Гуманітарна політика незалежної демократичної української держави повинна полягати у послідовному проведенні заходів спрямованих на дієву підтримку та інтенсифікацію гуманітарного розвитку суспільства згідно з визначеними пріоритетами на загальнонаціональними та загальнолюдськими інтересами.
Важливим для розуміння сучасної державної гуманітарної політики є Послання Президента України Л.Д.Кучми до Верховної Ради за 2000 рік: “Україна: поступ у ХХІ століття”. Принциповими є положення викладені в Розділі ІІ. Стратегічні пріоритети. В ньому, зокрема, сказано, що “Базовою основою нашого подальшого розвитку є і європейський вибір, відданість України загальнолюдським цінностям, ідеалам свободи та гарантованої демократії”
В Посланні ще раз задекларовано, що “найвищою цінністю сучасного цивілізованого прогресу є людина, її права та свободи”.
Гуманітарну політику держави можна визначити і як систему принципів, цілей, механізмів, послідовних заходів, що спрямовані на:
- створення умов для гуманітарного розвитку суспільства;
- соціальну динаміку освіти, науки, культури;
- забезпечення інтелектуально-духовної безпеки людини;
- реалізацію її гуманітарних, духовних потреб;
- формування і збагачення творчого потенціалу особи;
- всебічну самореалізацію сутнісних сил особистості, її духовності.
Сфера дій державної гуманітарної політики повинна охоплювати такі головні напрямки:
- добробут людини, забезпечення умов для належного життєвого рівня, соціальний захист;
- безпека людини, послаблення криміногенної ситуації, правовий захист та запобігання конфліктних ситуацій
- ефективне медичне обслуговування здатне забезпечити здоров’я людини;
- духовність та інтелект, створення умов для отримання освіти, для інтелектуальної праці, свободи отримання інформації; свободи висловлювання та віросповідання
Розглядаючи сучасну гуманітарну політику не можна не помітити її близькість до поняття соціальна політика. Внаслідок цього в сучасній науці існують різні думки з приводу цих двох термінів та суспільних процесів, що стоять за ними. Окремі дослідники та практики в сфері державного управління часто змішують їх між собою, а то і зовсім не розділяють і ототожнюють.
Але на нашу думку між ними є істотні відмінності. Щоб довести це наведемо одне з найуживаніших визначень соціальної політики. Це – система заходів щодо підвищення економічної безпеки: добробуту особистості; суспільства в цілому. Вперше даний термін було використано в США ще в 1935 році.
Таким чином, не підлягає сумніву, що гуманітарна та соціальна політика близькі, але якщо соціальна політика покликана переважно забезпечувати фінансування соціально-культурної сфери, а за світовими стандартами адресована лише певним категоріям населення, то гуманітарна політика є поняття значно ширшим і включає в себе поряд зі специфічними, економічно-фінансовими заходами також і заходи управлінські, політично-правові, міжнародне співробітництво.
До того ж гуманітарна політика – це не лише однобічний механізм забезпечення людського розвитку, а й механізм взаємодії особи, суспільства і держави, який виявляється з одного боку у спрямованості на людину, покращенні умов її життя, а з другого боку – на залучення людини до державотворчих процесів, а в більш широкому розумінні – до світового співробітництва і розвитку, що сьогодні є таким важливим для становлення Української держави.
1.2. Основні принципи гуманітарної політики.
Коли суспільство впливає на індивіда
сильніше, ніж індивід на суспільство,
починається деградація культури, бо
у цьому випадку неминуче зменшу-
ється вирішальна величина – моральні
й духовні здібності людини.
А. Швейнер.
При вивчені та досліджені будь-якої сторони людської діяльності важливе значення має визначення її основних понять, категорій, основополагаючих принципів та вихідних положень. При цьому особливу роль відіграють зміст справи, її суть і призначення в суспільстві. Вони виражають закономірності та являють собою найбільш загальні норми, що діють в тій чи іншій сфери.
Їх формування обумовлено об’єктивними та суб’єктивними факторами: рівнем розвитку культури, науки, освіти та інших елементів, що складають сукупний інтелект певної суспільної системи; морально-духовним потенціалом суспільства, який виражається в визнані більшості населення справедливим, а значить, і правовим існуючого державного устою; ступінню засвоєння конкретною людиною своїх прав як власної свободи, усвідомленої і в необхідних випадках і необхідних розмірах ним самим обмеженої.
В принципах будь-якого явища відображені глибинні, стійкі, закономірні зв’язки завдяки яким воно і існує.
Гуманітарна політика, як політика в цілому, характеризується тим, що це – процес підготовки, прийняття та практичної реалізації обов’язкових для всього суспільства рішень, і їм властиві: універсальність – здатність впливати, практично, на всі елементи суспільства, на події і стосунки різного рівня, інклюзивність – здатність необмеженого проникнення в різні суспільні сфери; та здатність сполучення з неполітичними сторонами суспільного життя.
При вироблені та реалізації державної гуманітарної політики треба звертати увагу на:
- конкретно-історичні умови розвитку того чи іншого соціуму;
- рівень участі чи відчуження населення щодо влади і державно-суспільних справ;
- рівень розвитку політичної та правової свідомості;
- національний та демографічний чинник суспільного розвитку;
- історичні традиції, політичні цінності суспільства;
- реальну міжнародну ситуацію, ставлення до деякої держави світової громадськості.
При визначенні загальних засад державної гуманітарної політики в Україні важливим є усвідомлення тих основних принципів на яких вона має будуватись. В основу цих загальних принципів стратегії гуманітарної політики України має бути покладене вироблення і закріплення нової системи цінностей, у тому числі і ідейно-світоглядних орієнтацій, які були б своєрідною духовною субстанцією українського суспільства. Але, разом з тим, не слід забувати, що ми живемо у світі, що стрімко інтегрується, в часи загальної глобалізації усіх суспільних процесів та сторін людського життя, тому принципи гуманітарної політики в Україні мають відповідати і загальноприйнятими у світі, і в першу чергу в Європі, оскільки про свій європейський вибір наша держава заявляла уже неодноразово, як про стратегічний пріоритет на перспективу.
При розгляді основних принципів гуманітарної політики слід вказати, що вони мають відповідати основним правовим положення, що прийняті, як у нашій державі, так і міжнародним співтовариством. До них безперечно належать:
- Конституція України, що була прийнята верховною Радою України 28 червня 1996 року;
- Загальна декларація прав людини (1948 р.);
- Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966 р.);
- Міжнародний пакт про економічні, соціальні ту культурні права (1966 р.);
- Європейська конвенція про захист прав людини та фундаментальних свобод (1950 р.);
- Європейська соціальна хартія (1961 р.);
- Заключний акт Наради з питань безпеки й співробітництва в Європі (1975 р.);
- Підсумковий документ Віденської зустрічі представників держав - учасниць Наради з питань безпеки й співробітництва в Європі (1989 р.);
- Документи Копенгагенської наради конференцій з людського виміру НБСЄ (1990 р.) та інші документи.
Враховуючи всі названі нами, як внутрішньодержавні, так і міжнародні чинники, на нашу думку, до основних принципів гуманітарної політики в Україні належать:
1. Принцип людської направленості державної діяльності. Відповідно з ним, людина визначається найвищою суспільною цінністю. Саме права і свободи звичайної людини, громадянина України та рівень їх реалізації визначають основний зміст: спрямованість нашої держави. Цим самим має втілюватись в життя постулат: ”Держава для людини, а не людина для держави”.
2. Принцип відповідальності держави за свою діяльність перед людиною. Цим продовженням і поглибленням попереднього положення і має підтвердити серйозність проголошеного курсу на побудову у нас правової держави та громадянського суспільства.
3. Принцип верховенства права: У відповідності з ним всі положення правових норм повинні неухильно втілюватись у життя. При цьому невиконання правових принципів не може бути виправдана будь-якими міркуваннями щодо їх доцільності чи своєчасності.
4. Принцип законності . У відповідності з ним Конституція України має вищу юридичну силу, пряму дію і застосовується на всій території країни. Закони та інші нормативно-правові акти мають відповідати конституційним приписам. В протилежному разі прийняті акти визнаються недійсними й не підлягають виконанню.
5. Принцип народовладдя. У даному випадку це означає, що основні засади державної гуманітарної політики визначає народ, оскільки саме він є джерелом влади, як безпосередньо, наприклад, через референдум, так і при допомозі своїх представників, яких він обирає до органів державної влади чи місцевого самоврядування.
6. Принцип розподілу влад. Прерогативи визначення загальних засад державної гуманітарної політики та законодавчого закріплення її належить Верховній Раді, втілення в життя – закріплено за виконавчою владою, а судова влада має сприяти усуненню виявлених порушень та відступів від проголошеного законом.
7. Принцип децентралізації. Відповідальність за здійснення гуманітарної політики в Україні несуть не тільки органи загально державної влади і їх представництва на місцях, а й органи місцевого самоврядування.
8. Принцип справедливості. Має особливу значимість. Він в найбільшій мірі виражає загально соціальну сутність гуманітарної політики, бажання шукати компроміси між соціальними суб’єктами, між особою і суспільством та між окремими особами. Справедливість вимагає відповідності між діями та їх соціальними наслідками. Відсутність в суспільстві відчуття справедливості у більшості населення негативно впливає на всі сторони та сфери соціального буття, не сприяє розвитку країни, підриває її внутрішню єдність і може призвести в перспективі, в разі її не усунення, до соціальних конфліктів та загальнодержавних і глобально суспільних катаклізмів.