Виділення коштів з бюджету на ці потреби здійснюється шляхом кошторисно-бюджетного фінансування. Тобто, методом безповоротного, безвідплатного відпуску грошових коштів на утримання установ, що перебувають на повному фінансуванні з бюджету, на основі фінансових планів – кошторисів витрат. [31.C.4].
На рівні району для утримання шкіл складаються загальні кошториси, в яких обов’язково розшифровується обсяг фінансування за статтями на кожну установу окремо, у відповідності з індивідуальними кошторисами витрат бюджетних установ.
Кошторис складають та підписують директор і бухгалтер школи чи централізована бухгалтерія. Розглядає і затверджує його головний розпорядник коштів (на рівні району – це завідуючий районним відділом освіти).
Вихідною базою для визначення розміру асигнувань за основними статтями кошторису школи є кількість учнів і класів. Їх відображають у кошторисі на дві дати: 1 січня і 1 вересня планового року. Кількість учнів і класів на 1 січня беруть за фактичним станом на останню звітну дату. Кількість учнів на 1 вересня планового року визначають відповідно до плану прийому і випуску учнів, а кількість дітей, що підуть до школи в наступному навчальному році – за даними спеціального обліку, який веде школа. При формуванні класів враховується граничне наповнення. (У загальноосвітніх навчальних закладах не повинна перевищувати 30 учнів). [8.C.7].
Після складення кошторису розраховують кількість педагогічних ставок по школі за трьома показниками: кількість класів, кількість годин навчальних занять, норми навчального навантаження учителів на тиждень.
У відповідності з бюджетною класифікацією основним статтями кошторису витрат є: Стаття 1. Заробітна плата, що включає заробітну плату учителів, оплату за перевірку зошитів, заробітну плату навчально-виховного і адміністративно-обслуговуючого персоналу, додаткові види оплати та інші види заробітної плати. Рівень заробітної плати вчителів залежить від освіти, категорії та тарифного розряду, а плата адміністративно-господарського і навчально-допоміжного персоналу розраховується виходячи з типових штатів та посадових окладів. Стаття 2. Нарахування на заробітну плату(відрахування до пенсійного фонду, на соціальне страхування) Відповідно з 37% нарахування від фонду заробітної плати, 88% - пенсійне, а 12% - соціальне страхування). Стаття 3. Канцелярські та господарські витрати. Стаття 4. Відрядження та службові поїздки. Стаття 9. Витрати на харчування.
При фінансуванні дитячих дошкільних установ по Статті 5 передбачають кошти на придбання іграшок, посібників, матеріалів для занять з дітьми з розрахунку на одну дитину на рік для дошкільних і ясельних груп.
Порядок складення єдиного кошторису доходів і видатків бюджетної установи чи організації регулюється Положенням, яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.1997 р. № 180. Фінансування установ без затвердженого у встановленому порядку кошторису забороняється.
При складені реального кошторису певного закладу освіти потрібно визначити перспективну потребу в учнівських місцях по двох категоріях: 1-9 клас – де це жорстко детерміновано демографічним фактором і обов’язковістю навчання, і в Х-ХІ класах, де учні мають свободу вибору напрямку свого подальшого місця здобуття освіти. [23.C.18].
Для розвитку системи народної освіти виключно важливою проблемою є територіальне розміщення навчальних і навчально-виховних закладів. Від того, наскільки раціонально розміщена ця мережа, гармонійно підібрано співвідношення різних типів шкіл, що складають територіально-освітній комплекс, наскільки, нарешті, оптимально визначені розміри самих цих закладів, в значній мірі залежить результативність функціонування територіального освітнього комплексу, ефективність використання виділених галузі коштів.
Розміщення дитячих дошкільних закладів – детермінується одним фактором – близькістю місця проживання дітей, а розміри встановлюються виходячи з фактичної та перспективної потреби. [23.C.20].
Розміщування загальноосвітніх шкіл визначається принципом обов’язкової пішохідної і транспортної доступності для учнів. Це обумовлює надзвичайно широку диференціацію цих навчальних закладів за наповненням. Особливо в сільській місцевості. Важливою, але такою, що важко вирішується є проблема оптимізації мережі цих закладів. А при плануванні розвитку шкільної мережі вважається раціональним дотримання принципу пішохідної доступності шкіл для учнів початкових класів і забезпечення транспортної доступності для всіх учнів середніх та старших класів. [23.C.8] .
Найкращим, при можливості, було б функціонування школи І – ІІІ ступеня разом в одному місці, хоча це і не завжди вигідно з економічної точки зору.
Надзвичайно важкою є проблема удосконалення шкільної мережі на селі. Актуальним є пошук найбільш раціонального компонування різних типів шкіл в регіональній структурі народної освіти. Необхідний пошук шляхів подолання малокомплектності навчальних закладів. Адже, некомплектні школи – неефективні. В економічному відношенні навчання в них обходиться дорожче, ніж в середньому по країні. [23.C.11] . І, крім того, в них, як правило, низький рівень викладання, оскільки є проблеми забезпечення цих шкіл кваліфікованими вчителями. Не забезпечується нормативне завантаження вчителя, тому вчителі – предметники нерідко ведуть заняття з 3,4,5 і більше предметів. Нормативне навантаження при цьому досягається, але про якість мова йти не може. Мало комплектні школи розцінюються як неперспективні, і на їх розвиток вільно чи мимоволі виділяють відносно менше коштів. А звідси і незадовільна матеріально-технічна база.
Найпростішим було б закриття таких шкіл, але робити цього не можна, оскільки пішохідна доступність початкових шкіл і транспортна – шкіл ІІ і ІІІ ступенів – це норма. Її ігнорувати чи забувати про це не слід.
Разом з тим, з обмеженості в цих умовах маневру зовсім не виходить, що можливостей для цього немає. Не можна беззастережно прийняти ідею про велику соціальну ефективність цих шкіл. (Зберегти їх будь-якою ціною. Головне, щоб закриття їх мережі в жодному випадку не привело до скорочення числа самих сіл). Разом з тим, рішенню про збереження існуючої мережі мало комплектних шкіл є альтернатива: всім відомий підвіз учнів до школи, але ця форма обслуговування населення у нас практично не розвивається. Привід – відсутність коштів. Але відмовляючись від цього, ми намагаємося затримати вчорашній день. Майбутнє, приклад розвинутих країн, насамперед США, за підвозом дітей. Вже зараз необхідно приймати на найвищому рівні відповідні рішення, а на місцях серйозно опрацювати питання організації, економічного і технічного забезпечення підвозу учнів. Це робота не тільки для органів освіти, але і, можливо в першу чергу, для місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.
Розглядаючи освіту в комплексі потрібно врахувати і проблеми визначення необхідної кількості педагогічних працівників і питання необхідної матеріально-технічної бази закладів освіти.
Для кращого розуміння суті процесів, що відбуваються в системі освіти необхідним є і ретроспективне вивчення статистичних даних, результатів досліджень, планових і проектних матеріалів з попереднього періоду і аналіз в територіальному розрізі. Метою даної роботи є виявлення і вивчення диспропорцій і негараздів в розвитку і розміщенні галузі, в підвищенні якості освітніх послуг, що пропонуються населенню.
При цьому важливо розглядати показники, що характеризують як безпосередньо розвиток галузі, так і ті, що свідчать про стан тих соціально-економічних процесів, які з нею тісно пов’язані і впливають на її розвиток. Коло показників, що вивчається має бути досить великим і охоплювати демографічну ситуацію, розселення людей по населених пунктах, кількість закладів освіти, число в них вихованців чи учнів, структуру закладів по їх типах, характеристику педагогічного складу, матеріально-технічної бази. [23.C.23].
При плануванні роботи закладів освіти району використовуються економічно-математичні моделі планування і прогнозування. Модель планових показників розвитку освіти і модель розміщення загальноосвітніх шкіл та модель руху педагогічних кадрів.
Цінність цих досліджень в тому, що вони надають можливість розробити збалансований план в територіальному розрізі. [23.C.33].
Територіальне (наприклад, районне) планування і прогнозування тісно взаємопов’язане з картографуванням території. Залучення карт для прогнозування стало поширеним засобом наукового перед планового дослідження.
Картографічні матеріали мають ілюстративне значення, але недооцінювати їх не варто, адже вони разом з текстовим і табличним матеріалом є складовою часткою регіональних планів.
У важкому стані перебуває освіта в усій нашій країні в цілому, і в Вінницькій області зокрема. Де кризова ситуація загострюється й тим, що більшість населення краю проживає в сільській місцевості. А сільські школи відчувають труднощі перехідного періоду ще в більшій мірі, ніж міські. Так, з 1995 навчальних закладів Вінниччини понад 85% в селі (117 тисяч учнів). Майже 45% сільських шкіл та 35% дошкільних закладів - у пристосованих приміщеннях, 40% не мають центрального опалення, водогону, каналізації. Тільки 54% сільських шкіл мають спортивні зали. 154 навчальних заклади не мають навчально-дослідних ділянок. [80.c.2].
Якщо в цілому по області 94,7% вчителів з вищою освітою, то в сільських школах лише 81% (10,9 тисяч з 13,5 тисяч). 600 вчителів – пенсіонерів. Важкою, а часто, практично, не вирішуваною стала проблема невідвідування дітьми школи. Так, по області не відвідували занять в 1999 році 1754 дитини.