Конвертованість валюти має великий вплив на платіжний баланс країни. Платіжний баланс - це вартісний вираз зовнішньо-економічних стосунків країни з іншими країнами світу.
Конвертованість валюти може проводитися як за поточними операціями платіжного балансу, так і за рухом капіталів та кредитів. Тоді, коли в країні має місце і зовнішня, і внутрішня, і конвертованість за поточними операціями, і конвертованість за рухом капіталів та кредитів, то має місце повна конвертованість.
У 1996 р. Україна приєдналася до статті 8-ї статуту МВФ, тобто проголосила конвертованість гривні за поточними операціями платіжного балансу.
2. Кредитна система
A) поняття, види та особливостi дiяльностi
Кредитна система – це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини.
Основна функція фін. посередників – це допомога в передачі коштів від потенційних заощаджувачів до потенційних інвесторів і навпаки.
Діяльність фін. посередників вигідна і для заощаджувачів, і для позичальників. А саме, відпадає потреб в пошуках один одного, значно знижується ризик неповернення позики або неефективних капіталовкладень, знижуються сумарні витрати позичальника на отримання позики з рахунок зменшення моральних, фізичних витрат та витрат часу для отримання потрібної суми позики. Також дрібні заощаджувачі отримують можливість брати участь у бізнесі, який дає вищі прибутки, але який був недосяжний для них через необхідність значних інвестицій. Часто для заощаджувачів привабливішою є можливість отримання гарантованого доходу на свій капітал, ніж ризик участі в не завжди надійних проектах.
Фін. посередники зменшують вартість здійснення фін. операцій. Це досягається за рахунок уніфікації та спеціалізації. РОль їх полягає також в зниженні ризику від неповної інформації. Для більшості заощаджувачів та позичальників привабливіше мати справу з фін. посередниками – професіоналами в своїй галузі, ніж із мало відомими партнерами.
Фін. посередників класифікують в різних країнах по-різному. Загальна риса: фін. посередники поділяються на банківські та небанківські ФКУ. Банківські посередники – це сукупність різних видів банків та банківських інститутів в їх взаємозв’язку.
Загальні принципи для всіх банківських систем:
розподіл функцій центрального та всіх інших банків.
контроль та регулювання діяльності банків другого рівня
банки у більшості країн – це найбільш суворо контрольована сфера.
неучасть центрального банку у конкуренції на грошових ринках всередині держави.
Основою будь-якої кред. сис-ми є банки. (Виникли в 14 ст. в Італії). Класичні функції банків:
приймати депозити
давати кредити
здійснювати безготівкові розрахунки.
Перетворення докапітал. банків в банки кап. типу відбулося в 17 ст. тоді, коли вони почали випускати власні зобов’язання у вигляді банкнот, здійснювати розрахунки на базі чекових депозитів. До 19 ст. спеціалізації у банків не існувало. Існував тільки один вид банків -комерційний банк ( перші банки обслуговували в осн. торгові операції).
Перші акціонерні банки було створено наприкінці 17 ст, 1694 р. Початок швидкому розвитку банків акц. типу було покладено переворотом в останній третині 18 – початку 19 ст. ДО 19 ст. існували лише один тип банків, спеціалізації не існувало. Згодом, поряд з комерційними банками з’являються також і спеціальні кредитні установи. Перш за все, це були ощадні банки, за формою власності – кооперативні, і спеціалізувалися вони на прийомі ощадних депозитів. Потім, в середині 19 ст. з’являються перші державні ощадні банки (каси). Важлива подія – поява центральних емісійних банків (на протязі 19 ст). Функція емісії банкнот переходить до цієї ланки фін.- кредитної системи. Також на протязі 19 ст з’являються іпотечні бюанки (кредити під заставу нерухомості).
В 10 ст. з’являються кредитні установи, які спеціалізуються на наданні споживчих кредитів. Відбувалося розширення функцій комерційних банків, поступово вони перетворилися на банки універсального типу, втратили лише одну функцію – емісію банкнот.
Ознаки класифікації кредитних установ:
за формою власності:
приватні
державні
Приватні в свою чергу можуть бути:
індивідуальними товариствами
партнерствами
акціонерними
кооперативними.
У більшості кредитних систем державними є центральні банки, ощадні каси, спеціалізовані зовнішньо-торговельні банки. В деяких країнах, зокрема Франції, найпотужніші банки теж є державними.
Державні кредитні установи виникають двома шляхами:
при організації нових кредитних установ саме державних
при націоналізації приватних банків (В Англії банки було націоналізовано шляхом викупу акцій в обмін на державні операції).
2. за функціями
центральні емісійні банки
комерційні банки
спеціальні кредитні установи.
Центральні емісійні банки в більшості країн державні. Головними їх функціями є:
емісія банкнот
кредитно-розрахункове обслуговування комерційних банків (тобто центральний банк виступає як банк банків. Ця функція включає дві частини: кредитне обслуговування, та розрахункове обслуговування. Кредитування може бути готівковим або безготівковим)
регулювання грошового обігу та кредиту (інструменти: облікова ставки; операції на відкритому ринку, обов’язкові резерви)
банкір уряду (здійснює кредитно-розрахункове обслуговування держави.
У деяких країнах ЦБ виконують також функцію нагляду за діяльність комерційних банків.
Комерційні банки надають широкий спектр послуг (в деяких країнах КБ не являються універсальними. В США разгарничиваются депозитные и инвестиционные операции).
Те ограничения, которые введены в некоторых странах невсегда положительно сказываются….
Б) нагляд за діяльністю комерційних банків у різних країнах
КБ найбільш прозорі установи для органів контролю. Необхідність такого контролю пов’язана із життєво важливим значенням національного економічного стану та перспектив функціонування банків.
В кожній країні існує система правових актів, які регламентують різні аспекти банківської діяльності. Особливості історичного розвитку та дія різних політико-економічних чинників обумовили специфіку форм та методів контролю за роботою банків. Так, у Великобританії до 1979 не було спеціальних законів, які б регламентували роботу банків, а контроль над ними носив прихований та неформальний характер. Банки в цій країні регулюватися загальним законом про акціонерні компанії.
Саме завдяки відсутності антимонопольного законодавства та жорсткого контролю над злиттям банків в Англії було досягнуто великого ступеню концентрації капіталу.
В останні роки посилилися формальні аспекти регулювання банківської діяльності. Було введено обов’язкове ліцензування банків.
Зворотнім прикладом є США, де протягом багатьох років склалася розгалужена система контролю, як на федеральному, національному рівні, так і на рівні окремих штатах. Є два загальних принципи банківського регулювання в США: 1) забезпечення стабільності та запобігання краху банків; 2) обмеження концентрації капіталу в руках багатьох установ та запобігання монопольному контролю над грошовим ринком.
У Західно-європейських країнах. система контролю має більш чітку та централізовану структуру. Так, в Німеччині практично, роботу по контролю веде спец. установа – Федеральне відомство з контролю над банками. Основні принципи контролю визначені спеціальним декретом цього відомства і погоджені з центральним банком. Це відомство видає ліцензії, встановлює обв’язкові вимоги до банків, стежить за виконанням банківських законів.
У Франції нагляд за банками здійснюють декілька комітетів. Частина з них очолена міністром фінансів, а частина – керуючим банком Франції. До найважливіших інструментів контролю належать вимоги до мінімального власного капіталу, встановлюються мінімальний розмір банківського капіталу. У Франції – це 2.3 млн екю, в Німеччині – 3 млн екю, в Італії – 12 млн екю, в Японії – 7 млн екю, в Україні – 1 млн для існуючих, 3 млн для новостворених, 5 млн – для банків з іноземним капіталом.
В) системи страхування депозитів
За допомогою системи страхування депозитів в різних країнах надаються гарантії вкладникам повернення їх депозитів. Це є важливою формою забезпечення стабільності банківської системи. Практично у всіх розвинених країнах існує та чи інша форма страхування депозитів. Це може бути державна (федеральна) установа (США, Італія, Великобританія, Японія) або спеціальна добровільна асоціація (Німеччина, Франція Швейцарія). Наприклад, у Франції гарантія складає 400 тис франків на одного вкладника, але існує при цьому загальний ліміт гарантії – не більше 200 млн франків на 1 банк. Тут існує асоціація французьких банків, яка не отримує якихось регулярних внесків від своїх членів, а суми фактичних виплат покриваються членами асоціації пропорційно розміру їх депозитів.
У Німеччині існує фонд захисту депозитів, також під егідою федеральної асоціації німецьких банків. Участь носить добровільний характер, але існує система щорічних внесків.
У Великобританії програма страхування існує під егідою держави. Банки не платять регулярних внесків, а вносять кошти на покриття витрат. Гарантується не весь депозит, а лише 75%.
В США існує федеральна корпорація страхування депозитів. Це державна установа. Кожному вкладнику гарантується його вклад у сумі до $100 тис. на одного вкладника.
Г) спеціальні кредитні установи
Світова практика дає багато прикладів існування та розвитку спеціалізованих кредино-фінансових установ, які або виконують окремі функції, або обслуговують окремі галузі, тобто кожний вид спеціалізованих ФКУ займає свою нішу на фінансовому ринку.