відкритих полянах, пустирях, у степах, на парових полях, луках, уздовж шляхів, на супіщаних і піщаних грунтах; ромашка пахуча — уздовж шляхів, по дворах, на городах і т. ін. Ромашка лікарська поширена в середній і південній смузі СРСР, в основному на півдні України, особливо в Херсонській області, в Криму, у Полтавській та інших областях, а також у Молдавській РСР, а РСФСР (в Тульській області, Краснодарському краї, Ростовській і сусідніх областях), у Чуваській тощо; ромашка пахуча — повсюдно, в тому числі в Західному Сибіру і на Далекому Сході.
Для лікувальних цілей застосовують суцільні цілі квіткові кошики без стебел обох видів ромашки.
Збирають квітки під час сухої погоди на початку і протягом усього періоду цвітіння (з травня по серпень), зриваючи руками або зрізуючи ножицями кошики біля самої основи. На посівних площах збирають кілька разів за літо. Пахучу ромашку зривають тільки вручну, общипуючи кошики з короткою квітконіжкою, без листя, що розміщене близько до суцвіття. При заготівлі ромашки лікарської і ромашки пахучої слід уникати потрапляння в сировину: 1) ромашки собачої (AnthemiscotulaL.) — рослини з неприємним запахом; 2) ромашки непахучої (M. inodo-raL.) — рослини без запаху, у якої тупоконічне квітколоже; 3) пупавки польової, або котячої ромашки (AnthemisarvensisL.),— рослини без запаху, квітколоже в якої засаджене приквітками.